ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ - Камерний ансамбль: теоретико-культурологічні аспекти

Актуальність теми. Проблема ансамблю є невід'ємною частиною загальної проблеми культури як гармонійного балансу різноманітних духовних і матеріальних складових. Ансамблева культура, щільно пов'язана з відбиттям людських взаємовідносин, відіграє суттєву роль у соціальному житті різних епох, втілюючи їх знакові психологічні риси.

Одна з пріоритетніших музичних сфер, камерний ансамбль, всупереч значному розповсюдженню і величезній художній вагомості, досі належить до найменш простудійованих у музикознавстві. Вивчення його відбувається переважно на рівні вибіркового теоретичного аналізу ансамблевих творів або практичних виконавсько-педагогічних рекомендацій. Відсутність цілісної концепції камерного ансамблю, її загальної методології і відповідного термінологічного апарату гальмує науковий розвиток цієї проблематики.

Саме цим зумовлена необхідність проведення спеціальних теоретичних досліджень, викликана значною потребою у вивченні феномену камерного ансамблю і створенні самостійної теорії ансамблю, яка б охоплювала загальні принципи функціонування цілісної системи музичного ансамблю, характерні ознаки її жанрово-типологічних рівнів і структур та питання специфіки ансамблевого мислення і емоційного стану.

Здійснення фундаментальних досліджень явища ансамблю, насамперед камерного ансамблю, є важливим завданням сучасного музикознавства. Це зумовлює особливу актуальність пропонованої дисертації, автор якої прагне до визначення загальної культурологічної специфіки феномену камерного ансамблю, "персоніфікації" його проявів і форм, провідних напрямів історичної еволюції і принципів жанрової структури та естетики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в докторантурі Харківської державної академії культури як складова частина базової теми ХДАК "Проблеми історії і теорії культури" та наукової теми кафедри теорії музики і фортепіано "Українська і світова музична культура" відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри теорії і історії культури та кафедри теорії музики і фортепіано ХДАК, узгоджена з "Тематичним планом наукових досліджень Харківської державної академії культури на 2001-2005 рр.", затвердженим вченою радою 23.02.01 (Протокол № 8), і відповідає темі "Дослідження з проблем мистецтвознавства та фольклористики". Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ХДАК, протокол № 3 від 29.10.99.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - створення комплексної теоретико-культурологічної концепції камерного ансамблю як унікального явища музичної культури.

Основні завдання дослідження:

Визначення змісту поняттєвного апарату, зокрема понять "ансамбль" і "камерний ансамбль";

Історична періодизація процесу еволюції ансамблевих жанрів, визначення характерних особливостей його основних етапів;

Класифікація типів ансамблю і систематизація ансамблевих жанрів;

Виявлення основних соціальних функцій ансамблю;

Загальна характеристика ансамблевої естетики та її історичної еволюції;

Створення концепції ансамблевості музичного виконавства і визначення на її основі комунікативно-психологічної специфіки ансамблевих та інших виконавських жанрів.

Об'єкт дослідження - ансамблева (насамперед камерно-ансамблева) музична культура.

Предмет дослідження - соціально-історичний розвиток та жанрово-семантична специфіка ансамблевої культури і камерного ансамблю як культурного феномену.

Методи дослідження. Методологічною основою аналіза феноменів музичного ансамблю і камерно-ансамблевої культури є принцип культурантропоморфізму. Культурний феномен камерного ансамблю досліджено на перехресті явищ ансамблю і камерності через його роль в системі мистецтва і культури. Комплексному аналізу ансамблевої проблематики, визначенню специфіки камерно-ансамблевої культури сприяє методологічна інтегрованість дисертації з іншими науками - культурологією, психологією, естетикою, соціологією. Основними аспектами дослідження є логіко-понятійний, історико-культурологічний, системно-жанровий, соціально-функціональний, комунікативно-психологічний і естетико-категоріальний.

Наукова новизна результатів. Дисертація є першою в українському музикознавстві спробою теоретичного осмислення культурологічної специфіки явища камерного ансамблю, антропологічної "персоніфікації" його проявів і форм.

Саме це визначає принципову новизну дослідження, яке заповнює лакуну, що існує в даній сфері музичної науки.

Новизна дослідження пов'язана і з його методологією, комплексним вивченням ансамблевої проблематики і вирішенням поставлених задач. Жанрові питання камерного ансамблю вперше аналізуються в теоретико-культурологічному та феноменологічному аспектах з позицій антропоцентризму і компаративізму. Принципово новим є й вивчення ансамблевої культури в системному і категоріальному аспектах. Така методологія щодо камерно-ансамблевої культури у вітчизняному мистецтвознавстві застосовується вперше.

Запропоновано нове рішення низки теоретичних проблем, пов'язаних із жанровою специфікою камерного ансамблю і його функціонуванням, зокрема визначено зміст і обсяг дефініцій ансамблю і камерного ансамблю; надано нових формулювань понять сольного, ансамблевого, оркестрового і концертного виконавства.

