Теоретично - методологічні аспекти ліквідності та дохідності комерційного банку, Економічна сутність ліквідності та дохідності комерційного банку - Аналіз нормативних показників ліквідності та дохідності банку

Економічна сутність ліквідності та дохідності комерційного банку

Роль комерційних банків як регуляторів грошового обігу, центрів акумуляції грошових ресурсів й їхнього перерозподілу покладає на них відповідальність у прийнятті рішень в області управління фінансовим станом. Стабільність банку прямо пов'язана з такими поняттями, як стабільність і надійність банку. Для збереження своєї надійності, стабільності на вищому рівні банки формують політику по керуванню поточною, середньостроковою й довгостроковою ліквідністю, підтримці на достатньому рівні власного капіталу, проведенню ефективної кредитної й інвестиційної політики, керуванню платоспроможністю банку, орієнтуванні на оптимальний рівень рентабельності й професійний менеджмент.

Поняття "ліквідність банку" пов'язано прямо з поняттям "банківський менеджмент". Управління ліквідністю, як складова фінансового менеджменту, граничить із наступними розділами: розробка політики по проведенню операцій банку (депозити, кредити, інвестиції); банківський маркетинг; керування активами й пасивами банку; керування прибутковістю; керування платоспроможністю; керування власним капіталом; керування кредитним портфелем; керування банківськими ризиками. Надійність банку -- гарантія того, що банк у своїй діяльності поряд із власними комерційними інтересами забезпечує надійність коштів клієнтів й інвесторів, вкладників, керується засадами партнерських відносин.[59] Стабільність комерційного банку й рейтингові системи її оцінки [15] взаємовигідних відносин, підтримує ліквідність і платоспроможність на належному рівні. Основними складової надійності банку є: ліквідність, платоспроможність, дохідність, рентабельність. Стабільність банку, на мій погляд, більше широке поняття, чим надійність. Під стабільністю банку варто розуміти його "здатність у динамічних умовах ринкового середовища оперативно виконувати на заданому суспільством рівні властиві йому функції й роль в економіці; у тому числі: забезпечувати надійність внесків юридичних і фізичних осіб й "своїх зобов'язань перед клієнтами, кредиторами й вкладниками, задовольняти потреби в короткостроковому й довгостроковому кредитуванні", поза залежністю від зміни зовнішнього й внутрішнього середовища. Стійкий банк завжди буде надійним партнером.[17]

Термін "ліквідність" (від латинського liguidus - рідкий, текучий), у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Такий принцип класифікації активів використається, наприклад, при аналітичному розкладанні грошової маси по агрегатах Ml ; M2; МЗ. Чим більшим ступенем ліквідності володіють активи тієї або іншої фізичної або юридичної особи, тим легше цій особі виконувати свої зобов'язання. У працях німецьких економістів кінця XIX в. зустрічається термін "ліквідітет (liquiditat) банківського балансу", і визначається як сукупність активів банку, які можуть бути легко реалізовані на грошовому ринку за готівку для виконання поточних зобов'язань і платежів. До ликвидитету відносили кошти у касі, іноземні гроші, кошти на рахунках в інших банках.[36] З погляду даного підходу, від визначення кількості й структури легкореалізованих активів у загальній сумі банківських активів залежала платоспроможність банка.

Поняття ліквідність комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.[29]

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практику ліквідність прийнято розуміти як "запас" або як "потік". При цьому ліквідність як "запас" містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.[40]

Ліквідність як "потік" аналізується з погляду динаміки [19], що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.[20]

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту і надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від міжнародної банківської термінології, часом мішаються два поняття - ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в наступному призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшому ступені справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Національно банку України.[2]

Якими важливими для банку не були б цілі та пріоритети, реалізовані у процесах комплексного управління активами і пасивами, банк є суб'єктом підприємницької діяльності, тому його головна мета -- отримання прибутку.

Прибуток - це головний показник результативності роботи банку. Кількісна і якісна оцінка прибутковості провадиться з метою з'ясовування фінансової стійкості банку. Система цієї оцінки грунтується на прийнятої у світовій банківської практиці моделі формування чистого прибутку. Ця модель побудована таким чином, що доходи і витрати групуються на основі якісних критеріїв, що дозволяє дати не тільки кількісну, але і якісну оцінку рівня дохідності банку.

