Сучасні українські видавництва - Становлення видавничої справи в Україні за часів незалежності

Якщо розглядати тематику літератури, що випускається українськими видавництвами, і що користується попитом на книжковому ринку країни, можна сказати, що кожне видавництво йде і знаходить свою нішу на книжковому ринку країни. Наприклад, високоякісну художню літературу, книги мовами національних меншин випускають державні видавництва "Україна", "Етнос", "Свiт". Високопрофесійно випускають художні альбоми державне видавництво "Мистецтво" і приватні -- "Балтiя-друк", "Гранi - Т", навчальну й наукову літературу -- держвидавництво "Либiдь" і приватне - видавничий дім "Академія", видання для дітей виходять у держвидавництві "Веселка" і приватному -- "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га".

На сьогоднішній день держава має підтримати українських видавців у двох напрямках: допомогти організувати систему книгорозповсюдження і організувати цивілізовану систему ціноутворення. Н сьогоднішній день ціноутворення є великою проблемою. В усіх західних країнах з ринковою економікою система ціноутворення досить проста. Тобто ціну визначає видавець книги і дає можливість дистриб'юторам або посередникам знижувати або збільшувати ціну. Але в рамках ціни, визначеної видавцем. Тому, варто, грунтуючись на досвіді західних країн, урегулювати цінову політику книговидання.

Сьогодні ситуація така, що більшість ринку української книги займає не українська, а саме російська книга. За останні 15 років у порівнянні з падінням випуску книжок, які видавались наприкінці 90-х років у 3,5 рази, а кількість книжкових магазинів, які реалізували ці книжки в кінці 80-х років, сьогодні зменшилось майже у 11 разів. Навіть ту незначну, з точки зору європейських країн, кількість книжок, які видаються в Україні, реалізувати не можна. І левова частка залишається на складах, видавництвах, не маючи змогу дістатись до читача. І це є два основних блока тем, на яких мусить зупинитись держава, виконати ці дії, прийняти ці заходи для того, щоб забезпечити фінансування видавничої сфери за рахунок кредитів і вирішення проблем адміністративного характеру на рівні центральних органів виконавчої влади і місцевих органів влади. Щоб відродити книготорговельні мережі потрібно надати приміщення, створити можливості для організації торгівлі книжками в кожному населеному пункті, де нараховується більше тисячі мешканців.

Для прикладу наведемо декілька цифр. Росія видає 90 тисяч назв книжок тиражами майже 1млрд. В Україні видається близько 16 тисяч назв книжок. Якщо подивитися на кількість книжок на одного жителя України, то найкраща ситуація книговидання була у 30-х роках. Тоді видавалось 33,1 книжки на кожного жителя. Зараз видається трошки більше однієї книжки на українця.

У цих умовах, безумовно, українські видавці потребують підтримки з боку держави. І підтримка держави повинна бути суттєвою. Можна додати лише одне: безумовно, багато книжок не доходить до читачів у зв'язку з відсутністю нормальної мережі книгорозповсюдження. Книжкова палата України намагалася певний час видавати каталоги всіх книжок, які виходять на території України. Але ці книжки до книжкової палати надходять із запізненням, і буває так, що книжка вийшла, а у каталог вона потрапляє десь через 7-8 місяців. І це, безумовно, не сприяло поширенню цієї книжки і ми відмовились видавати такий каталог.

Разом із тим, конкуренція Росії не є головною ознакою того, що українські видавці видають мало книжок. На приклад - Білорусія. Сьогодні Білорусія видає приблизно 3-4 тисячі книжки на кожного білоруса, і ті книжки користуються попитом. Але вони видають і російською мовою, розширюючи книжковий ринок. Видання книг українською мовою потребує дуже великої підтримки з боку нашої держави.

На сьогоднішній день політики мають зрозуміти, що книга, а, власне, українська книга, є стратегічним продуктом, який більше, ніж інший продукт, зокрема засоби масової інформації, впливає на свідомість людей, на формування української нації, на освітній, інтелектуальний і культурний її розвиток.

Протягом п'ятнадцяти років незалежності України було чимало підходів, коли уряд починав працювати і одразу закінчував роботу, а новий склад, який приходив, заявляв про те, що йому це нецікаво і взагалі хай видавці не набридають зі своїми проблемами.

Подібну ситуацію ми мали 2002 року, коли 18 листопада Верховною Радою вперше за всі часи існування незалежної України було проголосовано за "Закон про державну підтримку книговидавничої галузі" 406 голосами народних депутатів при цьому утримався один. Але буквально наступного дня перший віце-прем'єр-міністр, міністр фінансів пан Азаров подав протест на ім'я Президента з вимогою накласти вето на цей Закон, тому що він завдасть великих збитків державі. Хоча й на сьогодні ніхто не аргументував, звідки ці збитки були і, на щастя, цих збитків для державної казни ніхто не бачить, ніхто не назвав реальної суми збитків, яких має зазнати держава в результаті впровадження Закону з 1 липня 2004 року.

Питання існування книги сьогодні - це питання насичення галузі грошима, яка залишається з точки зору інвестицій нецікавою для вітчизняних та закордонних інвесторів. І розвивається вона, на жаль, за тими напрямами, за якими вона розвивалася, починаючи з 1994-1995 років: за рахунок російських коштів і власності росіян на території України.

