СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ ПІДЙОМІВ НА ЛИЖАХ - Лижний спорт

При пересуванні на лижах по пересіченій місцевості спортсменам-лижникам, туристам і школярам під час прогулянок доводиться переборювати підйоми різної крутості, довжини й рельєфу. Під час навчання й змагань по лижним перегонам використовуються в основному способи підйомів по лижні, що забезпечують високу швидкість пересування (ковзним біговим і кроком, що ступає). У дуже рідких випадках на коротких крутих ділянках траси при слабкій підготовці або невдалому змащенні спортсмени вимушено переходять на менш швидкі способи підйомів - "напівялинкою" і "ялинкою". Туристи й школярі під час прогулянок, при пересуванні без лижні, як і раніше досить часто користуються підйомами "напівялинкою", "ялинкою" і навіть "драбинкою".

Вибір способу подолання підйомів залежить не тільки від їхньої крутості; важливу роль грають і інші фактори: зчеплення лиж зі снігом, фізична й технічна підготовленість лижника, ступінь його стомлення в цей момент і стан лижні. При сприятливому збігу обставин кваліфіковані лижники переборюють підйоми крутістю до 5° попеременным двухшажным ходом, не знижуючи соревновательной швидкості. В інші менш сприятливих умовах навіть на більше пологих схилах доводиться переходити на способи подолання підйомів ковзним, біговим і кроком, що ступає.

У всіх цих способах немає фази вільного ковзання й фази ковзання з випрямленням ноги. При підйомі ковзним кроком фази ковзання й стояння лижі за часом приблизно рівні. При подоланні підйомів будь-яким способом велике значення має активна робота рук, що зменшує можливість прослизання лиж при збільшенні крутості підйомів.

Підйом ковзним кроком

У порівнянні з попеременным двухшажным ходом при підйомі ковзанням (мал. 20) збільшується нахил тулуба, зменшується довжина кроку, поштовх рукою закінчується одночасно з відштовхуванням ногою. Зменшується амплітуда в роботі рук і ніг - вони виносяться вперед енергійним маховим рухом відразу після закінчення поштовхів, "замах" майже відсутній. Період роботи (відштовхування) однією рукою нашаровується на поштовх іншою рукою, тому зі збільшенням крутості підйому опора ціпками стає безперервною. З подальшим збільшенням крутості підйому всі ці зміни в техніку в порівнянні з попеременным двухшажным ходом ще більш помітні.

Все це диктується необхідністю збільшити зчеплення лиж зі снігом і уникнути їхнього прослизання. Збільшується й кут відштовхування ногою, що вимагає більше активної роботи рук. Ціпок ставиться на сніг під кутом біля 65-75°. Відштовхування ногою стає більше тривалим. Вільна нога виконує маховий рух у період поштовху іншою ногою. При виносі ноги вперед неприпустимо "вислизання" стопи, тому що це викликає положення, що стопорить, і утрудняє виконання перекату, що, у свою чергу, викликає інші порушення техніки.

Підйом ковзним кроком вивчається зі школярами спочатку на пологих підйомах (до 3°) на добре підготовленій лижні. Попередньо набравши швидкість на рівній ділянці, школярі переборюють відрізок підйому довжиною 25-30 м. Поступово з освоєнням техніки подолання підйому ковзним кроком крутість схилу збільшується до 5-6°. Але поспішати з подальшим збільшенням крутості підйомів не треба доти, поки школярі міцно не освоять техніку ковзного кроку. Передчасний перехід на більше круті схили утрудняє в школярів освоєння техніки їхнього подолання. Більшу роль при цьому грає фізична підготовка, особливо рівень розвитку сили м'язів плечового пояса.