Вперше у вітчизняному музикознавстві висунуто послідовну історичну концепцію розвитку ансамблевої музичної культури та камерного ансамблю, визначено головні напрямки еволюції ансамблевих жанрів, надано стислої характеристики основних етапів цього процесу та їх культурологічних атрибутів; виявлено історичну семантику ролі ансамблевих жанрів у системі мистецтва різних епох.

Введено до наукового обігу значну кількість нової термінології - поняття "ансамблевість", "жанрова константність ансамблю", "константні і релятивні (варіантні) ансамблеві жанри", "моноклавірний ансамбль", "камерно-клавірні жанри", "семантико-аксіологічна інверсія" тощо.

В межах цілісної теоретико-культурологічної концепції ансамблю запропоновано більш часткові концепції функціонування ансамблю і його жанрів:

Загальна концепція жанрової системи ансамблю, її структури і функцій, яка містить концепцію взаємодії жанрової константності і релятивності в камерному ансамблі;

Концепція загальної ансамблевості музичного виконавства (від мікроансамблю до макроансамблю), в межах якої розроблено концепцію комунікативно-психологічної специфіки ансамблю та принципів ансамблевої взаємодії;

Концепція соціально-психологічної природи ансамблю і семантичного дуалізму камерно-ансамблевої культури;

Концепція категоріально-естетичної та етичної специфіки ансамблю.

Дисертантом висунуті наукові гіпотези:

Про прояв у феномені ансамблю специфіки малих соціальних груп;

Про принципову близькість соціально-психологічної природи ансамблевості в мистецтві та родинності, дружественості в суспільстві;

Про існування на ранніх стадіях інструментального виконавства різних видів монотембрових ансамблів на одному інструменті;

Про ансамблевий характер початкового етапу еволюції органного виконавства;

Про структуру взаємозв'язку композиторської та виконавської сфер ансамблю;

Про існування семантико-аксіологічної інверсії в культурно-історичному процесі;

Про взаємодію принципів "маски", "амплуа" і "характеру" в розвитку ансамблевої культури;

Про семантичну схожість соціокультурних ролей ансамблевої і карткової гри, а також концертного дуетного виконавства і дуелі в культурі кінця XVIII-XIX ст.;

Про семантичний взаємозв'язок між етико-філософськими принципами камерного ансамблю ХХ ст. та філософією екзистенціализму;

Про характер структурно-числових моделей ансамблю в музичній культурі та історичну спрямованість їх послідовних змін.

Вперше запропоновано і розроблено низку типологічних класифікацій:

Комплексну багаторівневу класифікацію системи ансамблевих жанрів;

Структурно-типологічну класифікацію камерно-ансамблевих жанрів за ступенем їхньої стабільності (константності);

Класифікацію основних рольових моделей камерно-ансамблевої взаємодії;

Класифікацію моделей макроансамблевої взаємодії;

Класифікацію структурно-семантичних рівнів внутрішньоансамблевої взаємодії;

Класифікацію камерного ансамблю через дію категорії гармонії.

Вперше розроблено і запропоновано низку семантичних, структурно-функціональних і ігрових моделей ансамблю і досліджено їхню специфіку:

Системно-структурні і графічні моделі внутрішньоансамблевої взаємодії ("моноансамбль" - "ансамбль-полілог (ансамбль-діалог)";

Семантико-рольові моделі ансамблевого спілкування ("удвох на людях"; моделі дружньої бесіди, групової гри, драматичного конфлікту);

Семантико-рольові моделі оркестрового макроансамблевого спілкування ("оркестр-організм", "оркестр-театр", "оркестр-держава");

Структурно-семантична числова модель розвитку європейських камерно-ансамблевих жанрів (від множинності - через моделі "троїчні" - діалогічні та "квадричні" - до полілогічних моделей).

Вперше у вітчизняному музикознавстві запропоновано основні принципи систематизації та типизації ансамблевих жанрів і ансамблевих рольових співвідношень, визначено функції ансамблевого виконавства і його учасників, досліджено категоріальну специфіку ансамблю, властивості міри і гармонії в аспекті ансамблевого жанроутворення.

Матеріал дослідження. Основними джерелами роботи є фонди (зокрема електронні) Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Російської державної бібліотеки, Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедрина, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Харківської музично-театральної бібліотеки ім. К. С. Станіславського, Бібліотеки Конгресу США, Бібліотеки Вашингтонського університету, Бібліотеки Гарвардського університету, Бібліотеки Кембриджського університету, Бібліотеки Індіанського університету, Бібліотеки Едінбурзького університету, Національного музичного архіву Німеччини, музичних бібліотек Берліна, Лейпціга, Франкфурта-на-Майні та ін.

