Форми інформаційних війн 1917-1921рр.: протистояння національно-патріотичної та більшовицької військової преси в Україні

Преса не раз доводила, що вона насправді є потужною громадською силою, через інформування суспільства активно впливає на формування політичної свідомості та громадської думки. Сучасні ЗМІ теж є одним із найефективніших важелів впливу на складний і суперечливий процес будівництва У країни як держави та відіграють важливу роль в утвердженні її у світовому співтоваристві. Хоча поняття "інформаційні війни" виникло у другій половині XX століття, але, як показує аналіз розвитку української військової преси, інформаційна війна як протистояння сил методами пропаганди, складова частина ідеологічної боротьби, широко використовувалася у часи визвольних змагань українського народу 1917-1921 рр. Інформація як вид зброї на той час була спрямована і на завдання втрат живій силі. В історії ми не раз натрапляємо на випадки, коли виграш в інформаційній війні приносив плоди реальної перемоги. Тому важливо проаналізувати становлення української національної військової преси 1917-1921 рр. у протиборстві з пресою супротивника.

Історики звертаються до характеристики і значення впливу преси як виду психологічної зброї дещо побіжно. Інформаційна війна має на меті послабити моральні і матеріальні сили супротивника, посилити власні, включає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній ділянках.

Події 1917-1921 років - періоду змагань за українську державу - демонструють те, як поразки у битвах за уми і серця людей оберталися на серйозні різного плану втрати. Коли майже мільйон українських вояків, що перебували у складі російської армії на 1917 р. і були готові стати на боротьбу за Українську державність, опинилися під активною обробкою більшовицької преси та імперіалістичних газет, то більшість була розпорошена, перш ніж досягнула мети. Історичні умови склалися дуже не сприятливо для розвитку української преси в середовищі вояків на російському фронті. Нішу народного чекання спохватилися заповнити більшовики, що, можливо, й стало причиною їхніх успіхів.

На сторінках української військової преси 1917-1921 років залишився слід, який свідчить про те, що інформаційна війна велася безперервно і досить запекло, адже в багатий на події час кожна помилка чи повільність дорого обходилися. Так як українська військова преса 1917-1921 рр. відігравала важливу роль "удержання української армії через скріплення її моральної сили". Звісно, цьому завданню протистояли газети супротивника (польські, більшовицькі, денікінські, врангелівські тощо), мета яких полягала у маніпулюванні масами для внесення у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів; дезорієнтації та дезінформації мас; послабленні певних переконань; залякуванні народу образом ворога; залякуванні супротивника своєю могутністю. Військова преса вважала своїм обов'язком пропагувати ідею української державності, спростовувати неправдиві чутки, повідомлення, які могли б порушити єдність війська, підірвати авторитет уряду чи командирів.

В Галичині досить висока грамотність особового складу Українських Січових Стрільців (УСС), прагнення бути поінформованим сприяли поширенню ідеї української самостійності, тож і виникнення військової преси суттєво поліпшувало ідеологічну роботу. Однак прагнення до отримання інформації формувало можливість ведення через друковане слово інформаційних впливів і з боку ворогів.

Українці, що воювали в складі російської армії, своїх військових формувань чи навіть підрозділів не мали. Про власні часописи теж не могло бути мови. Коли в 1917 р. виникла УНР та її військо, постали й військові часописи, які були науково-теоретичними: журнал "Українська військова справа" та "Вісник Українського Військового Генерального комітету". Оперативна інформація (10-15%) доповнювала великі за обсягом теоретичні статті про будівництво армії. Низка часописів, адресованих українським воякам, виходила поза межами України. Так, наприклад, виходу "Вісника Військового З'їзду Кавказького Фронту"(1917 р.) передувало створення українізованих частин в складі російської армії, що перебувала в 1916-1918 роках на захопленій Росією частині Туреччини - Східній Анатолії з центром у Трапезунді. У Ризі з червня 1917 р. при Виконавчій Раді українців 12 армії виходив "Український голос", в Закавказзі - "Вісти 3акавказзя").

