Висновок - Книгодрукарство в Україні у ранньоновий час

Острозький друкарство видавничий

З числа взятих на облік книг, виданих в Україні до 1648 р. включно, 18,6 % надруковані церковнослов'янською мовою, 13,9 -- церковнослов'янською і українською, 11,2 % -- українською. Оскільки церковнослов'янською мовою видавалися переважно найбільші за обсягом видання (літургічні книги, пам'ятки патристики), в загальному обсязі друкованої продукції частка церковнослов'янських текстів значно вища: понад 75 %. При цьому треба мати на увазі, що в Україні церковнослов'янська мова сприймалася в той час не як чужа, а як найвищий стиль рідної літературної мови. Крім церковнослов'янської мови, що застосовувалася в Росії і в південних слов'ян, мова українських видань відзначалася (крім іншої вимови) переважно системою наголосів, а також насиченістю елементами середньоболгарського правопису.

Орфографічні та лексичні болгаризми надавали церковнослов'янській мові архаїчності і тим самим авторитетності як мові сакральній, здатній забезпечувати спадкоємність розвитку культури. Підкреслювання давніх коренів вітчизняної культури, пошуки "власної античності" -- це була свідома політика українських книжників, що служила зміцненню етнічної і релігійної самосвідомості. До речі, російське друкарство, починаючи з перших московських видань, стало на шлях наближення, щоправда, обмеженого і повільного, церковнослов'янських текстів до норм живої російської мови. У самостійній державі за відсутності безпосередньої чужинецької загрози для самобутності російської культури це можна було собі дозволити. Навпаки, в Україні та Білорусі вірність давнім традиціям, збереження архаїчних форм книжкової мови розглядалися як засіб опору денаціоналізаційному натискові оточення. Цим пояснюється пуризм редакторів українських церковнослов'янських текстів, їхнє прагнення очистити тексти від специфічно української лексики. Якщо в Росії елементи живої мови впроваджувалися до традиційних пам'яток, то українці пішли іншим шляхом: видання текстів двома мовами -- максимально чистою, в розумінні книжників того часу, "словенською" мовою і українсько-білоруською "простою" мовою. Останньою видавалися вірші, публіцистичні твори, передмови богословських і навіть літургічних книг. До певної міри поширення діапазону пам'яток, що їх видано в перекладі з церковнослов'янської мови на "просту", можна пов'язати з реформаційними віяннями. Спершу в таких перекладах друкувалися переважно книжки для читання, але видання першої половини XVII ст. містять у перекладах також молитви (у складі київської "Книги о вірі" 1620 р.), окремі розділи літургічних книг (синаксарі у київській Тріоді пісній 1627 р. та її перевиданнях, перекладені Тарасієм Земкою). 1637 р. лаврська друкарня передрукувала Євангеліє учительне, перекладене Мелетієм Смотрицьким, за єв'їнським виданням 1616 р. (переклад Смотрицького був здійснений з церковнослов'янського перекладу XIV ст. тексту грецького Другого патріаршого гоміліарія).

Протягом 1586 -- 1615 рр. тексти українською книжною мовою становили 8,5 % загального обсягу книжкової продукції друкарень України, а в 1616 -- 1645 рр. -- 9,1 %. Друкування цією мовою спричинило деяку модифікацію кириличного шрифту, щоб врахувати особливості української вимови. Зокрема, вживалися два варіанти літери г: г для позначення фрикативного звуку і г для вибухового (останній був розроблений на основі одного з варіантів грецької "гамми").

Книги латинською і польською мовами становили відповідно 26,2 і 28,7 % загальної кількості книг, надрукованої в Україні до 1648 р. включно. Оскільки переважно це були брошури, загальний обсяг їх незначний (5,4 і 10,2 % обсягу друкованої продукції друкарень України). Слід також зазначити велику питому вагу малотиражних видань -- тез, диспутів, тих панегіриків, які друкувалися не для поширення, а для дарування меценатам.

Похожие статьи




Висновок - Книгодрукарство в Україні у ранньоновий час

Предыдущая | Следующая