Управління кредитним портфелем комерційного банку - Управління процесом банківського кредитування

Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату з метою одержання прибутку, який характеризує величину капіталу, вкладеного банком в кредитні операції. [13,с.105]

У структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має певний рівень ризику та доходності. Доходність і ризик - основні параметри процесу управління кредитним портфелем банку.

Політика управління кредитним портфелем у великій мірі залежить від видів кредитів, що формують портфель, адже різні види кредитів мають різні рівні ризику та доходності. Так, наприклад, надання довгострокових кредитів пов'язане з більшим ризиком ніж при короткостроковому кредитуванні, теж саме маємо, порівнюючи бланкові кредити та кредити із забезпеченням. З метою компенсації за підвищений ризик банки встановлюють вищі процентні ставки по відповідним видам кредитів, а також певний ряд обмежень та вимог до клієнтів, які бажають отримати кредити, класифіковані банком як високоризикові.

Таким чином, менеджеру необхідно аналізувати структуру кредитного портфелю у розрізі видів кредитів, класифікацію яких розглянуто в розділі 1.1.

Кредитний портфель характеризує не лише структуру, а і якість наданих позик. Для цього використовують показник ступеню кредитного ризику, який визначає якість кредитного портфелю банка. Кредитний ризик - це ризик невиконання позичальником умов кредитного договору, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу та процентів по ньому у встановлені договором строки. Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Основним моментом в процесі оцінки якості кредитного портфелю банка є вибір критеріїв оцінки якості окремо взятої позики. З розвитком кредитних відносин в ринковій економіці зарубіжних країн, коло таких критеріїв значно розширилось. Так, в теперішній час воно охоплює понад десять позицій, основними з яких є: призначення та вид кредиту; його розмір, строк та порядок погашення; ступінь кредитоспроможності клієнта, його галузева приналежність та форма власності; характер взаємовідносин позичальника із банком; ступінь інформованості банка про клієнта; обсяг та якість забезпечення повернення кредиту.

В комерційних банках України оцінка якості кредитного портфеля регламентується Положенням "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків", яке затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується шляхом оцінки кожного кредиту і віднесенням його до однієї з п'яти груп: стандартні, кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Рівень кредитного ризику визначається за такими ознаками:

    - оцінка фінансового стану позичальника; - дисципліна погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним; - рівень забезпечення кредитної операції.

Відповідно із вищевказаними критеріями здійснюється класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику [4].

Таблиця 1.1 Класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику*

Фінансовий стан позичальника

Погашення заборгованості

Добре

Слабке

Недостатнє

А

Стандартні

Під контролем

Субстандартні

Б

Під контролем

Субстандартні

Сумнівні

В

Субстандартні

Сумнівні

Безнадійні

Г

Сумнівні

Безнадійні

Безнадійні

Д

Безнадійні

Безнадійні

Безнадійні

За зазначеними критеріями, класифікації підлягають всі кредити у національній та іноземній валютах (без відсотків та комісій), які надані банком, в тому числі: за депозитами, що розміщенні в інших банках; кредитами, наданими іншим банкам; кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності, включаючи овердрафта, враховані векселі, факторинг, фінансовий лізинг та надані гарантії.

Рівень показника якості кредиту є обернено пропорційним рівню кредитного ризику (чим вища якість кредиту, тим менше ймовірність його неповернення чи затримки погашення, і навпаки). При цьому, на відміну від показників кредитного ризику якість кредиту чи кредитного портфеля банка - це реальна величина, яка визначається по кредитах, які вже надані банком. Знаючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту, і визначивши статистичним шляхом середній відсоток проблемних, прострочених та безнадійних кредитів по кожному з видів кредитування, банк має можливість здійснювати ряд заходів, направлених на зниження втрат за кредитними операціями.

Стандарти формування кредитного портфеля є найважливішим інструментом для реалізації консервативного підходу в управлінні кредитним портфелем. Базові компоненти цих стандартів такі:

Раціонування кредиту;

Правила прийняття ризиків;

Пріоритети для формування портфеля.

В рамках перелічених компонентів існують такі методи управління кредитним портфелем банку:

Лімітування;

Диверсифікація;

Концентрація;

Визначення пріоритетів при формуванні портфеля та правил прийняття ризиків;

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків;

Здійснення кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля;

Оцінка впливу кредитного ризику на доходність кредитного портфеля.

