Загальна характеристика роботи - Принципи організації художньої цілісності в творчості українських і польських композиторів 1970-1990-х років

Ступінь розробленості проблеми. Сучасний етап розвитку українського й зарубіжного музикознавства характеризується посиленням уваги дослідників до складних процесів, що відбуваються у сфері організації музичних текстів (Л. Акопян, М. Арановський, К. Байер, І. Баранова, Б. Деменко, В. Москаленко, І. Пясковський, О. Самойленко). Помітно активізувалося також вивчення питань взаємозв'язку музичномовних та мовленнєвих явищ у художній комунікації, формування тезауруса національної музичної мови (В. Бобровський, С. Грица, І. Ільїн, О. Козаренко, К. Флорос), кореляції музичної стилістики, семантики й формоутворення (Л. Березовчук, Н. Горюхіна, А. Калениченко, Т. Кюрегян, В. Медушевський, Н. Очеретовська, В. Холопова, Ю. Холопов, В. Ценова), принципів організації художньої цілісності музичних творів як мистецьких феноменів (А. Муха, А. Терещенко, О. Зінькевич, І. Котляревський, І. Коханик, В. Москаленко).

Кожна культурно-історична епоха порушувала питання художньої цілісності як одне з ключових у художній творчості, мистецтвознавстві й естетиці. При цьому для музикознавчої науки концептуально значущою стала проблема змістовності й структурної організації мистецького твору (В. Іванченко, В. Іванов, Н. Семененко, Л. Пархоменко, П. Поспєлов). Погляд на музичний твір крізь призму художньої цілісності вияскравлює домінантність останньої поряд із семантикою та прагматикою. В аспекті постмодерної дослідницької науково-творчої парадигми основним призначенням музичної аналітики стало з'ясування взаємозв'язку між музичними явищами і звуковою реальністю, представленою в образній формі.

У художньому просторі музики звуковій реальності належить особлива роль у системі взаємовідношень "дійсність - автор - твір - слухач", що уможливлює часткову інтерпретацію та розвиток поняття художньої цілісності як універсальної категорії, чинника, який забезпечує смислову організацію твору (І. Пясковський, С. Шип, І. Юдкін). У цьому ракурсі першорядного значення набуває не прямий опис відношень засобів музичної виразності до реальних чи уявних об'єктів, а їх презентація через цілісність сприймання й розуміння твору. Опосередкований характер таких відношень, їх зумовленість соціокультурними, дискурсивними і парадигматичними факторами визначають концептуальну організацію музичного твору.

Вивчення організації художньої цілісності - специфічного, історично маркованого параметра процесу формування цілого й одного з найдинамічніших аспектів творення та сприймання музики - передбачає з'ясування таких характеристик музичного тексту, як зв'язність, системність і парадигматична упорядкованість його структури (Л. Акопян, М. Арановський, І. Баранова) у поєднанні з індивідуально створюваними формами, що експлікують різні типи смислового кодування (Е. Бенвеніст, Т. Кюрегян). Останні в процесі формування образів і змісту вибудовують власну систему логіко-семантичних зв'язків та композиційних елементів. Комунікативна динаміка розгортання музичних текстів, яку забезпечує кореляція музичних, позамузичних і соціокультурних чинників, обумовлена їх відкритістю, багаторівневістю й детермінована цілісністю художнього простору твору в межах обраного дискурсу (Т. ван Дійк, Є. Чигарьова).

У синтетичній природі музичних творів закладена здатність відбивати певний рівень складності, парадигматичну зумовленість і дискурсивну віднесеність імплікованих думок. Вони або сприймаються у вигляді конденсованого згустка знань про художній об'єкт, або розглядаються у плані музичної структури, що виводиться з особливостей обраної константної моделі. Це дає змогу представити категорію художньої цілісності як універсальну сутність, що інтегрує емоційний і раціональний плани та охоплює ряд чинників інтра - й екстрамузичної природи. Отже, у пропонованому дослідженні цілісність умотивовується як звукова смислонаповнена реальність, що об'єктивується у свідомості через систему музичних знаків і їх відношень, узалежнених від обраної парадигми, дискурсу й соціокультурного контексту.

Емоційно-раціональна природа музичних творів свідчить про те, що ієрархічні відношення між елементами музичної мови, складниками музичної синтактики у межах сегментів форми, формотворчими елементами на рівні творів, формами творів та їх контекстним оточенням і дискурсивними особливостями, взаємодія усіх елементів форми й змісту спричинюються до прирощення смислів й відповідного переструктурування універсальних і домінуючих принципів організації цілісності. Осмислення показових для сучасних українських і польських музичних текстів принципів організації цілісності, а також способів довільного їх поєднання дає змогу частково відповісти на питання, чому ця організація відбувається саме в такий, а не інший спосіб і які структурні складники, соціокультурні чинники, дискурсивні й текстові особливості задіюються у цьому процесі.

