ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття

Актуальність дослідження. Одним із завдань мистецтвознавства є виявлення й аналіз стильових напрямів і течій сучасного мистецтва. Українська музична культура і мистецтво характеризуються тенденцією до реміфологізації, що пов'язано з прагненнями до гармонізації суспільних і соціальних криз, пошуками універсальної концепції соціокультурного буття, спробами реконструювати духовну історію людства, осмислити міфологічні архетипи і символи, в яких закодований розвиток цивілізації. В цьому сенсі і дотепер не втрачає своєї актуальності вислів відомого німецького філософа Ф. Шеллінга: "Міфологія - необхідна умова й першорядний предмет усього мистецтва". У дослідженні вперше здійснено спробу виділити в контексті стильових пошуків української композиторської школи 80-90-х років минулого століття неоміфологічні тенденції як впливовіші в постмодерністичній музичній культурі і хоровій зокрема. Аналіз художньої практики засвідчує поглиблення інтересу до філософсько-екзистенційних питань щодо сенсу буття, взаємодії людини і природи, місця людини в соціокультурному просторі та ін. (творчість Ю. Алжнєва, Г. Гаврилець, В. Губаренка, Л. Дичко, І. Карабиця, В. Степурка). Хорове мистецтво репрезентує широку палітру жанрів, створених на основі "знакових" міфологічно-семантичних структур українського музично-обрядового фольклору. Все це зумовлює актуальність наукових досліджень, присвячених комплексному висвітленню художньо-стильових виявів неоміфологізму в сучасному хоровому мистецтві. неоміфологізм хоровий творчість

Поглиблення наукового інтересу до проблеми музичного неоміфологізму припадає на 80-90-ті роки ХХ століття. У працях дослідників (Л. Акопян, О. Гармель, І. Іванова, А. Мізітова, О. Краснова, І. Юдкін та ін.) з'ясовуються іманентні та звукові структури, смислові сегменти міфології та музичного мистецтва, міфологічні витоки професійної творчості, роль міфології у формуванні багатоманітної образно-жанрової і художньо-стильової сфер мистецтва, неоміфологічні інтенції сучасного художнього мислення, тісні зв'язки з постмодернізмом та іншими стильовими напрямами, узагальнюються характерні ознаки міфологізму на рівні музичного тематизму, драматургії, музичної форми.

Незважаючи на наявність цілого ряду наукових праць, ця проблема потребує комплексного аналізу, наукового осмислення специфіки неоміфологічних тенденцій, історико-теоретичних, естетичних аспектів неоміфологізму.

Неоміфологічні тенденції найбільш яскраво репрезентує композиторська творчість Лесі Дичко і Юрія Алжнєва. Творчість Дичко досліджується в найрізноманітніших аспектах: філософсько-естетичному, жанровому, стильовому (Є. Дзюпина, Г. Конькова, Н. Некрасова, Б. Сюта, Л. Серганюк). Аналіз цих досліджень свідчить, що оперно-хоровий здобуток композиторки розглядається науковцями в контексті її музичної творчості, аналізується з погляду музичної драматургії, стильових домінант, художніх орієнтирів. При цьому поза увагою дослідників залишаються особливості музичного мислення Лесі Дичко, його зв'язки з міфоконцептами давньоукраїнської музично-обрядової культури, що дає підстави для характеристики його як міфологічного.

У творчості Алжнєва привертає увагу, насамперед, новаторський підхід до музичних традицій, оновлення творчих методів, збагачення принципів музичного розвитку, художніх засобів, жанрово-стильової палітри хорового мистецтва. Композитор демонструє оригінальність мислення не лише в музичних творах, (що засвідчує аналіз хорової рапсодії "Обереги"), але й у цілому ряді музично-критичних статей, присвячених проблемі "пра-культури". Аналіз філософсько-естетичних поглядів, особливостей міфопоетичного світосприйняття композитора, дає підстави стверджувати про неоміфологічні тенденції в його творчості.

Цим і зумовлений вибір теми дослідження: "Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття".

Зв'язок роботи з програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося відповідно до програм наукових досліджень та планів наукової діяльності кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв у 2001-2007 роках ("Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі").

Об'єкт дослідження - Українське хорове мистецтво.

Предмет дослідження - неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття.

Мета дослідження: Виявити неоміфологічні тенденції в українському хоровому мистецтві, узагальнити типологічні ознаки неоміфологізму й особливості їх відтворення в індивідуальних композиторських стилях.