Перші чотири з наведених методів управління кредитним портфелем банку є найбільш простими та дешевими способами хеджування ризику неплатежу по виданим кредитам.

Встановлення лімітів. Раціонування кредиту передбачає: встановлення гнучких чи жорстких лімітів кредитування по сумі, строкам, видам процентних ставок та Іншим умовам надання кредитів; встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках чи класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом; визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного чи групи пов'язаних позичальників у відповідності з їх фінансовим станом; можливо пряме встановлення лімітів для всіх позичальників певної групи (наприклад для населення по споживчих кредитах) в абсолютній сумі чи по сукупній питомій вазі в кредитному портфелі банка.

Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рантів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку тощо.

Ліміти виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.

Перш ніж визначати ліміти кредитування, варто ідентифікувати основні області ризику. Для різних банків і окремих країн та регіонів ключові області ризику будуть відрізнятися (додаток Б).

Потім потрібно виявити основні чинники ризику. Області ризику для різних банків і різних країн будуть розрізнятися. Як тільки основні області ризику ідентифіковані, керівництво банку на основі ключових ринкових чинників і виявлених областей ризику повинне встановити ліміти кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації.

Диверсифікація. Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація. Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах протягом 1970-1980 років.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Визначення пріоритетів при формування портфеля кредитів та правил прийняття ризиків. Визначення пріоритетів формування портфеля полягає у виявленні тих галузей, що мають більш низький профіль ризику в порівнянні із середнім, а також галузей, у яких банк може одержати більш високу прибутковість по кредитуванню і спеціалізованому фінансуванню. Процес визначення таких галузей також допоможе банкові визначити галузі з неприпустимо високим рівнем ризику, яким банкові варто обмежити обсяги кредитування.

Правила прийняття ризиків являють собою критерії рішення дилеми "ризик-доходність" і структурні вимоги до індивідуальних кредитів, що відносяться до визначених областей ризику. Варто виділяти особливі характеристики різних галузей при розробці відправних вимог до позичальників у цих галузях. Так, банки звичайно вимагають, щоб компанії виробничого сектора мали більш низьке відношення залучених коштів до власних, чим в інших галузях, що пов'язано зі значною частиною менш ліквідних основних фондів, необхідних для виробничого процесу.

Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності - принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями.

Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву шляхом перерахування частини коштів банку на окремий бухгалтерський рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума.

Визначення джерел формування резерву - одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.

Здійснення кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля. Процес кредитного моніторингу повинен будуватися на попередній йому процедурі кредитного аналізу і його метою є відстеження зміни кредитоспроможності позичальника і визначення того, які дії необхідно почати у випадку виникнення проблем. Як тільки кредит виданий, банк повинен послідовно відслідковувати його якість із метою переконання, чи не відбуваються його зміни в гіршу сторону. Ключовим моментом даної процедури є підтримка тісних контактів із клієнтом для одержання оперативної інформації і її своєчасного аналізу.

Аналітичні прийоми, які застосовуються в процесі кредитного аналізу, використовуються й у моніторингу для відстеження динаміки показників та аналізу зміни кредитоспроможності. Ліквідність, фінансова структура, рентабельність повинні бути предметом постійного аналізу. Структура кредиту відповідно до кредитного договору повинна бути визначена так, щоб банк мав можливість локалізувати негативні наслідки у випадку виникнення проблем. Кредитний договір, як такий, є одним із ключових інструментів, які використовуються в процесі моніторингу.

Для управління процесом моніторингу необхідно розробляти та впроваджувати систему класифікації ризиків для ранжування кредитів по їхній якості як мінімум раз у квартал. Така система ранжування допоможе визначити проблемні області, а також спланувати, погодити і реалізувати інші процедури, спрямовані на захист інтересів банку у випадку погіршення кредитоспроможності позичальника.

Ранжуванням кредитів називається метод систематичної й об'єктивної класифікації кредитного портфеля відповідно до характеристик якості і ризику.

Основною метою ранжування кредитів є поліпшення якості портфеля за рахунок:

    -використання сигналів, що попереджають заздалегідь про можливу неплатоспроможність позичальників; -оперативного структурування управлінської інформації; -визначення стандартів для встановлення границь відповідальності.

Найважливішими чинниками, відповідно до яких здійснюється ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ та рахунків клієнта, відносини з клієнтами, наявність забезпечення.