Поняття дохідності комерційного банку відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової й комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якої визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних й активних операцій. Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як в частини активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення прибутковості банку є раціоналізація структури витрат й доходів, розрахунки процентної маржі й виявлення тенденцій у прибутковості позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтовного рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Умовою дохідності банківської діяльності, безумовно, є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація. Однієї з найважливіших завдань керування кредитною організацією є вибір активних інструментів для розміщення притягнутих ресурсів. Як правило, основними критеріями при цьому є: очікувана дохідність активу й сполучений ризик. За інших рівних умов перевага віддається активам з найбільшою дохідністю, що, у свою чергу, приводить до одержання максимальних обсягів балансового прибутку.[45]

Узагальнюючим показником дохідності комерційного банку є середня величина доходу на одного працівника, що розраховується шляхом ділення валового доходу на фактичну чисельність банківських працівників.[37]

Доходи комерційного банку -- це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань. Здійснюючи аналіз доходів, необхідно:

    - вивчити динаміку і структуру доходів за напрямами та постатейно; - оцінити виконання фінансового плану за доходами; - оцінити рівень доходів на одну гривню, розміщених в активи коштів; - здійснити факторний аналіз та виявити резерви збільшення дохідності банку; - забезпечити ефективне управління доходом з метою зростання прибутковості банківської діяльності.

Банківські доходи - це ті, що безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю. Небанківські - ті, які не відносяться до основної банківської діяльності, але забезпечують іі здійснення.

При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може порівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане управління.

Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками:

    * за порядком отримання (процентні, непроцентні тощо); * за джерелами отримання (підприємницькі структури, населення, біржі); * за частотою отримання (стандартні, невизначені); * за гарантією отримання (готівка, рахунки, цінні папери, матеріальні об'єкти); * за строками отримання (інвестиційний часовий ефект).

Валові доходи банку прийнято розділяти на процентні і непроцентні.

Здійснений аналіз процентних доходів показано на рис. 1.

Рис. 1. Процентні доходи та їх структура

В умовах високої інфляції можливості зростання доходів обмежені за рахунок процентів за наданими кредитами. Наскільки банк активно використовує інші джерела одержання доходів, показує аналіз структури непроцентних доходів у динаміці.

Непроцентні доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за пайовими цінними паперами та доходи від спільної діяльності) в окремих випадках можуть бути значно підвищені, бо їх дохідність лише як виняток є єдиною метою інвестицій. Значно частіше передбачається узгодження з іншою метою, що обумовлює деяке зниження дохідності відносно витрат на управління, інформацію, диверсифікацію тощо. Непроцентні комісійні доходи (оплата за відкриття та ведення рахунків, комісії за лізингом, факторингом, агентські доходи за трастами тощо) є за сутністю відшкодувальними, тобто повинні відповідати затратам та якості операції, а їх надмірне зростання означає втрату якості банківського управління та іміджу банку.

Непроцентні торговельні доходи (купівля-продаж валюти, цінних паперів та інших фінансових інструментів -- ф'ючерсів, опціонів, валютний дилінг та арбітраж), сформовані короткостроковими коливаннями котирувань активів, є наслідком не традиційних банківських операцій, а банківських угод, не дуже характерних та занадто ризикованих для банків. Тому питома вага таких доходів у структурі доходів банку різко обмежена внаслідок їх нестабільності. Відповідно їх максимізація не передбачається. Непроцентні "інтелектуальні" доходи від оплати послуг (консультації, посередницькі послуги, гарантії, поруки) та доходи від сплати або оренди нематеріальних активів (методики та методичні розробки, ноу-хау, програмне забезпечення тощо), розроблених або придбаних банком, вирізняються найвищою якістю, характеризують банківський менеджмент як високопрофесійний та компетентний. У разі одиничних інвестицій та відносно незначних операційних витрат ці доходи можуть бути стабільними та гарантованими. Тільки в поодиноких випадках цільова функція управління дохідністю передбачає можливу максимізацію таких доходів. Навпаки, доходи, отримані банком від фінансових санкцій (штрафи, пені тощо), застосовані до проблемних позичальників та порушників умов угод з погляду управління доходами банку, вкрай негативні і повинні бути мінімізовані. Вони тільки погіршують складний фінансовий стан проблемних позичальників, ускладнюючи виконання ними своїх зобов'язань, тому лише частково відшкодовують збитки банків, часто сприяють зростанню збитків, оскільки знижують імідж банку і порушують партнерські відносини.

Цільова установка на максимальне збільшення доходів банку шкідлива при переході до випадкових доходів, від стандартних до невизначених, від матеріальних об'єктів до готівки. Незважаючи на важливість приросту кількісних показників, для управління дохідністю комерційного банку велике значення мають якісні параметри доходів, що обов'язково має бути враховано під час напрацювання пріоритетів управлінських рішень щодо прибутковості банку. З погляду їх якості доходи поділяють на адекватні, випадкові та авантюрні. Поєднання кількісних та якісних характеристик доходів -- одна з цілей управління ними.[20]

Для оцінки доходів і витрат необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриманої їм за період, з наступним розподілом її на види доходів, які надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій. Валові доходи банку прийняті розділяти на процентні й непроцентні. До процентних доходів комерційного банку ставляться: " нараховані й отримані відсотки по позичках у гривневому вираженні; " нараховані й отримані відсотки по позичках в іноземній валюті.