Мета дослідження зумовила наступні Завдання:

Виявити культурно-історичні передумови виникнення неоміфологічних тенденцій в українському хоровому мистецтві, простежити еволюцію хорових стилів, напрямів, течій;

З'ясувати теоретичні аспекти неоміфологізму (напрями дослідження, наукове визначення поняття, комплекс його естетичних, типологічних, музично-стильових характеристик), осмислити неоміфологізм як естетичне явище, художньо-стильову течію і творчий метод;

Визначити концептуально-стильову основу музичного неоміфологізму на підставі узагальнення міфопоетичних концептів українського музично-обрядового фольклору;

Здійснити аналіз хорової творчості Л. Дичко в аспекті музичної інтерпретації міфологічної символічної образності та специфіки втілення неоміфологічної стилістики;

Проаналізувати вокально-інструментальну творчість Ю. Алжнєва з позиції особливостей міфопоетичного світосприйняття композитора;

визначити специфіку втілення неоміфологізму в хоровій творчості, розкрити його роль у розвитку жанрово-стильової, образно-драматургічної, музично-стилістичної сфер українського хорового мистецтва.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять філософські, естетичні, культурологічні, літературознавчі, фольклористичні та мистецтвознавчі праці українських і зарубіжних вчених, присвячені досліджуваній проблемі.

Теоретико-методологічним підгрунтям для дослідницької роботи стали праці, в яких простежується розвиток української хорової культури, визначається специфіка національно-музичного процесу та особливості становлення української композиторської школи, професійної хорової традиції (Л. Архімович, О. Бенч-Шокало, Н. Герасимова-Персидська, М. Гордійчук, В. Задерацький, Л. Корній, А. Лащенко, І. Ляшенко, Л. Пархоменко, О. Шреєр-Ткаченко).

У дослідженні питань, що розкривають історико-теоретичні аспекти вокально-хорового мистецтва, специфіку хорового мовлення, інтонування, функцій хору важливе значення мали праці В. Антонюк, О. Батовської, О. Бенч-Шокало, Є. Бондар, Л. Бутенка, Н. Гребенюк, Г. Григор'євої, А. Гуменюка, В. Іванова, Л. Кияновської, А. Лащенка, Ю. Мостової, Л. Хрістіансен та ін.

У вивченні проблематики, пов'язаної з міжкультурними і стильовими взаємодіями, еволюцією музичної мови, процесами жанро - і стилеутворення в музичному мистецтві, взаємозв'язками композиторської творчості з фольклором, ми використовували теоретичні положення праць Я. Губанова, Г. Григор'євої, Е. Дзюпиної, О. Зінькевич, О. Мурзіної, Р. Станкович-Спольської, І. Юдкіна та ін.

Питання естетичних аспектів неоміфологізму, його видової специфіки, до яких ми звертались у контексті неоміфологічних тенденцій та музичного неоміфологізму, розглянуто в працях зарубіжних дослідників В. Вундта, К. Леві-Строса, З. Фрейда, М. Еліаде, К. Юнга, українських вчених С. Балакірової, А. Глушака, І. Гончарової, Ю. Легенького, Н. Маньковської; та в літературознавчих працях А. Ангелової, А. Баландіна, А. Гулиги, О. Дерев'янченко, Е. Мелетинського, Я. Поліщука, В. Руднєва, С. Токарєва, О. Чумаченка. У розкритті специфіки музичного неоміфологізму, виявленні його художньо-естетичних та музично-стильових характеристик важливе значення мали праці О. Гармель, І. Іванової, А. Мізітової, О. Краснової, І. Юдкіна.

У дослідженні питань, пов'язаних із концептуально-стильовою основою неоміфологічних хорових творів, ми спирались на праці українських вчених С. Грици, В. Давидюка, А. Іваницького, М. Іванченка, Е. Єфімова, О. Знойко, М. Костомарова, З. Лановик, М. Лановик, Б. Лобовика, В. Москаленка, О. Мурзіної, Ю. Павленка, О. Потебні, російських дослідників С. Астапова, Т. Волошиної, Б. Рибакова, М. Сєрякова, в яких висвітлено питання еволюції давньоукраїнської міфології, тісних зв'язків міфології з обрядовим фольклором, формування жанрової та образно-тематичної систем українського обрядового фольклору, етнорегіональної специфіки фольклорних виконавських традицій та ін.

