Загальна характеристика роботи - Історіографія, як основа наукової інтерпретації сучасної української музичної культури

Актуальність теми. На початку ХХІ ст. перед вітчизняною музикознавчою наукою постає проблема усвідомлення провідних досягнень та сучасного стану української музичної культури як важливого історичного феномену, отже, усвідомлення з боку сучасної історіографічної думки про музику, що зосереджена у музикознавчих та музично-культурологічних дослідженнях. Тому особливий інтерес викликають такі магістральні напрямки наукових досліджень, котрі пов'язані, насамперед, з фундаментальними явищами музичного мистецтва, музичного мислення з його смислоутворюючими та культуротворчими функціями, в їх проекції на сьогоденні потреби української культури. Таким чином виникає можливість оновленого погляду на історичні якості та зумовленості музичної творчості, на сучасну українську музичну культуру у цілому як на чинник національної історії. Методологічно поглиблене історіографічне вивчення значущих рис музичного мистецтва та їх опрацьовування музикознавчою думкою - тобто, вивчення того постійного науково-творчого діалогу, що відбувається між творцями музики та їх теоретично обізнаними "співбесідниками" (музикознавцями) - як на великій часовій дистанції, так і у безпосередній близькості, у одному сучасному культурно-історичному континуумі, дозволяє визначати сутнісні сторони процесу музично-культурної розбудови України на межі ХХ - XXI століть. Таке вивчення можна вважати наріжним каменем актуального знання про музику, бо національна історія створюється саме сьогодні, і розгляд в сучасному просторі української музичної культури її необхідних константних ознак стає методично важливим суміжним завданням музикознавців. Таким чином музична історіографія здатна перетворюватись з соціально ангажованої тенденції сучасного музикознавства в самостійну галузеву дисципліну - сучасну музичну українську історіографію.

Враховуючи актуальність та проблемну завантаженість системного історіографічного розгляду певних тенденцій музичної культури як відповідних до її сучасних потреб, вивчення історіографічних сторін провідних сучасних музикознавчих та музично-культурологічних робіт дозволяє, по-перше, розвинути належним шляхом поняття музичної історіографії і виявити її необхідні складові як наукової дисципліни; по-друге, сформувати уявлення про історіографічні засади сучасної української музичної культури - як про певний епіфеномен музичної творчості, з одного боку, але - як про достатньо автономний рівень функціонування музично-культурологічної свідомості, що є свого роду "подвійним дзеркалом", водночас відображуючи й провідні тенденції музичної творчості, музично-мистецької діяльності, й результати знання про неї, з іншого боку; по-третє, представити Системні якості Сучасної української музичної історіографії (далі - СУМІ) як такої галузі знання, що здатна розвиватись на межах таких наук, як філософія та естетика, мистецтвознавство та герменевтика, психологія та соціологія, історія та логіка, тобто здатна, виявляючи перетин значної кількості окремих галузей гуманітарного знання, для яких актуальною є проблематика наукової рефлексії, утворювати певну метанауку, яку можна було б з повним правом визначати як Сучасну історіологію, Тобто науку про шляхи та способи вивчення та віддзеркалення (фіксації) сучасного культурного досвіду як неодмінної складової людської історії.

В межах культурології та музикознавства назване проблемно-тематичне прямування роботи виступає досить інноваційним, хоча ще в 1976 р. М. Друскіним був проголошений заклик до створення музичної історіографії як самостійної галузі "теорії історії", що спроможна виступати "санітаром" письмової пам'яті культури. В українському музикознавстві споріднену позицію займав І. Котляревський, якого, за нашою думкою, й треба вважати фундатором сучасної української музичної історіографії, особливо враховуючи методологічну широту останніх праць видатного українського музиколога. Завдяки поняттєвим пропозиціям І. Котляревського, особливого значення набувають такі спільні риси музично-творчого та музично-культурологічного процесів, як Пріоритетність, спеціалізація та актуалізація/узагальнення, У межах яких продовжує розвиватись та уточнюється зміст історіологічних засад музичної культури. Однак констатація притаманних (або повинних бути притаманними) музичній історіології рис ще не розкриває достатньою мірою, чим обумовлена кожна з них, як вона реалізує себе у науковому сьогоденні, які властивості та якості має, як функціонує у різних діяльнісних музично-культурологічних формах. Пошук відповіді на ці питання, що покликаний актуалізувати необхідність створення достатньо завершеної теорії СУМІ, є вирішальним чинником даного дисертаційного дослідження.

Об'єкт дослідження: історіографічний зміст сучасних музикознавчих та музично-культурологічних робіт, спрямованих на актуальні тенденції та запити сьогоденної української культури.

Предмет дослідження: засадничі риси сучасної української музичної історіографії як вираження її іманентних функцій, властивостей, чинників та якостей.

