Періодизація. Етапи розвитку редагування, Становлення редагування в Україні - Історія розвитку редагування: виникнення, періодизація та становлення

Період існування редагування як виду практичної діяльності:

І п. - ІІІ ст. до н. е. - сер. ХІХ ст.:

    * виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. - поч. н. е); * стагнація (поч. н. е. - сер. XV ст.); * відродження редагування (кін. ХV ст. - сер. ХІХ ст.).

ІІ. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (ІІ пол. 19 ст. - 30-ті рр. ХХ ст.).

ІІІ. Період функціонування редагування як науки:

    * 30-ті - 60-ті роки ХХ ст.) - становлення редагування; * класичне редагування (60-ті - 90-ті роки ХХ ст.); * комп'ютерне редагування (90-ті роки ХХ ст. - поч. ХХІ ст.).
Становлення редагування в Україні

Редагування писемність лінгвістичний

В Україні в часи середньовіччя, у майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані "справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. "Справники" одночасно виконували функції і коректора, і текстолога. І. Федоров, який прибув із Москви до Львова, теж був справником. Оскільки через "справництво" він змушений був покинути Москву. І. Федоров у канонічних текстах заміняв малозрозумілі слова на зрозуміліші, тобто виконував одне з основних завдань - адаптацію тексту. У 17 ст. у друкарні Києво-Печерської лаври коректорів називали "столпоправителями", а у Львівській братській школі - "дозорцями".

Як і в країнах Західної Європи, в Україні поряд з практикою видавничої справи ставили й деякі питання теорії опрацювання повідомлень. Наприклад, І. Галятовський підготував трактат "Наука, елбо способ зложення казання", Ф. Прокопович - підручник "Риторика", М. Довгалевський та Г. Сковорода (на жаль, робота Сковороди до нас не дійшла).

ХІХ ст. - мовознавець О. Потебня відкрив теорію значень слова.

П. Куліш досконало знав українську мову. Але як редактор, дуже суб'єктивно виправляв тексти.

Значну роль відіграв Франко. Дослідники окреслюють такі його властивості як редактора:

    * принциповість стосовно суспільної орієнтованості видання; * правдивість слова; * колегіальність у прийнятті рішень; * об'єктивний відбір авторів і матеріалів; * повага до творчої манери авторів; * узгодження з авторами виправлень тексту. (Прочит. спогади М. Рудницького від В. Стефаника про будні редакторської праці) - див. дод. кн. Партико "Заг. редагування", 1917-1920 рр. - журнал "Книгарь" - вчені ставили питання композиції видання, нормованість мови. М. Грушевський - фундатор українського академічного видання. Він чітко визначив допустимі межі втручання в текст. Часто просив автора виправляти помилки самому. І. Огнієнко дуже багато зробив для становлення в Україні єдиних лінгвістичних норм редагування. Почав формулювати найбільш узагальнені норми редагування. Львівська школа редагування на базі Українського поліграфічного інституту. Праці цієї школи: Р. Іванченко "Робота редактора над точністю слова і стислістю викладу" (Львів, 1964), "Літературне редагування" (Харків, 1970); Д. Григораш "Теорія і практика редагування газети" (Львів, 1966), М. Феллер "Литературное редактирование", М., 1968.

У 1972 р. викладачі Українського поліграфічного інституту (М. Феллер, І. Квітко, М. Шевченко) опублікували "Довідник коректора", який є найповнішим україномовним виданням, що описує норми редагування.

На початку 80-х років розвивалася "київська школа редагування". Засн. Р. Іванченко "Літературна редакція", К., 1986.

У 80-х роках ХХ ст. українське академічне (наукове) книговидання посідало у світі третє місце (після таких видавництв, як рос. "Наука" та америк. "Мак Гроу-Хіл").

Похожие статьи




Періодизація. Етапи розвитку редагування, Становлення редагування в Україні - Історія розвитку редагування: виникнення, періодизація та становлення

Предыдущая | Следующая