Підйом біговим кроком застосовується на схилах середньої крутості, а при поганому ковзанні й на більше пологих підйомах. Перехід на цей спосіб подолання підйому залежить і від інших факторів. При цьому спостерігається значне скорочення часу ковзання, що може привести до тимчасового переходу на біг з фазою польоту. У цьому способі довжина випаду в 3-4 рази більше довжини ковзання. Махові рухи й подседания виконуються швидко, що дозволяє підтримувати досить високий темп руху. У цілому спосіб схожий на біг на напівзігнутих ногах при збереженні багатьох деталей підйому ковзним кроком.

Підйом кроком, що ступає, застосовується в умовах, коли ковзання неможливо або недоцільно (через велику витрату сил). Це зв'язано насамперед зі збільшенням крутості підйомів, але й умови зчеплення лиж зі снігом відіграють важливу роль. Винятково велике значення тут мають швидкість випаду, енергійне відштовхування стопою й ціпком. Навчання школярів цьому способу підйому по координації особливих утруднень не викликає, але подолання самих крутих підйомів вимагає гарної фізичної підготовки.

Підйом "напівялинкою" застосовується при подоланні схилів навскіс і виконується в такий спосіб. Верхня лижа сковзає прямо по напрямку руху, а нижня приділяється носком убік і ставиться на внутрішнє ребро. Ціпка працюють так само, як і при попеременном двухшажном ході (з перехресною координацією), і виносяться вперед прямолінійно. Важливо домогтися в школярів гарної опори на ціпки. Це дозволить перебороти підйоми навіть середньої крутості. Довжина кроків при підйомі "напівялинкою" неоднаковий: крок лижі, що сковзає прямо,

Завжди длиннее, ніж лижі, відведеної носком убік. Цей спосіб може застосовувати й при прямому підйомі.

Підйом "ялинкою" застосовується на досить крутих схилах (до 35°), коли школярі не в змозі перебороти підйом кроком, що ступає. Розведення носків і постановка лиж на внутрішнє ребро значно збільшують зчеплення їх зі снігом і запобігають скочуванню. Назва цього способу походить від сліду на снігу, що залишає лижник, і нагадує галузі ялинки. Лижник, переборюючи підйом цим способом, також пересувається кроком, що ступає, з розведенням носків лиж і постановкою їх на ребро. Важливе значення при цьому способі підйому має опора на ціпки, які ставляться позад лиж. Зі збільшенням крутості схилу збільшуються кут розведення лиж і нахил тулуба вперед. При пересуванні цим способом можуть бути різні варіанти роботи рук: одночасно з лижею виноситься однойменний або протилежна (різнойменна) ціпок.

Цей спосіб підйому учні освоюють досить швидко. Після показу школярі намагаються відразу його виконати, тільки не треба первісне навчання проводити на глибокому снігу. Крутість схилу при цьому не повинна перевищувати 5-10°. При навчанні можуть зустрітися наступні помилки: недостатнє розведення носків і кантування лиж, слабка опора на ціпки, надмірний нахил тулуба вперед. Всі вони легко усуваються після декількох повторень. Поступово крутість схилу збільшується до 20°; крім того, можна запропонувати школярам перебороти підйом по більше глибокому снігу.

Підйом "драбинкою" (мал. 23) застосовується на дуже крутих схилах і при глибокому сніжному покриві під час туристських походів на лижах і прогулянок.

Особливих утруднень вивчення цього способу в школярів не викликає. Після показу й пояснення учні виконують кілька приставних кроків унизу в підніжжя гори й відразу продовжують підйом по схилі з гарною опорою на ціпки. Поперечне розташування лиж по схилі й постановка їх на ребра (канти), опора на ціпки дозволяють переборювати підйоми великої крутості (до 40°). Звичайно учні легко освоюють цей спосіб підйому. Потім варто навчити їх підніматися по схилі із просуванням вперед та назад. Помилки, що виникають при вивченні способу: недостатнє кантування лиж, їхня негоризонтальна постановка, погана опора на ціпки.

Похожие статьи




СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ ПІДЙОМІВ НА ЛИЖАХ - Лижний спорт

Предыдущая | Следующая