Концепція стратегії кредитного ризику - Банківські ризики

Кредитна діяльність комерційних банків є одним з основних джерел їхніх доходів і збитків, а кредитні ризики - головна проблема ("головний біль") комерційних банків [9, 56].

Сутність стратегії кредитного ризику полягає, зокрема, в тому, що кожного разу, коли банк прагне придбати прибутковий актив (у вигляді кредиту), він бере на себе ризик того, що позичальник може виявитися неплатоспроможним, тобто не зможе (чи не схоче) своєчасно погасити основну суму боргу й відсотки, та при цьому банку не вдасться скористатися забезпеченням позики.

Недоліки, які мають місце в діяльності комерційних банків, свідчать про суттєвість проблем у стратегії управління кредитним ризиком. Зокрема, це такі недоліки:

Надмірна централізація або децентралізація керівництва щодо кредитування;

Недостатній (неадекватний) аналіз ризиків за кредитною угодою;

Поверховий аналіз фінансового стану позичальників;

Завищена вартість застави;

Недостатній економіко-юридичний контроль за документарним оформленням кредитів (позик);

Відсутність дійового контролю за використанням кредитів (позик);

Неповна кредитна документація;

Невміння ефективно контролювати та аудитувати кредитний процес [5, 56-57].

За даними Всесвітнього банку, на внутрішні чинники ризику комерційних банків Заходу припадає 67% збитків за позиками, а на зовнішні чинники (по відношенню до банку), відповідно, 33% збитків банків.

Послуговуючись поданим поняттям економічного ризику, можна дати визначення наведених термінів кредитного ризику.

Згідно з методологією загальної теорії економічного ризику стратегія кредитного ризику може бути деталізована за такою схемою:

Якісний аналіз кредитного ризику;

Кількісний аналіз;

Система показників кількісної оцінки міри (ступеня) кредитного ризику;

Моделювання кредитного ризику;

Способи (методи) оптимізації управління (зниження та врахування) кредитного ризику в діяльності комерційного банку.

Зазначимо, що стратегія управління кожним видом ризику, яким обтяжений банк, має свої специфічні (притаманні лише цьому виду ризику) особливості та інструментарій. Тому аналіз їх має суттєве практичне значення.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам та інструкціям Національного банку України, спирається на загальні принципи кредитування (терміновість, поверненість, диференційованість, забезпеченість, платність), а також реалізується, враховуючи такі основні засади:

    1. Стратегія кредитного ризику має задовольняти дві основні вимоги: по-перше, бути в руслі загальної ризикової політики (стратегії) банку, зорієнтованої на оцінку інтегрованого ризику, яким він обтяжений; по-друге, відповідати цілям кредитної політики, в межах якої здійснюється стратегія кредитного ризику банку. 2. Цілком уникнути ризику можливого несвоєчасного повернення (чи взагалі - неповернення) позик практично неможливо й недоцільно. Адже надмірна обережність та уникнення кредитних операцій ведуть до ризику невикористаних можливостей. Але питому вагу позик, які класифікуються як нестандартні в кредитному портфелі банку, можна зменшити, здійснюючи систематичне застосування досконалих методик (застосовуючи відповідний інструментарій) для прийняття раціональних рішень щодо надання позик та здійснюючи моніторинг. Як тільки отримано заявку на кредит, персоналу банку слід детально проаналізувати фінансовий стан позичальника, визначити ступінь ризику кредитного портфеля тощо. Цей аналіз має виявити сильні та слабкі сторони в його діяльності, забезпечити можливість визначення ймовірності (надійності) своєчасної та повної сплати заборгованості.

Після того як надання позики буде офіційно ухвалене, певний службовець відділу позик несе відповідальність за здійснення ефективного контролю за діяльністю позичальника (щодо використання наданої позики за призначенням), контролює виконання термінів її повернення тощо.

    3. Доцільно використовувати систему кваліфікації позик з метою їх класифікації з погляду ризику можливої несплати. Системи класифікації позик можуть бути як якісними, так і кількісними. 4. У сі позики необхідно також періодично переоцінювати, щоб визначитися, чи є суттєвими зрушення в структурі та ступені ризику несплати кредитів. Для цього здійснюється моніторинг ризику. 5. Структуризація банківського кредитного портфеля за класами ризику, їх порівняння зі справжніми збитками за позиками визначає один із показників міри кредитного ризику кредитного портфеля. Обчислення обсягу сумарних збитків, у свою чергу, визначає обсяг необхідних резервів на покриття збитків за позиками портфеля (наявного обсягу та структури). Банк може також знизити ступінь ризику, здійснюючи диверсифікацію за різними типами позик (не концентруючи кредити в окремих галузях чи одному сегменті ринку позичальників). 6. Основним методом аналізу і кількісного оцінювання кредитного ризику є аналіз кредито - й платоспроможності позичальника. На підставі здобутої інформації про позичальника та забезпечення кредиту обчислюється низка кількісних показників ступеня ризику і приймається рішення про надання (чи ненадання) позики. Важливо, щоб ці показники не виявилися лише простим, механічним набором, а адекватно відбивали реальний стан справ.

У практичній діяльності банків з управління кредитним ризиком усе більше використовуються методи економіко-статистичного аналізу для оцінки кредито - й платоспроможності клієнтів.

7. Установлюючи кредитні стосунки з новими позичальниками, а також ураховуючи динаміку й нестаціонарність макроекономічних процесів (оточуючого економічного середовища), доцільно через певні проміжки часу проводити розгорнутий аналіз кредитоспроможності клієнта, а з метою контролю за поточним фінансово-економічним станом позичальника систематично здійснювати так званий експрес-аналіз [8, 59-60].

Похожие статьи




Концепція стратегії кредитного ризику - Банківські ризики

Предыдущая | Следующая