ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Постать Ярослава Вощака в контексті розвитку диригентської культури другої половини XX століття

Вощак диригентський музичний

Актуальність теми. Соціокультурний розвиток суспільства великою мірою зумовлюється діяльністю особистостей, які володіють особливою волею та пасіонарним зарядом. Саме такі творці здійснюють активний мистецький поступ і художні відкриття.

Розглядаючи постать видатного диригента, народного артиста СРСР Ярослава Антоновича Вощака (1921 ? 1989) в контексті розвитку диригентської культури другої половини ХХ ст., слід відзначити, що маестро належить до когорти осіб, які активізували розвиток мистецтва, поповнюючи репертуарний фонд художніми прочитаннями опер та балетів, що стали непересічними художніми відкриттями у сфері музичного театру. Його індивідуальні творчо-стильові звершення в інтерпретації як класичних, так і сучасних українських опер та балетів не тільки увійшли в золотий фонд національної культури, але й дозволяють переосмислити деякі аспекти опозиції "традиції - новаторство" в розвитку української музично-театральної творчості. Для того, щоби здійснити об'єктивне, неупереджене дослідження вельми об'ємної спадщини Вощака не просто як герметичного артефакту, а збагнути його численні зв'язки і з українською традицією, і зі світовими тенденціями музичного театру, слід було висвітлити складні й багатогранні процеси становлення і розвитку цієї мистецької галузі в Галичині і в Україні загалом, врахувати специфіку діяльності музичних театрів в Радянському Союзі, зіставити під цим оглядом ідеальний задум диригента і можливості його реального втілення.

Це, в свою чергу, вимагало залучення у аналітичний апарат дисертації ще одного вельми актуального пласту сучасної гуманістичної думки - психологічної характеристики мистця в світлі існуючих на сьогодні концепцій психології творчості, зокрема психології інтерпретації, а також визначення естетико-стильових пріоритетів видатного диригента як своєрідного "ключа" до пізнання сутності його індивідуальних диригентських вирішень. Сукупність зазначених позицій у дослідженні творчої спадщини видатних мистців загалом і Ярослава Вощака зокрема знаходиться в актуальному руслі сучасної гуманістичної думки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії музики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка відповідно до плану наукових робіт і є частиною комплексної теми № 6 "Музичновиконавськемистецтво:теорія, історія, практика"перспективного тематичного плану науково - дослідницької діяльності Львівської національноїмузичної академії на 2007-2012рр.. Тему затверджено Вченою радою Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка (протокол №7 від 27 червня 2006р.)

Мета дослідження ? концептуальне осмислення творчої постаті Я. Вощака в контексті розвитку диригентської культури другої половини ХХ ст. як сукупності професійних традицій і інноваційного пошуку.

Відповідно до вказаної мети в дисертації вирішуються наступні завдання:

    - здійснити періодизацію творчості Я. Вощака; - окреслити творче становлення диригента в контексті розвитку оперно-симфонічного мистецтва Львова передвоєнної епохи й часів Другої світової війни; - дослідити етапи диригентської діяльності мистця; - проаналізувати приклади першопрочитань і нових виконавських трактувань опер і балетів диригентом Я. Вощаком; - вирізнити особливості виконавських прочитань музично-театральних творів Я. Вощаком, іманентні стильові риси творчості маестро; - висвітлити естетико-стильові пріоритети і визначити психологічний тип видатного диригента.

Об'єкт дослідження - диригентська культура другої половини XX століття.

Предмет дослідження - диригентські здобутки та естетико-психологічні особливості виконавської творчості Ярослава Вощака як представника диригентської культури другої половини XX століття.

Матеріалами дослідження став, насамперед значний пресовий та меморіальний пласт, що дозволив реконструювати основні етапи діяльності мистця: публікації в музичній періодиці та в інших джерелах, особисті спогади та матеріали приватних архівів львівських музикантів, які співпрацювали з Я. Вощаком, серед них: Т. Братківська, Л. Ганич, К. Геннел, О. Кураш, І. Левкович, О. Сербінський, В. Швець, а також члени його родини - доньки Оксана Вощак та Одарка Вощак. Рівно ж про етапи діяльності мистця після його виїзду зі Львова і працю в Одесі, Воронежі, Мінську, Москві інформацію слід було почерпнути зі спогадів членів родини Галини Поліванової й Валерія Поліванова, Емілії Шумілової та Валерій Шумілова; колег Г. Геловані, Р. Крайновича, В. Ризванович, Ф. Себар; І. Кострицької; Д. Негуговського; А. Бєлоусової та ін.

Для визначення естетико-стильових засад та психологічного типу митця важливим джерелом став аналіз аудіозаписів опер "Украдене щастя" Ю. Мейтуса (постановка Львівського театру опери і балету), "Російська жінка" К. Молчанова (постановка Воронезького театру опери і балету), сценічної кантати "Карміна Бурана" К. Орфа (постановка Білоруського театру опери і балету) та ін.