Аналізуючи творчість українських композиторів Л. Дичко і Ю. Алжнєва, ми спирались не лише на власні спостереження, але й на висновки дослідників О. Бенч-Шокало, Є. Дзюпини, Г. Конькової, Н. Некрасової, В. Осипенко, О. Письменної, Л. Серганюк, Н. Степаненко, а також брали до уваги наукові статті Ю. Алжнєва.

Поняттєво-термінологічний апарат дослідження спирається на мистецтвознавчі (О. Бенч-Шокало, Н. Герасимова-Персидська, С. Грица, А. Іваницький, Л. Пархоменко, В. Руднєв, О. Мурзіна), естетико-культурологічні (М. Костомаров, А. Лащенко, О. Потебня, І. Юдкін) і філософські праці (К. Леві-Строс, М. Еліаде, К. Юнг, Н. Маньковська, С. Токарєв).

У дисертаційному дослідженні було використано загальнонаукові та конкретно-наукові Методи: Аналітичний - для вивчення філософської, естетичної, культурологічної, мистецтвознавчої літератури з теми; Теоретичний - для аналізу і порівняння художніх методів, систематизації відомостей з історії розвитку давньоукраїнської міфології і музично-обрядового фольклору, узагальнення теоретичних положень і спостережень щодо неоміфологізму в українській хоровій творчості; історико-типологічний - для реконструкції та періодизації українського хорового мистецтва, висвітлення етапів становлення та еволюції хорових стилів; Системний - для розкриття сутності неоміфологізму як естетичного явища і музично-стильової течії, виявлення зв'язків неоміфологізму з міфом, авторською міфотворчістю; Принципи текстологічного аналізу - для виявлення змістовно-структурних параметрів фольклорних текстів; Принципи Музикознавчого аналізу - для детального розкриття жанрових, образно-тематичних, композиційно-драматургічних, музично-стильових характеристик хорових творів.

Використання комплексного підходу зумовлено спробою міждисциплінарного інтегрування сучасних естетичних, культурологічних і мистецтвознавчих концепцій неоміфологізму.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше:

    - здійснено панорамний огляд та історико-культурну періодизацію українського хорового мистецтва, виявлено культурні передумови неоміфологічних тенденцій; - уточнено сутність поняття "неоміфологізм" та визначено специфіку неоміфологізму в контексті хорового мистецтва; - визначено естетичні, типологічні та музично-стильові характеристики неоміфологізму та особливості їх інтерпретування в українській хоровій творчості; - висвітлено міфологічно-фольклорні основи української хорової творчості (фольклорно-міфологічна образність, міфологічні архетипи, архетипні образи, міфологічні мотиви, символіка); - виявлено на основі музикознавчого аналізу хорової творчості Дичко і Алжнєва художньо-стильові принципи неоміфологізму, з'ясовано особливості міфологічного мислення і світосприйняття цих композиторів; - запропоновано інноваційний ракурс дослідження неоміфологічних хорових творів з позиції структурно-семантичних рівнів (програмний, образний, жанровий, композиційно-драматургічний, музично-виражальний); - доведено важливу роль неоміфологічних тенденцій у розвитку українського хорового мистецтва.

Практичне значення результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути використані в розробці навчальних курсів, спецкурсів з "Історії української музики ХХ століття", "Теорії та історії хорового мистецтва", "Аналізу й інтерпретації музичних творів", при дослідженні актуальних питань естетики, культурології, мистецтвознавства, теорії та історії музичного мистецтва, художньої критики та інших гуманітарних наук. Матеріали дослідження можуть бути залучені до концертної практики, оскільки відкривають нові можливості для розкриття змісту і структури хорової творчості ХХ століття, в тому числі для новаторських інтерпретацій музичних творів українських композиторів Л. Дичко та Ю. Алжнєва.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дослідження апробовані у формі наукових доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях: "Мова і культура" (Київ, 2003), "Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур" (Київ, 2006), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Молоді музикознавці України" (Київ, 2004), Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Інтеграція українського мистецтва у європейський та світовий культурний простір" (Київ, 2005), "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" (Київ, 2006), щорічних науково-практичних конференціях у Київському національному університеті культури і мистецтв (Київ, 2001-2003, 2005, 2006).

Публікації. Концептуальні положення дисертаційного дослідження викладено у семи працях: шість одноосібних і одна, написана у співавторстві, що надруковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (227 найменувань) та двох додатків (один - текстовий, другий - нотні приклади). Загальний обсяг роботи - 189 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 16 сторінок, додатки - 35 сторінок.

Похожие статьи




ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ - Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття

Предыдущая | Следующая