ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Мандоліна в історико-художньому процесі

Актуальність теми. В останній чверті ХХ - на початку ХХІ ст. у концертній практиці вітчизняного академічного виконавства на народних інструментах прогресує тенденція відродження інтересу до мандоліни. Поняття "мандоліна" об'єднує ряд різновидів цього грифового щипкового інструменту, котрі з кінця ХVI ст. традиційно використовувалися в західноєвропейській музичній культурі, а з останньої третини ХІХ ст. набули світового статусу. Поруч із тим, споріднені з мандоліною інструменти існують у різних національних культурах. Зокрема, в інструментальній музиці України до числа таких належать домра і кобза.

Якщо в зарубіжній музичній науці вивчення проблематики мандолінного мистецтва реалізується з XVII ст., спираючись на педагогічні (методико-теоретичні) та історико-виконавські аспекти, то у вітчизняному музикознавстві мандоліна належить до практично не розроблених об'єктів досліджень. Епізодично питання мандолінного мистецтва розкривалися в колі проблем, пов'язаних з інструментознавством, історією інструментального виконавства, виготовленням та ремонтом музичного інструментарію, тоді як рівень розвитку сучасної органології обумовлює необхідність комплексного і системного дослідження інструментів, у тому числі й мандоліни.

Вивчення ролі мандоліни в історико-художньому процесі не поставало самостійною проблемою дослідження ані в зарубіжному, ані в вітчизняному музикознавстві. Актуалізація проблематики, що вивчається, викликана розвитком вітчизняної музичної науки, тенденції якої на сучасному етапі спрямовані на опрацювання питань академізації народних інструментів (Н. Давидов, Д. Варламов, М. Імханицький, Т. Баран, Л. Мандзюк, Н. Костенко). Поза увагою дослідників залишалася мандоліна.

Дослідження історії інструмента не може бути повним без урахування контексту пов'язаного з ним мистецтва. Феномен мандолінного мистецтва в роботі трактується як комплексне поняття (за аналогією з подібними, уже розробленими - фортепіанним, скрипковим, баянним, бандурним, домровим), що містить у собі всі напрямки творчої діяльності (композиторська творчість, виконавський і педагогічний процеси) та сфери застосування інструмента (професіональна, аматорська, фольклорна, академічна традиції). Актуальність теми, таким чином, розгортається у двох площинах: органологічній та мистецькій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол № 11 від 01.07.2004 р.) та відповідає комплексній темі перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності кафедри історії і теорії світової та української культури Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського "Проблеми розвитку музичної культури" на 2005 - 2009 рр. (протокол засідання Вченої ради ХДУМ № 5 від 01.12.2005 р.).

Мета дослідження - панорамно відобразити багатогранність мандолінного мистецтва в історико-художньому процесі та виявити закономірності його розвитку в світовому музичному часопросторі.

Для досягнення зазначеної мети необхідною є постановка і реалізація наступних завдань:

    § розкрити коло актуальних питань мандолінного мистецтва, відображених у науковій літературі, на підставі чого визначити етапи еволюції наукових уявлень про мандоліну; § виявити закономірності еволюції інструмента і розробити періодизацію історії розвитку різновидів мандоліни (кінець XVI - початок ХХІ ст.); § розробити класифікацію інструмента на основі систематизації історичних підходів до диференціації різновидів мандоліни; § проаналізувати оригінальні твори для мандоліни епохи бароко та класицизму в історико-стильовому аспекті; § установити етапи еволюції мандолінного виконавства та його специфіку у різних країнах; § окреслити шляхи розвитку історії та теорії мандолінного мистецтва як окремого напрямку вітчизняного музикознавства.

Об'єкт дослідження - мандоліна і мандолінне мистецтво.

Предмет дослідження - закономірності історичного розвитку мандолінного виконавства як фундамент теорії мандолінного мистецтва.

Методи дослідження. Методологічна база дослідження грунтується на взаємодії різних наукових підходів, що обумовлено специфікою аналізованого в дисертації матеріалу. Методологічні засади містять у собі спектр наукових інструментів аналізу.

Загальнонаукові методи:

    § історичний, застосування якого дозволило реалізувати такі завдання дослідження, як визначення закономірностей еволюції мандоліни, мандолінного виконавства та окремих жанрів мандолінної музики; § компаративний, який дозволив співставити різновиди мандоліни, виконавські школи і трактування інструмента в творчості композиторів епохи бароко та класицизму; § системний, залучення якого дозволило розглянути мандолінне мистецтво як феномен, а також дослідити форми вияву музичного інструмента в розмаїтті їх функціонування, розвитку, традицій виготовлення.

Спеціальними науковими методами музикознавства, що дозволили виявити специфіку творів, обраних у якості матеріалу дослідження, є:

    § жанрово-стильовий; § структурно-функціональний; § семіотичний аналіз; § інтонаційно-драматургічний аналіз.