Пріоритетність категорії художньої цілісності, виведеної з ідеї форми художнього (в тому числі й музичного) твору, переконливо умотивована у працях Т. Адорно й продуктивно розвинена в теоретико-практичних дослідженнях Б. Асаф'єва, В. Бобровського, Н. Горюхіної, Л. Мазеля, В. Медушевського, Є. Назайкінського, Ю. Холопова, В. Ценової, В. Цуккермана, Ф. Блюме, З. Гельман, Г. Федергофера, К. Дальгауза, У. Еко, Е. Ерієса та ін. Дещо інший ракурс поняття музична форма як монокатегорії, не зчіпленої в діаді чи тріаді з іншими категоріями, акцентує В. Холопова, яка вважає також, що форма не протиставляється змістові, але має зміст, тому може визнаватися виразово-смисловою сутністю музичного твору. Своєрідне концептуальне узагальнення наведених позицій здійснено у працях Ю. Холопова, у яких постулюється, що поняття форми не обмежується композиційною схемою, а передбачає "досконалість, закінченість, гармонійність цілого, ідеальне злиття вираження з ідеєю" (Ю. Холопов. Изменяющееся и неизменное в эволюции музыкального мышления // Проблемы традиций и новаторства в современной музыке. - Москва, 1982. - С. 83).

Зважаючи на те, що в українському музикознавстві за терміном музична форма з різних причин закріпилося дещо вужче метамовне значення - "побудова і структура музичного твору, співвідношення його частин" - та прагнучи до термінологічної чіткості викладу, у реферованому дослідженні ми свідомо віддаємо перевагу поняттю художня цілісність (це, однак, не заперечує можливості використання дефініцій музична форма та форма музичного твору). При окресленні основних принципів організації художньої цілісності обов'язково враховуються такі складники, як смислоутворення й рівень культурної компетенції всіх учасників музичної інтеракції.

В умовах утвердження постмодерних реалій автори поширених наукових концепцій, зорієнтованих на традиційні наукові парадигми, намагаються максимально повно й об'єктивно осмислити новітні принципи організації художньої цілісності. Необхідність віднайдення точок дотику в цих концепціях і подолання переважної структуроцентричності їх парадигматики диктуються повсякденною творчою практикою. Переплетена з елементами наукової аналітики, ця практика впродовж 1970 - 1990-х рр. зуміла в загальних рисах виробити основи нової творчої парадигми, яка на сьогодні ще потребує остаточного опрацювання, а отже, визначає один з актуальних напрямків вітчизняного теоретичного музикознавства.

Актуальність дослідження визначається його спрямованістю на вивчення смислотвірних процесів і семантики музичного тексту, що кореспондують із закономірностями внутрішньосистемного структурування творів і принципами їх організації як художньої цілісності. Різноплановість теоретичних тлумачень категорії художньої цілісності часто зумовлена специфікою структурної організації музичного тексту. Крім того, термінологічна невпорядкованість понять дискурс, художнє моделювання, чинна парадигма, недостатній рівень осмислення естетичних параметрів кічу, стильового та жанрового плюралізму, фрагментаризму, інтертекстових атракцій тощо, показових для сучасного музичного континууму, підтверджує необхідність всебічного розгляду принципів організації музичних творів, їх природи і структури. При комплексному вирішенні цих завдань актуальною стає інтеграція культурологічного, дискурсивного й текстового аспектів, що дозволяє простежити динаміку розгортання принципів організації художньої цілісності й продемонструвати їх дієвість.

При розгляді принципів організації художньої цілісності творів українських і польських композиторів періоду 70 - 90-х років ХХ ст. засадничою стала теза про те, що художня організація музичного твору підпорядкована тенденціям формування науково-творчих парадигм, які зумовлюють її взаємодію та інтерференційні зв'язки з іманентно-музичними, екстрамузичними та соціокультурними чинниками на різних рівнях ієрархії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з плановою темою "Українська музика в контексті світової культури: історичні традиції та актуальні проблеми" (державний реєстраційний № 0103V008228), розроблюваною у відділі музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України у 2003 - 2006 роках. Проблематика реферованої дисертації корелює з питаннями, досліджуваними у рамках науково-дослідної теми № 16 "Музичне мислення: історія та теорія", включеної до перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського (2000 - 2006 рр).

Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (протокол № 5 від 9 квітня 1998 р.).

Метою дослідження є системний розгляд принципів організації художньої цілісності, що почали домінувати в українській і польській музиці 1970 - 1990-х років в умовах утвердження постмодерних реалій в культурі й гуманітаристиці та усталення відповідних творчих парадигм.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

    - уточнити зміст поняття художня цілісність і розкрити специфіку організації цілісності в ракурсі комплексного дискурсивно-музикознавчого підходу до аналізу сучасного музичного твору з погляду його структури та змісту; - з'ясувати особливості культурно-мистецької ситуації кінця ХХ ст. й простежити типи її експлікації в музичній творчості; - дослідити механізм дії системності, співрозмірності й симетрії, умотивувавши їх домінантний статус як універсальних чинників організації художньої цілісності в сучасній музиці України та Польщі; - проаналізувати види культурно-стильової полілогічності - засадничого текстотвірного параметра постмодерного твору; - умотивувати дієвість кічу як способу організації художньої цілісності; - охарактеризувати природу інтертекcтуальності й фрагментаризму як способів кодування і представлення музичної інформації; - обгрунтувати трансформування наукових парадигм у науково-творчі парадигми з позицій кореляції наставлень композитора й музикознавця; - виявити й описати різновиди актуалізації константної моделі та шкали константних моделей; - розглянути трансформації співвідношень інтра - й екстрамузичних чинників у процесі організації художньої цілісності сучасного музичного твору.

Об'єктом дослідження є універсальна категорія цілісності, через яку системність художньої творчості виявляється в музиці українських та польських композиторів останньої третини ХХ ст.

Предметом розгляду стали принципи організації художньої цілісності, що забезпечують реалізацію основних положень чинних науково-творчих парадигм у музичній творчості України і Польщі 1970 - 1990-х років.

Методологічною основою дослідження слугували фундаментальні теоретичні положення загального музикознавства, музично-культурологічних досліджень, музикології тексту, музичного формотворення, музичних стилістики, семантики, психології. Передусім це засадничі тези про домінування постмодерного мислення в музичній творчості останньої третини ХХ ст., про стильовий і творчий плюралізм як нормативну рису сучасної музики, системність організації музичних творів, а також про комунікативні особливості їх функціонування, роль соціокультурних чинників у процесі організації художньої цілісності в музиці.

Методи дослідження. Досягнення поставленої мети й розв'язання конкретних завдань грунтуються на загальних положеннях системного аналізу. У роботі використано описовий і функціональний методи, які забезпечили системність аналітичних екскурсів та їх інформативну насиченість; порівняльно-історичний і порівняльно-типологічний методи, що дали змогу відтворити соціально-культурні контексти, на тлі яких відбувалося становлення постмодерністської творчої парадигми й відповідних дискурсивних практик; методи моделювання і комплексного аналізу з широким застосуванням інформаційного й культурологічного підходів до розгляду музично-культурних явищ, які уможливили окреслення узагальненої соціокультурної картини формування принципів організації художньої цілісності в залучених до розгляду творах.

Матеріалом дослідження слугували твори, що репрезентують достатньо об'ємний зріз музики України та Польщі останньої третини ХХ ст., у якій акумулювалося мистецьке світосприйняття, детерміноване усталенням постмодерного світогляду. Звернення саме до цього корпусу творів зумовлене й тим, що актуальні для аналізованого хронологічного відтинку соціокультурні процеси сприяли фактичному нівелюванню умовної межі між музичними зразками різної дискурсивної зорієнтованості. В цілому проаналізовано понад 200 композицій українських та польських авторів.

Наукова новизна роботи полягає :

    - у застосуванні концептуально нового підходу до аналізу "нової музики", який передбачає урахування принципу цілісності сприймання й застосування методики комплексного аналізу типів організації сучасних музичних творів; - в умотивуванні детермінуючої ролі глобалізації та стимульованих нею периферизаційних змін щодо динаміки музично-творчих процесів у сучасній музичній культурі, зокрема в царині організації художньої цілісності твору; - у розкритті організуючої ролі дискурсу в процесі сприймання музичного твору як художньої цілісності; - в ідентифікації дистрибутивних ознак системності, співрозмірності та симетрії, культурно-стильової полілогічності й кічу, які дають змогу підтвердити їх дієвість як універсальних чинників організації художньої цілісності; - у системному дослідженні природи інтертекстуальності й фрагментаризму як домінуючих принципів організації художньої цілісності, що забезпечує нові ракурси розуміння механізмів формо - та смислоутворення у сучасній музиці; - у простеженні процесу трансформування наукових парадигм у науково-творчі парадигми з позицій кореляції наставлень композитора й музикознавця, що сприяло експлікації плюральності концепцій художньої цілісності, які співіснують у синхронічному вимірі; - в осмисленні релятивних для українського та польського музичних дискурсів шкал актуальних константних моделей, що детермінують специфіку існування в музиці множинності художніх концепцій; - у з'ясуванні інтенсифікації ролі позамузичних чинників у процесі організації художньої цілісності в сучасній музиці; - у виборі ілюстративного матеріалу, зокрема у залученні до розгляду творів, що репрезентують музичні культури України та Польщі періоду 70 - 90-х років ХХ століття.