Мета дослідження: визначення тих структурних та якісних показників сучасної української музичної історіографії (СУМІ), які є необхідними та достатніми для забезпечення її системної цілісності.

Завдання дисертаційного дослідження:

    1) висвітлення сучасних умов розвитку української музичної історіографії; 2) визначення науковості як фундаментальної властивості сучасного історіографічного знання; 3) виявлення проблемно-понятійної стратифікації музично-історіографічного знання у зв'язку з встановленням його музично-діяльнісних передумов; 4) розробка категорій жанру - стилю як опорного аналітичного інструменту СУМІ; 5) визначення чинників процесу формування сучасної музичної історіографії, засобів та форм її вираження; 6) аналіз науково-дослідних текстів, зокрема, монографічних, дисертаційних, текстів авторефератів та статей, доповідей як базового історіографічного матеріалу; 7) виявлення системної концепційної єдності СУМІ як зумовленої взаємодією її засадничих складових.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що:

    - вперше в українському музикознавстві розробляються підстави для створення єдиної теорії сучасної української музичної історіографії (СУМІ); - вперше визначаються засадничі риси СУМІ, здійснюється її предметно-понятійний, функціональний та ціннісно-смисловий аналіз; - вперше в межах СУМІ вивчаються тексти, проблемний зміст, поняттєві узагальнення музикознавчих та культурологічних праць останнього десятиріччя, таким чином здійснюється запропоноване І. Котляревським визначення пріоритетних засад музично-культурологічного знання; - вперше пропонується історіологічна оцінка стану сучасної української музичної культури, яка дозволяє в цій останній вбачати історичний феномен, що поєднує у сьогоденні минуле та майбутнє українського культурного буття, включаючи способи усвідомлення та відтворення цього буття. - особистий внесок дисертанта, таким чином, полягає у створенні системної концепції СУМІ на основі послідовного дослідження української музикознавчої та музично-культурологічної наукової літератури останніх десяти років, тобто на межі двадцятого - двадцять першого століть.

Методологічну базу даної роботи складають дослідження з питань культурології, філософії, естетики, психології, літературознавства та музикознавчі роботи, присвячені проблематиці музичних стилів, жанрів, форм, музичним та музикознавчим школам, композиторським персоналіям, проблемам історії та історіографічного вивчення музичного мистецтва. Провідними стають науково-джерелознавчий та узагальнююче-історіографічний підходи, що об'єднуються в річищі музикознавчого методу.

Матеріалом дослідження є музикознавчі та культурологічні праці вітчизняних авторів останнього десятиріччя, присвячені в основному питанням історії та сучасної розбудови української музичної культури - монографічні та дисертаційні дослідження, автореферати дисертацій та наукові статті, матеріали конференцій та доповідей, у цілому, понад 100 робіт.

Теоретичне значення дослідження полягає в виявленні, систематизації, категоріально-понятійному узагальненні історіографічних принципів вивчення української музичної культури як центрального предмету сучасної вітчизняної гуманітарної науки.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальних культурологічних, музично-теоретичних та історичних курсах в ВНЗ мистецтва та культури, також при створенні перспективних планів наукової діяльності ВНЗ та науково-дослідних інститутів культурологічного прямування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської державної музичної академії імені А. В. Нежданової на 2007-2011 рр., а саме, в межах комплексної теми "Історія музичної культури" (тема № 3). Тема дослідження затверджена вченою радою Одеської державної музичної академії імені А. В. Нежданової (протокол № 4 від 17 листопада 2007 р.)

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії музики та музичної етнографії Одеської державної музичної академії імені А. В. Нежданової. Основні положення дослідження були викладені в доповідях на наступних конференціях (усього 6): Щорічний міжнародний семінар-конференція "Трансформація музичної освіти: культура і сучасність" (Одеса, 8-9 вересня 2004 р., присвячується пам'яті С. Орфеєва); міжнародна науково-творча конференція "музичні інформаційні технології: досвід і проблема розвитку" (Одеса, 21-24 жовтня 200 р.); Міжнародна науково-практична конференція "Захід - Схід: музичне мистецтво і культура" (Одеса, 9-10 2004 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Музичні інформаційні технології: досвід та проблема розвитку" (Одеса, 10-12 листопада 2006 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти і культури в Україні" (Одеса, 19-21 квітня 2007 р.); Міжнародна науково-творча конференція "Трансформація музичної освіти: культура і сучасність. Присвячується пам'яті В. Й. Малішевського і М. Л. Огренича" (Одеса, 10-12 грудня 2007 р.).

Публікації. По темі дисертації опубліковані 4 статті в фахових наукових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту роботи складає 199 сторінок. Список використаних джерел - 269 найменувань, 26 сторінок.

Похожие статьи




Загальна характеристика роботи - Історіографія, як основа наукової інтерпретації сучасної української музичної культури

Предыдущая | Следующая