Теоретичну базу дослідження складають праці, присвячені:

    § питанням органології (К. Вєртков, Ш-М. Відор, К. Закс, І. Мацієвський, А. Модр, Т. Отюгова, Н. Речменский, Д. Рогаль-Левицький, А. Фамінцин, Е. Хорнбостель, Г. Хоткевич, E. Bowles, G. Cruhn, H. Davies, R. Hartman, L. Libin, H. Pleijsier, К. Sikorski); § вивченню мандоліни та мандолінного виконавства (В. Круглов, С. Левін, М. Маранцліхт, К. Шатіло, J. Bell, P. Bone, B. Brozman, S. Crawford, R. Hartman, M. Henke, R. Leenen, B. Pratt, G. McDonald, S. Morey, M. Muller, U. Orlandi, S. Ranieri, K. Reinhard, R. Siminoff, P. Sparks, A. Timmerman, J. Tottle, J. Tyler, M. Wilden-Husgen, K. Wцlki); § методології аналізу музичного твору (Б. Асаф'єв, В. Бобровський, В. Медушевський, Л. Мазель, В. Холопова); § загальній теорії жанру та стилю (Н. Герасимова-Персидська, Ю. Євдокимова, Н. Зейфас, К. Мелік-Пашаєва, І. Окраінец); § історії та теорії музичної культури (Ч. Берні, Е. Браудо, О. Захарова, Т. Ліванова, М. Лобанова, Г. Орлов, І. Польська); § творчості композиторів бароко і класицизму (Г. Аберт, А. Альшванг, І. Белецький, В. Берков, Г. Галь, М. Грінберг, С. Грохотов, А. Клімовицький, Л. Мазель, В. Натансон, Л. Раабен, Я. Сорокер, Т. Сухно, Р. Тєрєхін, Ю. Усов, Н. Фішман, М. Харлап, Ю. Холопов, Е. Ерріо, Г. Яловец, H. Brofsky, B. Churgin, Т. Loviko, J. Sachs); § історії та теорії інструментального мистецтва (Т. Баран, Є. Бортник, Д. Варламов, Л. Гінзбург, М. Давидов, М. Імханицький, Н. Костенко, Ю. Лошков, Л. Мандзюк, Н. Морозевич, А. Мірек, Л. Носов, А. Пересада, С. Румянцев, Б. Тарасов, К. Чеченя, Е. Шарнассе).

Матеріалом дослідження є діяльність представників мандолінних виконавських шкіл сучасності. У якості музичного матеріалу обрано: концерти А. Вівальді - G-dur для мандоліни, струнного оркестру та баса continuo (RV 425), G-dur для двох мандолін, струнного оркестру та баса continuo (RV 32), C-dur для двох флейт, двох мандолін, двох сальмо, двох теорб, двох скрипок in tromba marina, віолончелі, струнних та басу continuo (RV 558); Соната для армандоліни та басу continuo Дж. Б. Саммартіні; Пісні для голосу в супроводі мандоліни В. А. Моцарта - "Die Zufriedenheit" (КV 349), "Komm, liebe Zither" (КV 351), канцонета Дон-Жуана (№ 17 з опери "Дон-Жуан"); твори для мандоліни та чембало Л. Бетховена - Сонатіни C-dur і c-moll, Адажіо Es-dur і Варіації D-dur; твори за участю мандоліни Й. Н. Гуммеля - Концерт для мандоліни з оркестром G-dur і Велика соната для клавічембало (або фортепіано) с акомпанементом мандоліни (або скрипки) obligato C-dur. Вибір указаних творів у якості матеріалу дослідження обумовлений їх історичною та художньою цінністю, а також значимістю в ракурсі розвитку академічних традицій мандолінного виконавства.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці нового напрямку вітчизняного музикознавства, пов'язаного з історією та теорією мандолінного мистецтва. На основі вивчення мандоліни в історико-художньому процесі вперше у вітчизняному музикознавстві:

    § визначено етапи еволюції наукових уявлень про мандоліну; § з'ясовано закономірності історичного розвитку мандоліни (органологічний аспект); § запропонована класифікація різновидів мандоліни; § здійснено аналіз знакових творів мандолінного репертуару епохи бароко та класицизму в історико-стильовому аспекті дослідження; § встановлено етапи еволюції мандолінного виконавства та виявлено його специфіку у різних країнах; § окреслено шляхи розвитку теорії мандолінного мистецтва як окремого напрямку вітчизняного музикознавства.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання як у процесі подальшого дослідження даної проблематики, так і для висвітлення окремих тем у навчальних курсах "Історії світової музичної культури", "Історії виконавства на народних інструментах", "Проблеми сучасного виконавства на народних інструментах". Матеріали роботи можуть бути корисними для виконавців, які цікавляться мандолінною музикою. Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії і теорії світової та української культури сумісно із кафедрою народних інструментів України Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Її основні положення та ідеї викладені у доповідях на Міжнародних, Всеукраїнських та міжвузівських конференціях: "Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, виконавство" (Харків, 2003; 2004; 2005), "Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців" (Харків, 2004), "Феномен художньої цілісності в композиторській виконавській та музично-теоретичній творчості" (Київ, 2004), "Музичний світ В. А. Моцарта: шляхи осягнення" (Харків, 2006), "Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти" (Харків, 2007), "Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій" (Харків, 2009) "Всеукраїнська науково-практична конференція: до 70-річчя кафедри народних інструментів Київської консерваторії (НМАУ) ім. П. І. Чайковського" (Київ, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, а також тези доповідей 4-х Всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі Вступу, чотирьох Розділів, Висновків, Списку використаних джерел та окремої книги Додатків. Загальний обсяг дисертації складає 207 сторінок, з них основного тексту - 187 сторінок. Список використаних джерел нараховує 227 позиції (20 сторінок). Обсяг окремої книги додатків - 157 сторінок.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Мандоліна в історико-художньому процесі

Предыдущая | Следующая