Основні аспекти діяльності комерційного банку у процесі управління проблемними кредитами - Управління процесом банківського кредитування

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами несвоєчасного неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик. Для зарубіжних банків прийнятними є такі значення показників: питома вага списаних позик у загальному обсязі виданих -0,25 - 0,75%; питома вага прострочених позик (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5 - 3%. Якщо останній показник сягає рівня 7%, то становище банку визначається як кризове. Для вітчизняної банківської системи значення аналогічних показників мають досить широкий діапазон коливань: від 2% до 50% і вище. Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління.[26, с.111]

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами що до повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Тому вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи в банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, значно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці існує багато "сигналів", які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника та інших полягає в виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

Попри те, що кожний проблемний кредит має свої особливості, про виникнення труднощів у позичальника свідчать однакові факти:[26, с. 12]

Припинення контактів з працівниками банку;

Подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;

Несприятливі зміни цін на акції позичальника;

Наявність чистих збитків протягом одного, або декількох звітних періодів;

Негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності;

Відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту;

Різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та, не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх та ринкових джерел інформації.

Виявивши проблемну заборгованість, банк повинен ужити заходів для своєчасного і повного погашення кредиту. Найкращий із них - розробка спільно з позичальником плану дій щодо відновлення фінансової стійкості підприємства-боржника і подолання вад у його діяльності. Якщо вжиті заходи не дають бажаного ефекту, банку слід вимагати повернення боргу за рішенням судових органів. Крайній захід порушення питання про оголошення позичальника банкрутом, але це - небажаний шлях як для банку, так і для клієнта.

Отже, у процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин та результатів попередньою аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90-95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Процес реабілітації складається з декількох етапів:[26, с.113]

Збір і підготовка інформації;

Зустріч із позичальником;

Розробка плану дій;

Реструктуризація боргу;

Постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Спеціалісти з розробки планів повернення кредитів мають якомога швидше зустрітися з проблемним позичальником та обговорити можливі варіанти рішення. У процесі бесіди необхідно виявити, чи готовий позичальник до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити якість, компетентність та чесність керівництва організації-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складі грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:[26, с.114]

Введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

Прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

Відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;

Продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній цехів, які не приносять прибутку;

Пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;

Вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

Пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

Пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

Зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником організації;

Повна чи часткова зміна керівництва підприємства-позичальника або інші форми організаційної перебудови.

Експертам банку потрібно оцінити суму коштів, яка необхідна для втілення плану реабілітації в реальність, оскільки банк часто повинен самостійно фінансувати ці заходи. Поставлені завдання вирішуються під керівництвом і контролем кредитного інспектора банку чи групи спеціалістів. Але іноді цього буває недостатньо, коли менеджмент підприємства показує свою неспроможність керувати в екстремальних умовах. Якщо банк зацікавлений у порятунку кредиту та самого позичальника, то він може змінити його керівництво і залучити спеціальну групу висококваліфікованих менеджерів, підготовлених до роботи в екстремальних умовах.

Банківським фахівцям необхідно провести реструктуризацію боргу, установити нові строки платежів та повного повернення суми кредиту, укласти нову тимчасову угоду, якщо проблеми є за своєю природою короткостроковими. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

У процесі реабілітації банк має враховувати не тільки фінансовий стан позичальника, а й загальну економічну та політичну ситуацію у країні. Важко сподіватися на успішне завершення роботи з повернення кредитів в умовах кризового стану економіки країни. У такому разі керівництво банку має розглянути всі розумні альтернативи повернення коштів, хоча б часткового.

Намагаючись повернути проблемний кредит, банк повинен діяти швидко, без зволікань, щоб не опинитись у довгій черзі організацій та установ (постачальників, податкової служби, страхових організацій тощо), яким клієнт те ж заборгував. Якщо позичальник не має реальних перспектив розрахуватися найближчим часом, банк залежно під форми забезпечення кредиту у праві застосувати різні способи примусового стягнення боргу та відсотків за ним.

Якщо позика надана під заставу майна, банк може задовольнити свої вимоги за рахунок вартості цього майна у порядку, визначеному договором. Щоправда, забезпечення позики ще не гарантує її повернення. Тому деякі банки застосовують такий нетрадиційний поки що спосіб забезпечення, як передача майна боржника (чи третьої особи) банкові до повернення кредиту і виплати відсотків за ним.

Отримання права власності на майно боржника дає банку багато переваг порівняно з іншими способами забезпечення, передусім із заставою. Адже передбачені законодавством обмеження, численні процедурні формальності щодо застави не дають достатньої впевненості в оперативному та повному задоволенні банком своїх вимог шляхом реалізації заставленого майна. Право ж власності на майно боржника розширює можливості кредитора. Один зі шляхів набуття такого права полягає в укладенні договору про купівлю-продаж майна боржника із зобов'язанням його зворотного викупу за заздалегідь обумовленою ціною та в обумовлені строки. Суть такої угоди полягає в тому, що банк купує у позичальника визначене майно і водночас зобов'язується продати його боржнику через певний строк за певну ціну. В юридичному аспекті такий договір є сукупністю угод про купівлю-продаж, які оформляються єдиним документом. Відрізняються ці угоди хіба що ціною (ціна угоди про зворотний продаж - вища) і строками виконання. Майно, яке є предметом договору про купівлю-продаж. виконує функцію забезпечення повернення кредиту, практично - застави. В угоді обумовлюється, що в разі невиплати купівельної ціни (фактично - у разі неповернення кредиту) банк має право скасувати угоду і розпорядитися майном на власний розсуд.