У вищеназваних виданнях головна увага надавалася національному вихованню українців. В часописах 1917 року підкреслюється гостра зацікавленість вояків у виході військових друкованих видань, а також описуються труднощі, з якими стикається редакція при їх виданні. Зокрема, в "Українському голосі" про це зазначається: "Діло наше на перших кроках свого істнування стрінулося з цілою купою технічних, фінансових та інших перешкод".

Ослаблювало вплив української національної військової преси і протистояння всередині української влади, і майже щорічна зміна влади, кожна з них прагнула створити свою структуру військової преси, надаючи їй бажаного ідеологічного вектора. Ідейно-політичне протистояння виливалося на сторінки газет та журналів, а публікації в них впливали на прийняття історичних рішень новоствореним українським урядом. Нерідко лунали заклики до консолідащї, на жаль, безрезультатні.

На сторінках військової преси УHP і УГА траплялася і взаємна полеміка. Наприклад, в кореспонденції "Чи знає Пан Головний Отаман, що пише його орган?" газета "Стрілець" різко виступає проти нападок на УГА в газеті "Україна", органі штабу Головного Отамана С. Петлюри, де попереджує про небезпеку, яку принесе розбрат і непорозуміння між галичанами і наддніпрянцями. На жаль, багато хто не дослухався до цього голосу. Газета "Україна" також вступала в полеміку з газетою "Стрілець". Однак, незважаючи на взаємні звинувачення в центральних часописах, газета "Стрілець", передплачувалася і поширювалася серед військовослужбовців УНР.

Території України, захоплені більшовиками, теж були предметом неухильної уваги часописів Армії УНР, УГА. У матеріалах змальовувався образ більшовицького вояка, який ніс не тільки нещастя і смерть народу, а й загибель українській культурі. Однак наприкінці 1919 та на початку 1920 рр. події в розвитку української державності склалися трагічно, що наклало відбиток на тогочасну військову пресу. Структура її порушилася, більшість видань припинили своє існування, частина перейменована в зв'язку зі зміною політичної орієнтації військових частин.

На розвиток подій в українському суспільстві, безперечно, мали великий вплив зовнішні чинники, зокрема, перемога більшовицької революції (жовтень 1917 р.) в Росії, бо переважна більшість території України на той час належала до Росії. В ході "медового" періоду розвитку преси в Україні, яким вважають 1917 р, тут також з'явився пласт більшовицьких газет та журналів. Більшовики, на відміну від української влади, більшої ваги надавали пресі як засобу боротьби за маси. Важливе значення для становлення більшовицької преси взагалі мали військові газети Червоної армії. Пропаганда і терор - саме на цих двох підвалинах більшовикам вдалося сформувати 10-мільйонну армію, існування якої підтримували тими ж способами. Передовий загін військової преси більшовиків преси розпочався з видань: "Бюллетень Военно-революционного комитета X армии", київського "Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта" (Київ, 1917 р.) "Известия армейского исполкома 1-й армии" та "Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии Восточного фронта" (1918 р.). Згодом у більшовицькій пресі сформувалася певна структура преси, за вихід у світ і зміст якої відповідали політвідділи та штаби. У 1918-1920 роках більшовицькі видання можна поділити на фронтові, армійські, флотські та дивізійні, навіть деякі полки та батальйони мали свої часописи. Приміром, "Борец за коммунизм. Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексєєвка)", "Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской армии" (Катеринослав, 1918 р.), "Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района" (Катеринослав, 1919 р.), "Голос красноармейца" (орган політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії, Одеса, 1919 р.), "Долой Деникина" (орган політвідділу радянської армії, 1919 р.), "Добьем Врангеля!" (Куп'янськ, 1920 p.), "Красная правда" (орган дивізії), "За правду" (орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії) тощо. Популярною була назва "Красная звезла", яку в 1919 р. використовували для своїх видань Харківський губком КП(б)У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату, Політвідділ Н-ської стрілецької дивізії, Київське Воєнно-Окружне Агітаційно-просвітницьке управління, реввоєнрада Радянської Армії, реввоєнрада Південного фронту. Центральною щоденною газетою стала "Красная Армия".

