Висновки - Управління процесом банківського кредитування

Вивчення та аналіз кредитної діяльності банків України свідчать, що кредитні операції є основним напрямком діяльності як світових, так і українських банків, і кредитуванню приділяється і буде приділятися досить значна увага як з боку самих банків, так і держави в цілому. Адже кредитні операції не лише приносять комерційним банкам значні прибутки: завдяки розвитку банківського кредитування у суб'єктів економічної діяльності в Україні з'явилась реальна можливість отримувати кошти у вигляді залучених кредитів на розвиток основної діяльності та освоєння нової. І це є непоганою альтернативою, адже держава на сьогодні не спроможна забезпечити фінансові потреби економічних суб'єктів, як це було раніше - ринкові відносини диктують свої умови і їх необхідно враховувати.

Кредитування - це складна система, яка пройшла ланцюг історичних етапів розвитку, має свої закони, механізми функціонування, особливості і традиції. На Заході кредитування існує вже декілька сторіч, минувши шлях від перших лихварів до сучасних комерційних банків. І ця система постійно удосконалюється, набуваючи нових форм. На Україні система кредитування банками знаходиться на черговому етапі розвитку. Причому перші кроки становлення були не зовсім вдалі - дуже багато банків стали банкрутами через неповернення кредитів. Проблема неповернення кредитів залишається актуальною і на сьогоднішній день. Як засвідчує досвід українських банків причини неповернення позичок наступні:

Поверхневий аналіз фінансового стану позичальника.

Економічна нестабільність і високий ризик погіршення фінансового стану позичальника.

Низька платоспроможність цілого ряду підприємств і організацій (особливо державних).

Навмисні дії позичальника.

Усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів. Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання працівника банку полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролюі втрати стануть неминучими. Виявивши проблемну заборгованість, банк повинен ужити заходів для своєчасного і повного погашення кредиту. Найкращий із них - розробка спільно з позичальником плану дій щодо відновлення фінансової стійкості підприємства-боржника і подолання недоліків у його діяльності. Якщо вжиті заходи не дають бажаного ефекту, банку слід вимагати повернення боргу за рішенням судових органів. Намагаючись повернути проблемний кредит, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби, страхових організацій тощо), яким клієнт те ж заборгував. Крайній захід - порушення питання про оголошення позичальника банкрутом, але це - небажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

Отже, у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин та результатів попередньою аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90-95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва організації-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників організації та зовнішніх обставин. Організацію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів організації. У деяких випадках банки лише через 2-3 роки повертають свої кредити, що приводить до того, що банк не матимете на цей час обігових коштів.

Ліквідація і реабілітація - досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні.

Важливою складовою управління проблемною заборгованістю є проведення перевірок стану банківського кредитного портфеля службами внутрішнього аудиту. На мою думку, ці перевірки мають проводити незалежні внутрішні аудитори. Перевірки не повинні бути підвідомчими або пов'язаними з кредитним відділом банку. Вони можуть підпорядковуватися лише внутрішньому контролеру банку. Результати аудиторської перевірки належить відображати у спеціальному звіті, який надасться керівництву банку та керівникам його підрозділів. Водночас із оцінкою кредитного портфеля аудитори повинні надавати рекомендації щодо удосконалення роботи кредитного підрозділу.

В нинішній час українські комерційні банки, враховуючи минулі невдачі, діють більш обачливо: кредити видаються здебільшого під високоякісну заставу, яка становить 200 % від суми кредиту; аналізується не тільки фінансовий стан позичальника, але і його репутація. Ці заходи істотно знизили ризик неповернення кредитів, однак вони не забезпечують належного розвитку системи кредитування. Кредитування може нормально розвиватись тільки тоді, коли в Україні економіка набере обертів, економічний підйом збільшиться. Тільки в цьому випадку комерційні банки будуть мати можливість надавати не тільки короткострокові, але і довгострокові кредити клієнтам, які здійснюють свою діяльність в різних галузях економіки.

Основним завданням сучасного стану економічного розвитку країни є збільшення виробництва і споживання та його пожвавлення. Без цього врешті-решт не можливо суттєво збільшити доходи бюджету, які б податки не запроваджувалися і наскільки б не підвищувалися їх ставки. Пожвавлення виробництва можливе тільки за умови активної кредитної підтримки товаровиробників з боку банків. Однак існує ряд проблем, які гальмують розвиток кредитного ринку в Україні.