Сьогодні більшість видавництв на зразок "Махаон-Україна", "АСТА-прес Україна" - це структури, які мають у своїй основі російський капітал і які зорієнтовані на просування російського культурного, мистецького продукту, яким є російська книга, на території України.

Сьогодні протидія з боку влади практично відсутня. Сьогодні кажуть, що у нас дуже багато адміністративного ресурсу в питаннях, що стосуються книговидання. На жаль, це так. Хоча адміністративний ресурс потрібний, але не в тому вимірі, в якому він існує, бо у нас адміністративний ресурс поширюється на розподіл бюджетних грошей, які виділяються на видання підручників і посібників для середньої загальноосвітньої школи, а також на видання так званих соціально значущих видань через Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це відомство не цікавить стан книжкової справи в цілому. Там, де припиняється бюджетне фінансування, припиняється інтерес державних службовців до книги.

Сьогодні всі дії, до яких вдаються Кабінетом Міністрів, зокрема віце-прем'єр-міністром Кириленком (збирається Міжвідомча група, яка має розробити комплекс заходів щодо сприяння розвитку книговидання і книгорозповсюдження в Україні, саме сприяння, а не керівництво) дають певну надію.

Сьогодні, безперечно, головним питанням є насичення галузі грошима, зміни вектору використання бюджетних грошей, які надходять для видання підручників і соціально значущої літератури, з фінансування видавця, виробника до фінансування споживача - у даному випадку шкіл і бібліотек, і, безперечно, розвиток системи книжкової торгівлі, тобто сприяння створенню, зокрема за рахунок адміністративного ресурсу, тих преференцій, які б дозволили відродити, відновити в населених пунктах України систему книжкової торгівлі.

За радянських часів існувала державна книжкова торгівля у прямому розумінні - "Укркнига", існувала система "Укоопспілки", яка мала у населених пунктах свої точки, існувала система місцевої комунальної книжкової торгівлі, існували мережі "Військова книга", "Медична книга" тощо, які були підпорядковані відповідним відомствам. Сьогодні ця система фактично зруйнована. Потрібно, принаймні на комунальному рівні, відновлення мереж системної книжкової торгівлі. Хоча зрозуміло, що відродити, як каже дехто із службовців, колишню "Укркнигу" сьогодні не вдасться нікому - ані державі, ані якимсь іншим структурам, але сприяти розвитку декількох книготорговельних мереж і дистрибуційних компаній з боку держави через створення умов для нормального кредитування, створення умов для надання приміщень під бази, під книжкові магазини - це усе в силах влади.

Тому сьогодні постає питання сформувати чітку програму послідовних дій, початку цих дій. Потрібний моніторинг ринку, потрібне докладне вивчення ситуації, яка склалася на ринку книговидання, як наповнені сектори, куди йде українська книга, російська книга, провести широкі соціологічні дослідження на рівні інституту соціології і для цього не треба якихось особливих розпоряджень. Частина грошей, яка виділена в рамках бюджетного року, вона може бути зорієнтована саме на такі дослідження, які мають стратегічний характер для майбутнього України, особливо з точки зору нинішньої ситуації з мовами.

На сьогоднішній день Україні потрібна цілісна стратегія розвитку українського книговидання. На цьому наголосив Президент України Віктор Ющенко, виступаючи на засіданні Національної ради з питань культури і духовності, присвяченому проведенню в Україні Року української книги. Сфера вітчизняного книговидання - одна з пріоритетних для держави.

Говорячи про проблеми вітчизняного книговидання, можна виділити низку питань, що на даному етапі є найбільш актуальними. Серед них:

    - брак системної підтримки україномовної книжки; - скорочення фінансування Урядом ключових програм, спрямованих на підтримку української книги; - питання тендерної закупівлі книг, відсутність системи їх розповсюдження та продажу; - незахищеність національного книжкового ринку тощо.

Сьогодні українська книга не домінує на українському ринку. Такий стан речей є наслідком непродуманої національної політики у цьому питанні, недбалого ставлення до культури українського слова, книговидання.

Варто звернув увагу на відсутність формування для книговидавців мотивів для їхньої діяльності - перш за все, фіскальних, бюджетних.

Говорячи про систему розповсюдження та продажу книг, можна сказати, що сьогодні в Україні вона практично відсутня. При цьому слід наголосити, що Україні не потрібне відродження радянської системи, натомість має бути сформована ефективна дієва модель, яка забезпечить потреби читачів бібліотек тощо. У цьому контексті варто відзначити актуальність проблеми виселення або перепрофілювання книгарень, які перебувають у комунальній власності.

Щороку в Україні видається близько 50 млн. екземплярів книжок, при тому, що попит на них, за оцінками експертів, становить 300-350 млн. екземплярів. Відтак, практично п'ять книжок з кожних шести завозять в Україну з-за кордону - як правило, з Росії чи Білорусі.

Отже, у галузі україномовного книговидання існує декілька питань, які варто вирішити владі:

    - збереження існуючої книжкової спадщини, цінних раритетних видань і, за змогою, каталогізація та повернення втрачених скарбів української книги; - державна політика щодо української книги, включаючи книговидання і розповсюдження; - репертуар української книги; - включення українського книговидання в сучасні ринкові реалії, маркетингова політика, вивчення книжкового ринку; - виховання традицій україномовного читання, любові читача до української книги.

Без систематичного їх розв'язання не можна казати про духовну перспективу українства.

Похожие статьи




Сучасні українські видавництва - Становлення видавничої справи в Україні за часів незалежності

Предыдущая | Следующая