ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Еволюція салонної музики в європейській культурі

Актуальність теми. На межі XX - XXI ст. спостерігається активне відродження салонного мистецтва. Так, наприклад, в Москві в квітні 2000 р. відбувся фестиваль "Кремль музичний", проведений всесвітньо відомим піаністом М. Петровим. В рамках цього фестивалю була відтворена давня традиція музикування в салоні, під час якої музиканти і слухачі спілкувались вузьким колом в особливій інтимній атмосфері. Свідченням інтересу до салонної культури також стає виставка "Полонені красою", яка проходила в 2004-2005 р. в Москві у Державній Третьяковській Галереї на Кримському Валу. Цей масштабний проект включав майже 500 творів живопису, графіки, скульптури, а також афіші, рекламні листівки, фотографії, меблі, фарфор, бронзу, скло, одяг, шедеври ювелірного мистецтва 1830-1910 рр.

Сучасна наукова думка переглядає ставлення до салонного мистецтва як до зразка "беззмістовності" та "банальності". Салон все частіше стає об'єктом серйозних досліджень. Зокрема, характеризуються салони різних історичних періодів, наприклад, Франції першої половини XVIII ст. (А. В. Ніконова), епохи Реставрації у Франції (А. М.Фюж'е), або в Україні кінця XVIII - першої половини XIX ст. (Т. Н. Ніконенко). Особливо відзначається роль жінки у французькому салоні XVII - XVIII ст. (В. І.Успенська). Однак, залишається без відповідей ціла низка питань, пов'язаних з салонним мистецтвом: не вивчена природа цього явища, його онтологічні засади, хронологічні межі існування, основні етапи розвитку. Відсутнє навіть визначення поняття "салонне мистецтво", яке в довідковій літературі трактується і як стиль, і як жанр, і як естетичний напрямок.

На відміну від салонної поезії, яку досить високо оцінили історики літератури, музичний салонний репертуар здебільшого викликав зневажливе ставлення дослідників. Салонну музику було заведено звинувачувати у відсутності ідей та неуважності до нагальних проблем часу. Негативне ставлення викликали зовнішні віртуозні ефекти, чуттєва мелодика, шаблонні гармонії. Однак ще В. Стасов був змушений визнати, що в цьому мистецтві є дещо таке, котре відповідає потребам і естетичним почуттям людини. Салонна музика є живою часткою культурної спадщини. Тому пізнання сутності салонного мистецтва, магістральних шляхів його еволюції в європейській культурі є актуальним і потребує подальшого вивчення.

Мета Дослідження полягає у визначенні видової своєрідності салонної музики в Ії історичному розвитку. Відповідно до цього в дисертації вирішуються наступні завдання:

    - визначити поняття салонного мистецтва; - виявити специфіку салону як культурного феномену; - надати загальну характеристику еволюції салонної музики XVII-XIX ст.; - здійснити періодизацію розвитку салонної музики; - надати характеристику основних етапів еволюції салонної музики.

Об'єкт дослідження - Салонна музика в історико-культурному контексті Європи XVII - XIX ст.

Предмет Дослідження - процес еволюції салонного музикування як складової загальнокультурної традиції. Матеріалом Дослідження обрано найбільш показові для усвідомлення загальної еволюції салонного мистецтва музичні явища, головним чином французької та російської культури, зокрема відомі клавесинні твори Ф. Куперена, зразки фортепіанної спадщини А. Гензельта, А. Контського, Ц. Кюї, Ф. Ліста, І. Мацієвського, М. Мошковського, С. Рахманінова, Дж. Фільда, П. Чайковського, Ф. Шопена. У дослідженні проаналізовані також виконавські інтерпретації салонного репертуару С. Рахманінова. Звичайно, салонна музика звучала в інструментальному та вокальному ансамблі, але ці сфери не стали специфічно салонними, як свого часу музикування на клавесині, а у подальшому на фортепіано, для яких була створена велика кількість творів, призначених для салонної публіки. Цей величезний пласт репертуару сьогодні активно відроджується і може відтворити загальну панораму еволюції салонної музики як самостійного виду мистецтва. Крім того, в якості матеріалу дослідження використані численні епістолярні джерела та мемуари Аіссе, Д'Артен'яна, О. Бальзака, Г. Берліоза, П. Бомарше, К. Валішевського, Е. Віже-Лебрен, Г. Гейне, О. Дюма, Дж. Казанови, М. Карамзіна, А. де Кюстіна, О. Пушкіна, С. Рахманінова, Севіньє, А. Сен-Сімона, А. Стендаля, Е. Сю, С. Танєєва, Л. Толстого, А. Тютчевої, Г. Флобера, П. Чайковського, Ф. Шопена, Р. Шумана та ін., в яких простежується реконструкція історії салонних форм минулого.