Практичне значення. Дисертація може стати загальною методологічною основою для наступних наукових праць, інструментом наукового аналізу щодо подальшої розробки даної проблематики.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в підготовці досліджень з музичної культурології, музичної естетики, музичної психології і соціології, музичної педагогіки, загальної історії і теорії музики (насамперед теорії музичних жанрів), історії і теорії виконавського мистецтва, особливо історії і теорії ансамблю та камерно-ансамблевих жанрів (інструментальних і вокальних), а також для створення учбових посібників з теорії і історії камерного ансамблю та музичного ансамблю. Вони можуть знайти широке застосування в сфері музичної критики; у виконавській діяльності музикантів-ансамблистів та педагогічній практиці музичних вузів і училищ (в курсах камерного і фортепіанного ансамблю, концертмейстерської майстерності, квартетного класу, вокального і інструментального фольклорного ансамблю, ансамблю народних інструментів тощо). Дослідження містить комплексний матеріал для лекторів, редакторів радіо і ТВ, просвітницької роботи з популяризації камерно-ансамблевої музики. Окремі положення і висновки можуть знайти розвиток у розробках самого різного музикознавчого і ширше - мистецтвознавчого профілю.

Матеріали дисертації застосовуються в практичній науково-методичній і педагогічній роботі кафедри теорії музики і фортепіано Харківської державної академії культури (зокрема в курсах фортепіано, музичної психології, музичної педагогіки і музичної естетики).

Особистий внесок здобувача. Усі поставлені в дисертації мети і завдання вирішені автором одноосібно.

В єдиній статті, виданій у співавторстві (із І. Школьніковою та І. Щипачовою), розділ щодо ансамблевої та концертної творчості написаний виключно дисертантом, без будь-якої участі колег, які працювали над іншими темами.

Особистий внесок здобувача полягає в створенні першої у вітчизняному мистецтвознавстві і культурології цілісної теоретичної концепції музичного ансамблю як культурного феномена; розробці нової методології дослідження камерного ансамблю і вирішенні теоретичних проблем його жанрової специфіки і функціонування; розробці ігрових та графічних моделей ансамблевої і оркестрової взаємодії; введенні до наукового обігу комплексу нової спеціальної термінології.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії і історії культури та кафедри теорії музики і фортепіано Харківської державної академії культури.

Результати і висновки дослідження були оприлюднені автором на 19 наукових конференціях, конгресах, симпозіумах: науково-творчій конференції "Гнат Хоткевич та українська культура" (Рівне, 1992), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Шляхи розвитку мистецтва та культури Слобожанщини: Проблеми історії, теорії і практики" (Харків, 1993), наукових симпозіумах III-VII Міжнародного музичного фестивалю "Харківські Асамблеї" ("Шуберт і український романтизм". Харків, 1993, "Ф. Мендельсон-Бартольді та традиції музичного професіоналізму". Харків, 1994, "Роберт Шуман та перехрестя шляхів музики і літератури". Харків, 1995, "Ф. Ліст та проблеми синтезу мистецтв". Харків, 1996, "Генрі Персел, традиції барочної музики і розвиток національних композиторських шкіл". Харків, 1999), міжнародній науково-теоретичній конференції "Культура України: Історія і сучасність" (Харків, 1994), міжнародній науковій конференції до 70-річчю ХДАК "Інформаційна та культурологічна освіта на зламі тисячоліть" (Харків, 1999), VI конференції Українського відділення Європейської Асоціації педагогів-піаністів (ЕРТА-Україна) "Ференц Ліст та піаністична культура ХХ століття" (Кіровоград, 1999), міжвузівській науковій конференції "Музичний ландшафт України: регіони, школи, індивідуальності" (Суми, 1999), II міжнародному науковому конгресі "Наука, мистецтво, освіта напередодні III тисячоріччя" (Волгоград, 2000), регіональній науково-практичній конференції "Онтологія і психологія творчості" (Саратов, 2000), міжвузівській науково-методичній конференції "Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство" (Харків, 2000), всеукраїнській науковій конференції "Музичне виконавство на рубежі століть" (Київ, 2000), науковій конференції "Музична творчість на рубежі тисячоліття" (Астрахан, 2001), міжнародній науковій конференції "Фортепіанний ансамбль: композиція, виконавство, педагогіка" (Санкт-Петербург, 2001), міжнародній науково-теоретичній конференції "Духовна культура в інформаційному суспільстві" (Харків, 2002), науково-творчій конференції "Музика М. І. Глінки: досвід зустрічі Сходу та Заходу" IX міжнародного фестивалю "Харківські Асамблеї" "М. І. Глінка та світова музична культура" (Харків, 2002).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 43 наукові праці: 2 монографії, 32 статті (зокрема видані за кордоном), з яких 22 у фахових виданнях, затверджених ВАК України; тези конференцій, депоновані статті, програми лекційних курсів.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 8 розділів, висновків, списку використаної літератури, списку термінології і додатку (12 стор.). Загальний обсяг праці складає 435 сторінок, з них 365 - основного тексту. Список використаних джерел - 705 найменувань (99 - іноземними мовами), 62 сторінки.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ - Камерний ансамбль: теоретико-культурологічні аспекти

Предыдущая | Следующая