При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може рівнятися з попередніми періодами, у тому числі й по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банка свідчить про його нормальну роботу й про кваліфіковане керування. Після проведення оцінки структури доходів банку по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру доходів, які формують укрупнену статтю, що займає найбільшу питому вагу в загальному обсязі доходів.

Аналізуючи одночасно доходи конкретного банки й динаміку структури активу балансу, можемо зробити висновок, що не всі активи банку приносять йому адекватний прибуток. Це ставиться до активів, які звичайно не приносять доходу (наприклад, кошти у касі й на кореспондентському рахунку, резерви в НБУ й власні основні кошти), а також до таких активів, як цінні папери й інші права участі, придбані банком і нематеріальні активи. Це означає, що якість загальних проектів, придбаних цінних паперів і нематеріальних активів є вкрай невисокої. Отже, доход комерційних банків залежить від норми прибутку по позичкових й інвестиційних операціях, розміру комісійних платежів, стягнених банком за послуги, а також від суми й структури активів.

Дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення дохідності банку є раціоналізація структури витрат і доходів, розрахунки процентної маржу й виявлення тенденцій у дохідності позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржі для прогнозування орієнтованого рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Оцінка витрат банку здійснюється по тій же схемі, що й оцінка його доходів (табл. 1.1.1).

Таблиця 1.1.1

Валові витрати банку

Процентні витрати

Непроцентні витрати

1

2

3

4

5

Нараховані і сплачені відсотки в гривнях

Нараховані і сплачені відсотки у валюті

Операційні витрати:сплачені комісійні по послугах і кореспондентських відносинах; витрати по операціях із цінними паперами; витрати по операціях на валютному ринку

Витрати по забезпеченню функціонування банку: витрати на утримання апарата управління; господарські витрати;

Інші витрати: штрафи, пені, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулого років і т. д.

Найбільше значними статтями операційних витрат банку традиційно є витрати по виплаті відсотків по поточних і строкових вкладах; пов'язані з виплатою комісійних іншим банкам і іншим фінансовокредитним заснуванням за надані послуги; по утриманню й експлуатації будинків і устаткуванняна заробітну плату персоналу, на створення спеціальних резервів.

В останні роки спостерігається ріст питомої ваги витрат на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби й, по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі залучених коштів. Банки, які виконують міжнародні розрахункові операції, платять комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових й ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, з доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Витрати банку на втримання й експлуатацію будинків й устаткування, оплату персоналу й соціальні допомоги носять відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банку дуже значний. Певна частина кошти банку витрачається на створення резервів. Інші витрати в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті "Інші операційні витрати".

Це внески, витрати на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові й транспортні витрати, а також деякі види податків. Ріст операційних витрат не тільки відбиває несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але й може свідчити об погіршення менеджменту.

Одна з основних цілей комерційних банків - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку й т. д.

Прибуток банку являє собою розбіжність між його валовими доходом і витратами, тобто це - фінансові результати діяльності комерційного банку, які відображаються у звіті про фінансові результати комерційного банку. Відповідно до діючій методиці, комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності раз у квартал, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу прибутку й витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно рішенню загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток комерційних банків обкладається податками згідно Закону "Об оподаткування прибутку підприємств ". Після сплати податків і штрафів, які накладаються податковою інспекцією, Національним банком України й інших органів із прибутку банку проводяться відрахування в його резервний фонд у розмірі не менш чим 5 % прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім здійснюються відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на доброчесні й спонсорські заходи, на виплату винагород керівництву банку. Із суми, що залишилася виплачуються дивіденди акціонерам (пайовикам). Якщо й після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути спрямований на індексацію акцій (паїв) або ж на приріст капіталу банку. Збитки банку за підсумками діяльності за рік покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення капіталу. При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування: збереження, реорганізація або ліквідація. Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Він використається аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів.[24]

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні як на основі аналізу її стану, що складається за конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Також дохідність банку є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку.

Умовою дохідності банківської діяльності безумовно є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація.

Похожие статьи




Теоретично - методологічні аспекти ліквідності та дохідності комерційного банку, Економічна сутність ліквідності та дохідності комерційного банку - Аналіз нормативних показників ліквідності та дохідності банку

Предыдущая | Следующая