Більшовицька преса 1917-1921 pp. була майже повністю російськомовною, що було продиктовано не тільки політикою Росії, але й тим, що більшість в Червоній армії становили росіяни. Однак мова теж була чинником тиску. 1920-1921 характеризується виникненням більшовицької преси родів військ: "Красный кавалерист. Орган политотдела кавалерийских частей Киевского военного округа", "Красный моряк. Орган политотдела обороны западным сектором Черного моря", "Красный Черноморско-Азовский флот" тощо. Також були гумористично-сатиричні видання, як, наприклад, листок сатири і гумору "Пулемет" (додаток до газети "Красный боец"). Наприкінці громадянської війни більшовицька військова преса трансформувалася, змінюючи назви на менш войовничі, розвиваючи тенденції до зрощення з друкованими органами місцевих партійних осередків. Наприклад, газета "Часовой революции" - орган Політвідділу Залізної стрілкової дивізії і Гайсинського повітового комитету КП(б)У.

Сили національної та більшовицької преси були нерівними насамперед з фінансових причин, від чого залежала і періодичність, і наклад. Приміром, орган Штабу Дієвої Армії УНР "Україна" (вересень 1919 р.) розповсюджувався у кількості 800-900 примірників, газета "Український козак", якої у тому ж вересні вийшло 16 номерів, мала наклад близько 8 тисяч примірників. У доповідній записці до керуючого управлянням преси й інформації автор справедливо обурюється: "Хіба можливо всю територію України звільнену від ворога, увесь фронт і запілля задовольнити такою кількістю літератури, яку одержує експедиція, а саме 5800 примірників разом всіх газет щоденно, 4000 примірників в тиждень тижневиків, та 100000 відозв на тиждень. Цієї літератури нехватає як слід задовольнити Камянецький район, а не всю територію".

Наклади ж більшовицьких газет вражали. Журнал "Пропагандист и агитатор РККА"(орган політичного управління РККА) за листопад 1939 року наводить дані, що згадана вище газета "Красний кавалерист", яку видавав політвідділ 1-ї Кінної Армії, виходила накладом 300 000 примірників на місяць".

Також не завжди добрим було постачання пресою війська, отримання свіжих газет затримувалося, тому були підстави вважати це шкідництвом, бо газети супротивника приходили раніше, то їх розбирав народ, разом з новинами отримуючи порцію агітаційно-пропагандистського матеріалу.

Фінансування більшовицьких військових видань та монополія на виготовлення друкарської фарби та паперу зіграли позитивну роль у їх становленні. В армії була розгорнута мережа похідних друкарень. Вже наприкінці 1918 року видавалося 3 фронтові, близько 25 армійських и майже 70 дивізійних газет, спільним накладом 300-400 тисяч примірників.

Уряд вів боротьбу з ворожими його політиці виданнями і словом, і ділом. Наприклад, "щоденну газету "Свободное слово" закрив відділ Міністерства Преси у Вінниці за протидержавну агітацію, викликану поміщенням в 8 числі газети статті "Письмо з Харкова". Між іншим в цій замітці давались відомості явно не відповідаючі дійсності з єдиною лише метою - агітації на користь армії Денікіна".

Різноманітні цензурні комітети було включено до арсеналу інформаційних воєн, так як вони відсіювали небажану інформацію, дозували ту, яка поступала до широких мас. Діяльність цензури особливо виразно впливала на інформованість суспільства в добу Гетьманату. Так начальник Управління у справах друку 18 вересня 1918 р. до редакторів газет, розіслав циркуляр під номером 136, який гласить: "В № 5180 від 6 вересня в газеті "Последнія Новости" була вміщена об'ява від Російської Мірної Делегації і Російського Генерального консульства з закликом записуватись бажаючих поступити в ряди Червоної Армії. Поза як ніякі об'яви про вербування військових частин не належних до складу озброєних сил Української Держави в виходячих на Україні газетах, вміщаєми бути не можуть, по наказу Пана Міністра Внутрішніх справ прохаю Вас ні в яким разі не вміщати в редагуємої Вами газет подібного роду об'яв". Копії цього розпорядження були відправлені Губерніальним старостам і градоначальникам. Також накладалися обмеження на ввезення преси та літератури з-за кордону.