Теоретична база дисертаційної роботи пов'язана з наступними групами джерел.

Відомості про Я. Вощака знаходимо в довідниках і нарисах про діяльність театральних і симфонічних колективів, у книзі "Сучасні диригенти". Серед публікацій про вистави під орудою Я. Вощака ? праці К. Данькевича, Л. Єфремової, А. Котляревського, С. Павлишин та ін., маестро згадується в публікаціях Т. Абанумовської, З. Анчиполовського, Н. Балашової, П. Васильєва, Т. Грум-Гржимайло, М. Дмитрієва, М. Ельяша, М. Ігнатієвої, К. Кольчинської, В. Краковської, А. Ладигіної, М. Мордвінова, Л. Полякової, Н. Садовської, Ю. Сташнівського, Н. Шереметьєвської та ін.

Деякі аналітичні розвідки та біографічні дані, присвячені діяльності Я. Вощака знаходимо в дослідженнях В. Рожка, Г. Макаренка, О. Паламарчук, присвячених диригентському, театральному мистецтву в контексті теоретичної проблематики, певним історичним та національним ракурсам та окремим мистцям.

Протягом 1999 2001 рр. за межами України вийшли спеціальні публікації, присвячені творчій постаті Я. Вощака: Е. Гайфулліної (Уфа); Т. Корбжицької (Мінськ); Р. Бака за спогадами сестри маестро Ольги (Філадельфія).

Окрім того, опрацьовано джерела з фундаментальних тем музичної науки, безпосередньо дотичних до напрямку поданого дослідження:

    - історія диригентської культури й естетико-психологічні аспекти виконавської, зокрема диригентської творчості (Г. Берліоз, Р. Вагнер, Ф. Вейнгартнер, Г. Дехант, Г. Єржемський, Д. Івен, Е. Кан, М. Канерштейн, Р. Кан-Шпеєр, О. Катрич, К. Кондрашин, Р. Кофман, М. Корсавін, Ю. Лошков, Г. Макаренко, Г. Малер, Ш. Мюнш, А. Пазовський, В. Плужніков, Н. Рахлін, В. Рожок, Л. Сідєльніков, В. Тольба, В. Фуртвенглер, Б. Хайкін та ін.); - історія українського музичного театру, діяльність окремих колективів (Б. Дерев'янко, В. Ігнатенко, Л. і Т. Мазепа, О. Олійників, О. Паламарчук, Б. Смольський, А. Терещенко, М. Черкашина-Губаренко, П. Чуприна та ін.).

Методологія дослідження. У роботі використано комплекс наукових методів, серед яких:

    - системний - при аналізі творчої діяльності Я. Вощака в історії розвитку диригентської культури другої половини ХХ ст.; - типологічний ? при групуванні за певними ознаками характерних рис творчої особистості й диригентської діяльності мистця; - компаративний - при визначенні іманентних рис виконавського прочитання Я. Вощаком музично-театрального репертуару; - наукової біографістики - при дослідженні основних етапів диригентської діяльності Я. Вощака.

Наукова новизна та теоретичне значення дисертації. Вперше здійснене концептуальне осмислення творчої діяльності Я. Вощака як представника диригентської культури другої половини XX ст.

Визначено та обгрунтовано:

    - особливості творчого становлення та основні віхи диригентської біографії Я. Вощака; - характерні риси виконавського прочитання диригентом музично-театрального репертуару, в тому числі першопрочитання творів композиторів ХХ ст.; - естетико-психологічні засади диригентської творчості маестро як диригента пізньоромантичного типу.

Практичне значення дослідження зумовлене:

    - створенням науково-методологічного підгрунтя проблеми, яке певним чином збагачує сучасне українське диригентське виконавство й педагогіку; - можливістю використання теоретичних висновків дисертації, її аналітичного матеріалу в курсах історії оперно-симфонічного диригування, історії музичного театру ВНЗ.

Апробація результатів дисертації відбулася у виступах на:

    - міжнародному музикознавчому конгресі "Львів музичний протягом століть" (Львів, 2006); - всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасний музичний театр: проблеми інтерпретації оперної вистави" (Київ, 2009); - всеукраїнських науково-практичних конференціях "Молоде музикознавство - 2009" (Львів, 2009), "Музикознавчі студії - 2008" (Львів, 2008), "Музикознавчі студії - 2007" (Львів, 2007); - всеукраїнському науково-практичному семінарі студентів, аспірантів, молодих вчених "Історія, теорія та практика музично-естетичного виховання" (Дрогобич, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 4-х одноосібних публікаціях, з яких 3 ? у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел ? 252 позиції, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 230 сторінок. Об'єм основного тексту ? 175 сторінок.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Постать Ярослава Вощака в контексті розвитку диригентської культури другої половини XX століття

Предыдущая | Следующая