Михайло Погодін як редактор журналу "Москвитянин" - Внесок видатного редактора Михайла Погодіна у розвиток видавничої справи

У 40-50-ті роки XIX ст. рупором теорії офіційної народності виступав журнал "Москвитянин" (1841-1856 рр.), редактором якого був історик, професор Московського університету М. Погодін. Саме діяльністю як журналіста і видавця визначалося його місце в громадському житті Росії у вказаний період.

Названий часопис був не першим видавничим проектом М. Погодіна. Ще у 1826 р. завдяки зусиллям історика та його колеги С. Шевирьова, професора літератури Московського університету, у Москві вийшов літературний альманах "Урания". Сам М. Погодін розглядав це видання як спробу зайняти власну нішу на ринку друкованих видань тогочасної Росії, який гостро потребував модернізації та розширення. Успіх альманаху забезпечили надруковані на його сторінках художні твори О. Пушкіна, ф. Тютчева, Д. Веневітінова, Є. Баратинського та ін. Саме ж видання сприяло налагодженню тісних контактів М. Погодіна у середовищі найвідоміших тогочасних літераторів.

Восени 1840 р. він помістив у "Московских Ведомостях" повідомлення про вихід у 1841 р. науково-літературного журналу під назвою "Москвитянин". Це повідомлення містило мету і програму нового видання. На його сторінках планувалося подавати відомості про "найважливіші події в житті літературному, науковому, культурному і громадському у всіх частинах Росії і головних державах європейських... Перше ж місце в "Москвитянине" присвячується Росії. Її література, історія, географія, статистика, юриспруденція будуть головними темами".

У першому номері "Москвитянина" були вміщені три публікації, які визначили характер та напрямок нового часопису, що став рупором ідей офіційної народності. Мова йде про статтю самого редактора М. Погодіна "Петро Великий", у якій в панегіричному дусі зображено всі перетворення цього російського царя-реформатора, поезію Ф. Глінки "Москва". Однак чи не вирішальну роль у визначенні ідейного спрямування видання впродовж всього його існування відіграла стаття С. Шевирьова "Погляд росіянина на сучасну освіту Європи". Проаналізувавши тогочасний стан розвитку культури та освіти країн Західної Європи, автор дійшов висновку про занепад та приреченість західної цивілізації. Захід, за його переконанням, нагадує людину, заражену смертельною недугою.

Упродовж перших трьох років свого існування "Москвитянин" мав певний вплив не лише на літературні кола Росії, а й на пересічного читача. М. Погодін намагався підняти рейтинг видання залученням до числа його авторів М. Гоголя. Прицьому він вирішив скористатися фінансовою скрутою, у якій перебував останній. Навесні 1842 р. М. Гоголь очікував повернення з цензурного управління рукопису "Мертвих душ". На початку квітня автор отримав дозвіл на публікацію свого нового твору. Однак його вихід співпадав у часі з початком літнього сезону, який багато потенційних читачів - заможних й освічених жителів Москви та Санкт-Петербургу зазвичай проводили на курортах чи дачах і не особливо слідкували за літературними новинками. Для М. Гоголя важливо було розпродати якомога більшу кількість книг, щоб зібрати кошти на поїздку в Італію. Тому він просив журналістів обох столиць помістити у своїх виданнях анонс про появу "Мертвих душ". У відповідь М. Погодін запропонував йому опублікувати два перші розділи цього твору у черговому номері "Москвитянина", причому безкоштовно. На такі умови М. Гоголь не погодився і з гнівом зауважив: "А щодо "Мертвих душ": ти безсоромний, невблаганний, жорстокий".

Згодом для публікації в "Москвитянине" запропонував свої твори український письменник П. Куліш. Зокрема, мова йшла про роман "Чорна рада" (під назвою "Сотник Шрамко і його сини"- авт.).

В одному з листів до М. Погодіна він зазначав, що часопис "Москвитянин" "називають у нас (в Києві - авт.) історичним збірником". Вихід із ситуації, на думку П. Куліша, полягав у забезпеченні видання достатньою кількістю літературних матеріалів. Однак розмір встановленого М. Погодіним гонорару за нові твори змусив українського письменника відмовитися від своїх попередніх намірів і навіть заявити, що швидше він видаватиме все написане без гонорару, ніж працюватиме на часопис.

Уже наприкінці 1844 р. журнал був на грані закриття через обмеженість і своєрідність тематики, ворожу позицію цензурного управління, а особливо через зростання впливу "Отечественных записок". Проте і в цей період часопис знаходив своїх шанувальників. Так, у листі відомого галицького історика Д. Зубрицького до С. Шевирьова, від 16 грудня 1844 р., зазначалося йшлося: "Пан професор Погодін по дружбі своїй дарує мені щороку "Москвитянин". Користуюся ним з задоволенням".

Похожие статьи




Михайло Погодін як редактор журналу "Москвитянин" - Внесок видатного редактора Михайла Погодіна у розвиток видавничої справи

Предыдущая | Следующая