Серед факторів, які стримують розвиток кредитування вітчизняної економіки, домінують кредитні ризики, що мають як системний, так і суб'єктивний (індивідуальний) характер. Системні кредитні ризики пов'язані передусім із правовими проблемами (вони в основному стосуються захисту прав кредиторів), загальним станом економіки (недостатньою ринковою активністю суб'єктів господарювання, доволі значним поза банківським обігом грошей тощо). Субъективний, або індивідуальний характер мають, як правило, ризики, пов'язані з поведінкою конкретних позичальників. Як показує аналіз кредитної діяльності банків України, цей ризик може бути обумовлений такими найбільш розповсюдженими причинами:

Нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку з непередбаченими несприятливими змінами у діловому, економічному чи політичному середовищі, в якому оперує позичальник;

Невпевненістю у майбутній вартості та якості застави під кредит;

Сумнівною діловою репутацією позичальника.

Неврахування комерційним банком кредитного ризику або недостатній контроль за його розміром неминуче призводить до втрат прибутку банком від кредитних операцій, або навіть до збитків. Тому боротьба за зниження кредитних ризиків - основне завдання кредитних служб банку.

Одним з найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Вона охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку. Кожний банк розробляє власну кредитну політику, яка відбиває напрямки та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права та обов'язки кредитних працівників тощо. Кредитна політика є фундаментом надійності і прибутковості кредитного портфеля, і тому суттєво впливає на стабільність банку. На жаль, під час банківської кризи в деяких банках було виявлено або відсутність кредитної політики як такої, або підпорядкування її не інтересам стабільності, а, скажімо, надприбутковості для акціонерів, або невідповідність кредитного портфеля кредитній політиці. На мою думку це регулювання повинен здійснювати Національний банк України. Кредитна політика є тим стрижнем, який спрямовує всю кредитну діяльність банку, і від якості кредитної політики в першу чергу залежить якість виданих банком кредитів.

Активізацію кредитування в Україні значною мірою також стримують проблеми розвитку ринку застав.

Основним видом забезпечення кредитних договорів є договір застави. Однак на сьогоднішній день механізм звернення стягнення та реалізації заставленого майна настільки ускладнений, що призводить до додаткових витрат внаслідок як довготривалого зберігання заставленого майна і його реалізації, так і сплати винагороди судовому виконавцю тощо.

Суттєвими є й інші фактори: курсові ризики (особливо у разі кредитування іноземною валютою); необхідність виконання доволі жорстких вимог Національного банку України щодо створення страхових резервів на покриття можливих втрат від проведення кредитних операцій; низький рівень капіталізації банківської системи; недостатня кількість банківських ресурсів для середньо - і довгострокового кредитування інвестиційних проектів; високий (порівняно з європейським) рівень процентних ставок; операційні ризики, пов'язані з недосконалістю технологій та відсутністю відповідного досвіду банківського персоналу; інші проблеми.

Слід наголосити, що останнім часом досягнуте реальне збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, для цього розробляються та приймаються відповідні законодавчі й нормативні акти. Важливим кроком у цьому напрямі стало прийняття Закону "Про банки і банківську діяльність". Ним, окрім іншого, запроваджено нові механізми регулювання кредитних відносин. Проте для подальшого розвитку кредитної діяльності цього замало. Назріла гостра потреба створити й увести в дію кілька нових законодавчих актів, державну агенцію гарантування кредитів для малого та середнього бізнесу.

Прийняття закону "Про банки і банківську діяльність", безумовно, позитивно вплинуло на подальший розвиток банківської справи та зміцнення банківської системи в Україні. Проте воно загострило потребу нагального внесення змін до чинного законодавства, приведення у відповідність із ним нормативно-правових документів Національного банку. Водночас виникла необхідність у прийнятті цілої низки нових законів, передусім - "Про банківський кредит" та "Про іпотеку".

Практичне застосування положень Закону "Про банки і банківську діяльність", подальше вдосконалення механізмів захисту інтересів комерційних банків-кредиторів сприятиме зростанню обсягів кредитно-інвестиційних операцій та розширенню кредитного ринку в Україні. Це, в свою чергу, позитивно вплине на розвиток економіки країни та сприятиме пожвавленню ділової активності суб'єктів підприємницької діяльності.

Висновки - Управління процесом банківського кредитування

Похожие статьи