Незначні проблеми, виявлені в ході моніторингу, можуть стати предметом додаткових консультацій із керівництвом підприємства-позичальника, а виявлення серйозних проблем є підставою для передачі кредиту у ведення спеціального відділу по відновленню проблемних кредитів. Найважливішим елементом кредитного моніторингу є збір достовірної інформації і її регулярний аналіз, (додаток В)

Всі орієнтири формування кредитного портфеля повинні регулярно переглядатися з частотою не рідше одного-двох разів на рік. Це необхідно для того, щоб ліміти кредитного портфеля відповідали змінам ринкової ситуації. Регулярний перегляд лімітів особливо важливий тоді, коли мають місце постійні зміни в законодавстві, зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку.

Пріоритетною в управлінні кредитним портфелем є реалізація завдання підвищення банківської рентабельності шляхом орієнтації структури кредитного портфеля в бік вкладень у найбільш привабливі сегменти кредитного ринку і скорочення вкладень, що приходяться на найменш привабливі напрямки кредитування. У цих цілях необхідно:

Виявляти високоприбуткові й у той же час низькоризикові напрямки відповідно до поточної ситуації на ринку;

Відбирати пріоритетні сегменти кредитного ринку шляхом ретроспективного аналізу ризикованості різних напрямків кредитної діяльності в попередніх періодах;

Коректувати напрямки кредитування відповідно до зміни стратегічних цілей і пріоритетів банку;

Постійно заохочувати співробітників, збільшувати обсяги кредитування в перспективних галузях і згортати або припиняти фінансування непривабливих секторів.

Але управління передбачає не лише моніторинг і відстеження подій, що відбуваються, але і вживання необхідних заходів щодо подолання негативних наслідків. Кориту вальні дії банку можуть включати:

Проведення переговорів по реструктуризації кредиту зміні умов погашення боргу;

Зниження рівня заборгованості за рахунок кращого управління оборотним капіталом;

Залучення консультантів (з технічних, маркетингових чи фінансових питаннях);

Продаж активів;

Рефінансування активів;

    -консультації щодо можливостей одержання підтримки з боку держави; -одержання додаткового забезпечення;

Надання відстрочки (пролонгація) з умовою ретельного контролю за діяльністю позичальника.

Подібного роду дії дозволяють банкам більш серйозно підходити до визначення оптимального розміру резерву на покриття ризику неповернення кредитів і, відповідно, розробляти економічно обгрунтовану кредитну політику.

Оцінка впливу кредитного ризику на прибутковість кредитного портфеля.

Кількісна оцінка впливу кредитного ризику на прибутковість кредитного портфеля здійснюється з використанням системи коефіцієнтів.

Коефіцієнт втрат по кредитах, що показує величину списання з балансу безнадійних кредитів і витрати в зв'язку з наявністю нефункціонуючої частини кредитного портфеля, визначається наступним чином:

Формула (1)*

ПВПК=ПК/КВ

Даний коефіцієнт обліку кредитного ризику можна використовувати для оцінки ефективності кредитної політики комерційного банку, для оцінки мінімального розміру резервного фонду банку па кредитах (з погляду внутрібанківського менеджменту).

Формула (2)*

;

КЗ=Р/КВ

При цьому слід відзначити, що у випадку створення додаткового резервного фонду під неповернення кредитів дані кошти повинні бути розміщені в найбільш надійних активах, що легко реалізуються, що передбачає врахування даного фактора при розробці та реалізації кредитної політики банку, у якій варто відобразити порядок створення і управління цими активами.

Формула (3)*

;

ТРКВ=СКзп/СКпп

Зростання кредитних вкладень означає зростання кредитного ризику і потребує оптимізації розміру резервного фонду банку для компенсації можливих втрат по кредитах. Вивчення даного показника, що характеризує динаміку кредитного портфеля, дозволяє прогнозувати загальну потребу в резервуванні під неповернення кредитів та коректувати коефіцієнт захищеності від кредитного ризику.

Формула (4)*

;

КВВ=НВ/ОВ

У чисельнику даного показника треба враховувати відсотки, які недоотримані банком внаслідок появлення простроченої заборгованості, пролонгації та списання безнадійних кредитів з балансу.

Похожие статьи




Управління кредитним портфелем комерційного банку - Управління процесом банківського кредитування

Предыдущая | Следующая