Теоретичне значення виконаного дослідження зумовлене новим підходом до формування концепції та розгляду засадничих принципів організації художньої цілісності в сучасній музиці, які сприяють виявленню системних взаємозв'язків між автором, музичним твором, середовищем і сприймачем у рамках дискурсу й у контексті визначеної науково-творчої парадигми. Результати дослідження відкривають нові перспективи для розуміння ієрархічної природи системності сучасного музичного твору. Вивчення принципів організації його художньої цілісності демонструє можливість комплексного опису всіх рівнів і компонентів, задіяних у процесі музичного формо - і смислоутворення. У ході вирішення поставлених завдань уведено в науковий обіг поняття напівпериферії в культурі й мистецтві, кічу як способу організації художньої цілісності в музиці, константної моделі та шкали константних моделей, науково-творчої парадигми.

Розроблена методика аналізу, результати й висновки здійсненого дослідження сприяють подальшому опрацюванню актуальних проблем організації музичного тексту, сучасного формо - і жанротворення, музичної стилістики й інтердисциплінарних взаємозв'язків, питань соціокультурного і комунікативно-дискурсивного характеру.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх застосування при подальшому науковому дослідженні принципів організації художньої цілісності у музичних творах різних жанрів і стилів. Зроблені на підставі узагальнення висновки можуть бути використані у вузівських курсах музичної культурології, історії сучасної музики, аналізу музичних творів, у комплексному курсі музичної композиції, при викладанні спецкурсів музичних інтерпретації та психології в спеціальних навчальних закладах. Це дасть змогу істотно розширити напрямки навчально-методичної практики та наукових пошуків викладачів, аспірантів, студентів, магістрантів тощо.

Особистий внесок здобувача полягає в комплексному аналізі принципів організації художньої цілісності в сучасній музиці, у створенні бази для вивчення закономірностей музичного текстотворення. Дисертація, автореферат, опубліковані монографії є абсолютно самостійними й виконані дисертантом одноосібно.

Апробація результатів дисертації здійснена на міжнародних і всеукраїнських конференціях, конгресах та з'їздах: ХІІ (Краків, 1998 р.) та ХІІІ (Любляна, 2003 р.) Міжнародних з'їздах славістів, VI Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, 2005 р.), "Проблеми українського термінологічного словникарства в мистецтвознавстві й етнології" (Київ, 1999 р.), "Етнос. Культура. Нація" (Дрогобич, 1999, 2000 рр.), "Україна і Польща. - Стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє" (Київ, 2001 р.), "Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах" (Київ, 2001 р.), "Українська та світова музична культура: сучасний погляд" (Київ, 2003 р.), "Українська художня культура: історія і сучасність" (Київ, 2003 р.), "Шляхи новаторства в українській музиці ХХ століття" (Київ, 2004 р.), "Маловідомі та забуті сторінки музичної історії України" (Київ, 2004 р.), "Феномен художньої цілісності в композиторській, виконавській та музично-теоретичній творчості" (Київ, 2004 р.), "Художні та наукові картини світу ХХ століття" (Київ, 2005 р.), "Творча постать Левка Миколайовича Колодуба в контексті української музики на межі століть" (Київ, 2005 р.), "Динаміка музичного смислоутворення" (Київ, 2005 р.), "Україна: подолання розбіжностей - розвиток особливостей" (Кам'янець-Подільський, 2006 р.), "Музична культура України 20 - 30-х років ХХ століття: тенденції і напрямки" (Київ, 2006 р.), "Музична творчість та наука: параметри взаємодії" (Київ, 2006 р.), а також на засіданнях відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

Похожие статьи




Загальна характеристика роботи - Принципи організації художньої цілісності в творчості українських і польських композиторів 1970-1990-х років

Предыдущая | Следующая