Теоретичною базою дисертації стали семіотичний підхід до фактів культури Ю. Лотмана і Г. Почепцова, "музична онтологія" В. Мєдушевського і пов'язані з нею методологічні розробки Л. Зайцевої і Р. Мізітової. У якості методичного підгрунтя використовується концепція жанру фортепіанної мініатюри К. Зєнкіна, матеріали, що узагальнюють досвід фортепіанного музичного виконавства, зокрема, дослідження О. Алексєєва, М. Овчиннікова, Д. Рабіновича. Тематика дисертації обумовила використання методу історичної реконструкції, що дозволило по фрагментарних свідоцтвах сучасників відтворити цілісний образ конкретної історичної доби. Все це обіймається рамками історико-еволюційного підходу до вивчення явищ музичного мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі хореографії, образотворчого мистецтва, історії, теорії музики та художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. А. С.Макаренка і відповідає темі №187 "Українська культура і світ: від Бароко до постмодернізму" перспективного плану науково-дослідницької роботи Сум ДПУ на 2000 - 2006 роки. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради СумДПУ (протокол №4 від 28.11.2005р.). Наукова новизна. В дисертації вперше запропоновується визначення салонного мистецтва як форми об'єктивізації особливого типу комунікації, виявляється загальна картина походження та розвитку салонної музики, а також її онтологічні засади. Вперше салонне мистецтво усвідомлене як цілісний феномен в історії культури, який у процесі еволюції пройшов декілька стадій розвитку. Це дозволяє включити в науковий обіг салонний репертуар різних історичних періодів, а також поглибити уявлення про музику Ф. Куперена, Ц. Кюї, С. Рахманінова, П. Чайковського, Ф. Шопена та інших.

Теоретичне і практичне значення Отриманих результатів дослідження полягає у можливості використання їх у подальшому розгляді даної проблематики та у педагогічній сфері. Матеріали роботи допоможуть фахівцям у підготовці лекційних курсів з естетики, культурології, історії мистецтв, зокрема історії музики, всесвітньої художньої культури, історії фортепіанного мистецтва, аналізу музичних творів, методики викладання гри на фортепіано в вищих навчальних закладах. Дослідження заслуговує на увагу концертуючих виконавців та може бути використаним у класі спеціального фортепіано.

Апробація праці. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри хореографії, образотворчого мистецтва, теорії, історії музики та художньої культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Основні положення дисертації викладені у доповідях на міжнародних наукових та науково-теоретичних конференціях: "Навколо Земпера": "Синтез мистецтв у європейській культурі XIX і XX століття"( Суми, 5 - 7 травня 2003), "Спадщина П. І.Чайковського: на шляху в XXI століття" (Харків, 30 вересня - 2 жовтня 2004), а також на VII міжнародному фестивалі "С. Рахманінов і українська культура" (Харків, 27 - 28 травня 2005), "Феномен школи в музично-виконавському мистецтві" (Київ, 22 - 23 березня 2005).

Публікації. За темою дослідження опубліковані п'ять статей, з них чотири у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, нотного, ілюстративного додатків та дискографії С. В.Рахманінова. Загальний обсяг дисертації - 244 сторінок, із них основний текст складає 183 сторінки. Список використаних джерел налічує 404 позиції - 32 сторінки; додатків - 28 сторінок.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Еволюція салонної музики в європейській культурі

Предыдущая | Следующая