Незважаючи на виправдання, що за такий короткий термін неможливо створити потрібну літературу українською мовою, сторону зобов'язали привезену літературу(дозвіл на ввезення таки дали) не поширювати поза межі організації, що її ввезла для власних потреб. "Випускати ж у продаж або загальне розповсюдження означенної літератури може бути дозволене лише після представлення Вами по одному экземпляру кожної з брошур на перегляд цензури і після отримання від неї кінцевого дозволу", - зазначає начальник Управління у справах друку.

Газети, які порушували приписи цензури, закривали. У рапорті Військовому Міністру губерніальний комендант Таврії від 3 липня 1918 р. зазначає: При цьому представляю № 2, 4 і 8 мелітопольської української газети "Наш степ", котрі явно направлені проти існуючого Державного Строю: в №2, в статті "Така вже наша доля" критикуються розпорядження й накази Гетьмана, за що було зроблено упередження об закритті газети; №4, в передовиці "Мелітополь 16 червня" нанесена образа Українській Владі назвавши її ворогами Держави, за що також мною був зроблен редактору виговор, нумер газети конфіскован і вдруге зроблено упередження об закритті газети; нарешті в № 8 в передовиці "Мелітополь 28 червня", все офіцерство України було ображено, назвавши його туподумами і виновниками програної війни і того безладдя в краю і армії, що сіє в народі ще більшу злобу проти мучеників і героїв-офіцерів, за що мною закрита газета на 10 днів і редактор притягається до уголовної відповідальності. По заяві редактора газета одержує субсидію від Державного Уряду, а через це прохаю вашого ходатайства об перерві видачі субсидії виданню газети, як явно, вперто і злосно направленій проти існуючої влади на Україні". За антидержавні виступи було закрито часопис "Наш степ", та "Свободная мысль", притягнено до відповідальності інші газети. Типовий прийом преси більшовиків - розділяти українських вояків і старшину, спонукаючи об'єднуватися не за національною, а за класовою ознакою.

Входження махновців до складу армії більшовиків подається як слабкість останньої, так як Червона армія змушена брати в союзники тих, кого нещодавно похвалялася знищити.

Тоді як більшовицька преса безпосередньо взяла на себе роль агітатора та пропагандиста, а в Україні на таке становище преси були різні думки. В одному і тому ж виступі містяться заперечення об'єднання преси і пропаганди як загрози свободі преси". Водночас керівник Департаменту преси зазначає: "Беручи на увагу, що для утворення запоруки нашої майбутності! міцної і дисциплінованої Армії, конче потрібно у війську і серед селян провести планову і широку агітаційну компанію аби розбудити і піддержати стремління мас народу до самостійного і незалежного життя. Апарат преси мусить сконцентрувати в собі всі літературні і пресовотехнічні сили і мусить використати їх в цьому виключно напрямку. Тільки таким шляхом мобілізації всіх літературних і пресово-технічних сил країни, можна урегулювати пресову справу в напрямку відповідаю чому політичний ситуації мента і одухотворивши її єдиною волею з верху направляючи на користь загальній справі - визволення У країни з матеріального і морального ярма московського більшовизма". У доповіді про діяльність міністерства преси і пропаганді 1919 р.) містяться пропозиції щодо розвитку військової преси як запоруки успіху в ідеологічному протистоянні:

А).Організувати видання ряду своїх щоденних часописів в необмеженій кількості; Б). Подбати про відпуск великого кредиту на видатки по експедиції не обмежуючи її 2-ма мільйонами гривень; В). Поставить на чолі експедиції людину з певним знанням діла і організувати діло експедиції по образцу "большевиків"; Г). Подбати за найбільшу кількість випускаємої літератури, бюлетені, газета-листок, газета-летючка, газета-брошюра і т. інше.

Організувати для фронту і запілля - "живу газету" себто мати кадр, людей які б виїжджали на фронт і запілля і мали завдання лише давати часописні новини і повідомлення з поясненням в бажаному для уряду значенні. 10 вересня 1919 р. преса інформаційний видання

Отже, військові часописи позитивно впливали на становлення Українського війська, на формування позитивного образу вояка - оборонця соборної України, і на становлення державності України в цілому. Негативними факторами, які заважали українській національній військовій пресі отримувати перемоги в інформаційній війні: недостатня увага уряду до розвитку військової преси, недофінансування цієї важливої справи, недоліки, затримка постачання преси на фронт, незначний наклад, що не задовольняв потреби вояків, надмірна цензура, що заважала розвиватися пресі.

