Оцінка процесу управління ліквідністю та дохідністю комерційного банку АТ "Райффайзен Банк Аваль" - Аналіз нормативних показників ліквідності та дохідності банку

На нашу думку, управління ліквідністю - процес створення передумов, забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності банку та банківської системи в цілому. Однією з таких передумов є нормативно-законодавче забезпечення банківської діяльності, що визначає такі рамки поведінки банків, які сприяють забезпеченню ліквідної та стійкої банківської системи. Іншим аспектом регулювання ліквідності є контроль за діяльністю банків, який проводиться з метою забезпечення надійності та стійкості, що передбачає цілісний і безперервний нагляд Національного банку України за здійсненням банками своєї діяльності у відповідності з діючим законодавством та інструкціями наглядового органу. Важливою складовою управління ліквідністю банківської системи є її регулювання механізмами та інструментами грошово-кредитної політики Національного банку України з метою нівелювання впливу волатильності банківської ліквідності на процентні ставки на грошово-кредитному ринку та зниження ефективності політики центрального банку щодо досягнення намічених цілей. Оперативному управлінню ліквідністю банківської системи передує процес прогнозування та аналізу її стану за результатами якого центральний банк операційними механізмами та інструментами регулює (надає або вилучає) ліквідність на щоденній основі з метою згладжування небажаних коливань в попиті і пропозиції та її подальшого впливу на ринкові процентні ставки.

Стабільне функціонування та подальший динамічний розвиток банків залежить від здатності банку організувати ефективне управління ліквідністю. Від управління ліквідністю залежить не лише спроможність банку розраховуватись за своїми зобов'язаннями, але і задовольняти існуючий попит на ресурси для здійснення активних операцій. Крім того, значення показників ліквідності є основним свідченням надійності установи банку, а, отже, і ділової репутації.[61] Саме тому вибір стратегії управління ліквідністю банку є досить важливим і актуальним питанням.

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю та дохідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. Останнім часом Національний банк України обрав шлях поступової децентралізації процесу управління ліквідністю комерційних банків. Якщо на етапі формування банківської системи регулювання здійснювалось через встановлення ряду економічних нормативів ліквідності, якими визначались як суми, так і строки залучення та розміщення коштів ( до одного місяця, до трьох місяців), то в даний час відповідність строків регулюється банками самостійно, а кількість обов'язкових нормативів ліквідності скоротилась до трьох.

З організаційної крапки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів й активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники підрозділяються на зовнішні й внутрішні.

До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком України. Свого роду являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, те, відповідно до державної функції, смороду визначають найбільше загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку. Так, показник поточної ліквідності розкриває співвідношення загальної суми ліквідних коштів до зобов'язань банку по рахунках до запитання. Його значення для банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів, - 0,2 означає, що 20% активів, що відповідають сумі залишків рахунків до запитання, необхідно тримати в найбільше ліквідній формі: залишків грошів у касах банку, залишків на його кореспондентських рахунках, облігацій державних позик, виданих кредитів терміном погашення до 1 місяця й ін. Конкретна частка шкірного з цих активів у їхньому загальному обсязі визначається самим комерційним банком. Причому вона не може укладатися довільно. Пропорції окремих видів ліквідних активів установлюються комерційним банком самостійно з урахуванням сформованих традицій і специфіки його роботи, а також особливостей діяльності клієнтури. Смороду фіксуються у формі внутрішніх показників ліквідності й служать орієнтиром в оперативній роботі відповідних служб і спеціалістів банку. При розробці зазначених показників, а також роботі з управління ліквідністю враховується комплекс чинників, що можна згрупувати в чотири основні групи:

- випадкові й надзвичайні, що виникають у зв'язку з особливостями діяльності клієнтів банку; - сезонні, що мають відношення до виробництва й перебоязкі сільськогосподарської продукції; - циклічні, що відтворюють коливання ділової активності; - довгострокові, що викликаються зрушеннями в споживанні, інвестиційному процесі, розвитком науково-технічного прогресу.

Дані показники виконують роль своєрідних "обмежувачів", що забезпечують відповідну спрямованість діяльності комерційного банку; їхнє дотримання не є безпосередньою роботою комерційного банку. Цільова ж функція управління визначається змістом процесу. Оскільки банк є комерційним підприємством, те кінцевою ціллю його діяльності виступає одержання прибутку. Цим забезпечується "самозбереження" банку як установи, що функціонує в ринковому середовищі.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). В ту мить особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна й специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють один одного, спрямованість їхньої дії взаємно протилежна.

Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Алі саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, те максимізація прибутку ставити під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинний володіти оперативною інформацією про наявні в нього ліквідні кошти, очікувані надходження й майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у виді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т. д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період. забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як й у будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих показників для комерційних банків специфічний. Включають не загальний (валовий) оборот банківської "виручки", а лише ту його частину, що забезпечує формування й використання прибутку. Основний елемент обороту - видача й погашення позичок - регулюється відповідно до законів рухові позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів і їх "ціни", тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся торба цих коштів (навіть якщо виключити з їхнього складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула:

Крэ= Уф + Осс + Д + Ор + Опр - НА - 0,15(Д + Ор) - 0,2Ор. 2.1

Де: КРэ - ефективні кредитні ресурси;

Уф - статутний фонд;

Осс - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

Ор - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

Опр - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15(Д + Ор)), а також розміщених, що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2Ор).

Скориставшись консолідованими балансами зробимо розрахунки за формулою 2.1. Обсягу ефективних ресурсів дорівнює у 2006 році 30 289,2 млн. гривень, у 2007 році 30 808,2 млн. гривень, у 2008 році 34 477,1 млн. гривень.

Реалізація цільової функції управління ліквідністю починаючим свою діяльність комерційним банком складається в адекватному розміщенні ресурсів, а реально функціонуючим - у встановленні обсягу і розподілі вільних ресурсів або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів - (КРс), також дефіцит ресурсів (КРд) визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку:

Крс(Крд) = Крэ - Квф. 2.2

Де : Крэ - ефективні ресурси;

Кв - фактичні кредитні вкладеня банку.

Зробивши розрахунки за формулою 2.2 маємо результати 2006 рік 1345,6 млн. гривень, 2007 році 1 126,4 млн. гривень, 2008 році -2 246,2 млн. гривень.

Розміщення вільних ресурсів проводиться з урахуванням чинника години - можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси й кредитні вкладення по термінах використання.

Розподіл кредитних ресурсів по термінах використання відбиває структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки на розрахункових й інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження яких визначені договором, дозволяють установити конкретний період використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал.

Для обчислення ефективності використання кредитних ресурсів (Экр) пропонується така формула:

, 2.3

Де: Т - період, на який видані позички;

Крэ - ефективні ресурси;

Кв - фактичні кредитні вкладеня банку.

Скориставшись формулою 2.3 розраховуємо ефективність використання кредитних ресурсів у 2006 році 2 466,2 млн. гривень, 2007 році 27 173,4 млн. гривень, у 2008 році 21 490,1 млн. гривень.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається відповідно до коливань ринку: змінами співвідношення пропозиції грошів і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на копійчаному ринку взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту при цьому відбиває рівень базової процентної ставки й розмір процентної маржі.

Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колі операцій відповідно до формули:

, 2.4

Де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів;

Крэ - ефективні ресурси.

Скориставшись формулою 2.4 розраховуємо загальну базову процентну ставку у 2006 році 0,15, у 2007 році 0,17, у 2008 році 0,22.

Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник "базова ціна кредиту" (БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою (Т):

, 2. 5

За формулою 2.5 розраховуємо показник "базова ціна кредиту" у 2006 році 14, у 2007 році 10, у 2008 році 15.

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. В основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель й устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до маси прибутку, використовуваної на виплату дивідендів, варто додати відрахування в резервний фонд банку (РФ),платежі в бюджет (Пл), мінімально доцільний розмір фондів економічного стимулювання банку (ФЭС).

У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг доходу банку обчислюється по формулі:

НОД = ИБ + Мпд + РФ + Пл + ФЭС. 2.6

Для розрахунку необхідного обсягу доходу скористаємося формулою 2.6. Зробивши розрахунки маємо результати у 2006 році 3 000,8 тис. грн, 2007 рік 4 688,8 тис. гривень, 2008 рік 5 812,8 тис. гривень.

Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:

2.7

Зробивши всі розрахунки видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхід ного кредиту і процентної маржі (ПМ). Розрахована відповідно до формул маржа за 2008 рік збільшується в 3,3 %, реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, у розмірі 9,3 %, складає 12,6 %. Відповідно до ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. В останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходь по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити обсяг кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.

Тому суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної й специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваних й обумовлених самим банком економічних нормативів.

Отже повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю та дохідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами.

Похожие статьи