Історія становлення видавничої справи в Україні - Організація видавничої справи в Україні

Першим законодавчим актом радянської законодавчої влади, який цілковито стосувався видавничої справи, був "Декрет про державне видавництво", підписаний головою Раднаркому у Москві 11 січня 1918 року. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше -- з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 року ("Декрет про пресу" було видано ще 10 листопада 1917 року).

Для керівництва видавничою справою 18 січня 1919 року створюється Видавниче бюро при Народному комісаріаті освіти, яке в березні, за зразком Росії, переходить у безпосереднє відання Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК).

Ще одна реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 року постановою ВУЦВК Раднаркому (РН К ) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при яком у створюється на рівні управління Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).

Перше радянське видавництво було відкрите у Києві у лютому 1918 року Тоді більшовики, захопивши на короткий час столицю, встигли створити "Видавництво робітничо-селянського уряду України ", націоналізувавши приватну друкарню Лубковського. Проіснувало воно до визволення Києва військами Центральної Ради.

В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі закінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львівського і Харківського університету, а також "Вищої школи" видавничого об'єднання з такою ж назвою -- "Вища школа".

До здобуття Україною незалежності в 1991 році існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість їх залишається в підпорядкуванні державних органів. Однак їхній вплив на ринку видавничої продукції з кожним роком має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати частка державного сектора вітчизняного книговидання вже у 1997 році становила: за кількістю назв -- 46,6, за накладами -- 59,4 відсотка.

Якщо за радянських часів видавничу структуру складали лише видавництва і друкарні системи колишнього Держкомвидаву та кілька малопотужних відомчих видавництв (розміщених, як правило, у столиці та найбільших обласних центрах), то сьогодні її активно й постійно поповнюють нові потоки суб'єктів видавничої діяльності.

Нині структура видавництв України за головними типологічними ознаками:

1. За формою власності.

Серед найпоширеніших можна виділити:

    - державні видавництва; - приватні видавництва, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму працівників; - колективні видавництва, засновані на власності колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації; - спільні видавництва, засновані на базі об'єднання майна різних власників; - видавництва, засновані на власності юридичних осіб. 2. За підпорядкованістю.

Це -- самостійні видавництва різних форм власності, а також підрозділи різноманітних підприємств, установ і організацій з правами видавничої діяльності. В останньому сегменті картина виглядає особливо строкатою:

    - фірми; - асоціації; - спільні підприємства; - приватні підприємці; - редакції газет і журналів; - редакційно-видавничі підприємства; - поліграфічні підприємства; - наукові організації; - науково-дослідні інститути; - навчальні заклади; - громадські, релігійні організації та товариства.

Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічувалося понад 1500 (проти 705 у 1996 році). Однак переважна їх більшість -- малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік).

Видавничий справа друкований

Похожие статьи




Історія становлення видавничої справи в Україні - Організація видавничої справи в Україні

Предыдущая | Следующая