У сучасній Україні триває процес реформування українського війська і тому матеріали, що висвітлюють досвід минулого, мають важливе значення для вивчення, порівняння і застосування досвіду з урахуваннями відмінностей суспільно-політичного становища в державі та в світі. Руйнування, яких завдають інформаційні війни у суспільній свідомості, за масштабами і за значенням цілком співмірні, а часом і перевищують наслідки збройних воєн.

Список використаних джерел

1. Биковський JI. На кавказько-турецькому фронті. Спомини з 1916-1917 pp. - Вінніпег-Денвер, 1968. 2. Губа П. Періодична преса як джерело дослідження українського державотворчого процесу 1917-1920 pp.: Дис. д-ра іст. наук: 07.00.06 / Київський національний універ. ім. Тараса Шевченка. - K., 2007. - 560 с. 3. Животко А. Історія Української преси. - Мюнхен, 1989 - 1990. - С. 196. 4. Історія Українського війська. - Львів: Світ, 1992. - 702 с. 5. Козлов В. Військова читацька аудиторія як об'єкт впливу військових засобів масової інформації//Засоби масової інформації і становлення національної армії України: збірник наукових праць/ За заг. ред. А. З. Москаленка. K., 1994. - С. 88-89. 6. Костилєва С. О. Становлення і розвиток друкованих засобів масової інформації новітньої Україии(друга половина 80-х - 90-ті pp. XX ст.): Дис. д-ра іст. наук: 07.00.01/Національний технічний ун-т України "Київський політехнічний ін - т". - K., 2004. - 477 с. 7. Кривошея Г. П. Координація військових ЗМІ та їхня інтеграція в загальнодержавну інформаційну систему//Засоби масової інформації і становлення національної армії України: збірник наукових праць/ За заг. ред. А. З. Москаленка. - K., 1994. - С. 80-82. 8. Крупський І. В. Національно-патріотична журналістика України (кінець XIX - перша чверть XX ст.). - Львів, 1995. - 416 с. 9. Литвин С. Х. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. - K.: 2001. - 640 с. 10. Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. - Львів: Союз Визволення України, 1916. - С. 139-154. 11. Солдатенко В. Ф. Новітні тенденції та актуальні проблеми історіографічного освоєння досвіду українського національного руху у 1917-1922 роках// Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць/ Гол. ред. В. М. Вашкевич. - K.,2009. - Вип. 20. - 420 с. 12. Рудий Г. Періодика України як об'єкт джерелознавчого дослідження української культури (1917-1920 pp.): Дис. д-ра іст. наук: 07.00.06/НАН України; Інститут історії України. - К, 2004. - 547 с. 13. Сегеда С. П. Українська військова преса доби Центральної Ради і творення українського війська.//Наукове видання. Збірник наукових праць. Гілея (Науковий вісник). Вип. 30. - С.36-43. 14. Романюк М. М. Здобутки і прорахунки дослідників української преси: погляд у XXI ст. - Л., 2001. - 10 с., Романюк М. М. Історія української преси: проблеми періодизації//Зб. пр. Науково-дослідного центру періодики. 15. Федоришин П. С. Преса і українська державність 1917-1920 pp. - Тернопіль, 1996. - 177 с. 16. Центральний державний архів виконавчих органів влади України. - Ф. 1113. - Оп. 1. - Спр.7. 17. Чернявин П. 1-я Конная Армия. //Пропагандист и агитатор РККА. - 21 листопада, 1939. - С. 31-35. 18. Шкляр В., Мелещенко О., Мукомела О., Паримський І. Українська журналістика вчора, сьогодні, завтра. - K., 1996. - 168 с.

Форми інформаційних війн 1917-1921рр.: протистояння національно-патріотичної та більшовицької військової преси в Україні

Похожие статьи