У банківській сфері практикують одночасне укладення таких договорів: кредитного; про купівлю-продаж майна; попереднього договору про зворотний викуп майна.

Є й інші законні методи захисту інтересів кредитора.

Так, банк може зараховувати виручку від реалізації застави (не перевищуючи суму заборгованості) на позичковий рахунок позичальника, обминаючи його розрахунковий рахунок аж до повного погашення кредитного боргу.

У разі надання позики під гарантію (поруку) банк може за своїм розпорядженням у безспірному порядку стягнути суму боргу з рахунку гаранта.

Якщо забезпеченням позики є страхове свідоцтво (поліс), банк отримує страхове відшкодування від органів страхування у межах строків, визначених правилами страхування.

Якщо забезпеченням позики є переуступка вимог, банк може пред'явити до сплати вимоги і рахунки позичальника третій особі, а одержані кошти спрямувати на погашення кредиту.

Якщо реабілітація не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації організації-боржника.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників організації та зовнішніх обставин. Організацію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів організації. У деяких випадках банки лише через 2-3 роки повертають свої кредити, що приводить до того, що банк не матимете на цей час обігових коштів.

Ліквідація і реабілітація - досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні.

Важливою складовою управління проблемною заборгованістю є проведення перевірок стану банківського кредитного портфеля службами внутрішнього аудиту. На мою думку, ці перевірки мають проводити незалежні внутрішні аудитори. Перевірки не повинні бути підвідомчими або пов'язаними з кредитним відділом банку. Вони можуть підпорядковуватися лише внутрішньому контролеру банку. Результати аудиторської перевірки належить відображати у спеціальному звіті, який надасться керівництву банку та керівникам його підрозділів. Водночас із оцінкою кредитного портфеля аудитори повинні надавати рекомендації щодо удосконалення роботи кредитного підрозділу.

Аудиторська перевірка має дати відповіді на такі запитання:[34, с.57]

Який стан кредитних архівів банку, чи вони поновлюються;

Чи регулярно вивчають кредитний портфель керівники і рядові співробітники кредитних підрозділів;

Чи правильно визначено рейтинг клієнта;

Чи узгоджується діяльність кредитного відділу із цілями кредитної політики банку;

Який загальний стан кредитного портфеля;

Чи достатньо резервних фондів банку для покриття збитків за безнадійними кредитами.

Результати перевірки узагальнюють у звіті, в якому дасться оцінка якості всього кредитного портфеля на час проведення перевірки та загальна характеристика роботи персоналу і керівного складу кредитного відділу.

Від структури та якості кредитного портфеля банку значною мірою залежать стійкість, репутація і фінансовий успіх банку. Тому йому необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів, виявляти відхилення від цілей кредитної політики.

Зміст програм контролю за якістю кредитного портфеля залежить від виду банку, його спеціалізації, застосовуваних ним методів оцінки кредитоспроможності. Наприклад, банк, який інтенсивно кредитує підприємців галузі, котра потерпає від кризових явищ, має провадити перевірки стану своїх позичальників через кожні 2 -3 місяці.

Часто застосовують диференційований підхід: найнадійніші позики перевіряють раз на рік, проблемні - аналізують і контролюють постійно.

Ще один варіант: постійний контроль за великими позиками, і періодичний за - меншими. При контрольній перевірці ще раз аналізують відповідність даної позики цілям кредитної політики банку, кредитоспроможність клієнта. Потому банк повторно присвоює позиці кредитний рейтинг. Класифікація позик за рейтингом допомагає банківській установі контролювати склад кредитного портфеля, з'ясовувати причини погіршення його якості та вживати відповідних заходів.

Враховуючи все вище згадане, можна зробити такі висновки: для комплексного вирішення питання проблемної заборгованості необхідно:[34, с.58]

Провести реструктуризацію проблемних боргів;

Стимулювати створення банківських холдингів, передусім у сфері агропромислового комплексу. Звичайно аби холдинг мав сенс, для нього необхідно передбачити умови сплати податків за єдиним консолідованим балансом та надати певні пільги зі сплаті податків на період становлення. Водночас, щоб запобігти холдинговому монополізму, слід обмежити його частку на певному сегменті ринку чи на ринку в цілому;

Заборонити зміну відсоткової ставки за довгостроковими кредитами та прив'язувати її до ставки НБУ на момент кожної сплати відсотків;

Частіше переглядати структуру кредитного портфеля та вести постійну роботу з клієнтами щодо погашення проблемної заборгованості;

Налагодити постійний моніторинг проблемних клієнтів;

Частіше укладати замість угоди про заставу угоду про зворотний викуп предмету запропонованої застави, що сприятиме більшій зацікавленості позичальника у погашенні чи недопущенні проблемної заборгованості;

Дозволити банкам оформляти цей вид заборгованості векселями власної емісії, що знизить залежність банку від наслідків впливу непогашення заборгованості в повному обсязі;

Практикувати довготермінове кредитування проблемних клієнтів, щоправда під жорстким контролем банку:

Кредитувати клієнтів певними трактами під виконання ними вимог банку та за результатами діяльності на ринку і залежно від потреби позичальника в тій чи іншій кількості кредитних ресурсів.

Похожие статьи




Основні аспекти діяльності комерційного банку у процесі управління проблемними кредитами - Управління процесом банківського кредитування

Предыдущая | Следующая