Розвиток редагування 80-90-х ХІХ ст. - Становлення видавничої справи у 19-поч. 20 ст. в Україні

На початку 80-х років спостерігається тимчасовий спад випуску літератури, причому різко скорочується число прогресивних видань. Однак поступово видавнича справа знову нарощує темпи випуску літератури. Але тематична структура масиву видань стає іншою. Знижуються тиражі видань по суспільній й економічній тематиці, праць по соціальних питаннях. Скорочується кількість перекладної літератури.

У другій половині 80-х рр. й в 90-і рр. наукова книга відходить на другий план, поступаючись місцем історичної. Різко збільшується число релігійних видань. Зате збільшується число книг по медицині, техніці, сільському господарству.

Трохи розширюється структура системи видавництв. З'являються земські видавничі суспільства, які випускають фундаментальні роботи з економіки, белетристику, історичну літературу, біографічні видання.

До кінця століття розширилося число лубочних видань, ворожильних книг, сонників, оракулів. З іншого боку, формуються принципи підготовки науково-популярної літератури.

Редакторська діяльність у цей період стає однієї з ведучих у книжковій справі. Редактор формує масив видань, визначає тиражі літератури. У редагуванні використаються спеціальні знання. Літературу по галузях знання редагують професійно підготовлені у відповідній області фахівці. Наприклад, медичні видання готовлять до печатки редактори з медичною освітою.

Як редактори довідкової й наукової літератури виступають відомі вчені. Серед них Н. І. Лобачевський, К. Д. Ушинський, І. М. Сєченов, К. А. Тімірязєв. Їхня редакторська діяльність сприяє формуванню критеріїв редакторської оцінки наукової й довідкової літератури. Виробляються такі вимоги до змісту добутку, як науковість, вірогідність, доказовість.

До цього часу відбувається спеціалізація видавничої праці. Формуються принципи й підходи до редагування наукової й довідкової літератури. Головними якостями, які необхідні редактору подібних видань - ерудиція, широта знань, пильна увага до громадського життя, уміння виявити основні тенденції суспільного розвитку й підтримувати прогресивні сили.

90-і рр. характерні подальшою активізацією розвитку капіталістичного господарства, ростом робітничого класу. Промисловий підйом спостерігався й у поліграфічному виробництві, з'являються великі підприємства. Це сприяє у свою чергу й підйому книговидання. Видавництва спеціалізуються на випуску тієї або іншої літератури або працюють як універсальні, видаючи найрізноманітніші книги. Зокрема, виділяються спеціальні музичні видавництва, що випускають нотну літературу. Крім того, продовжують розвиватися подання про літературу для дітей, і ця література виділяється поступово в самостійний комплекс. Головними підставами випуску видань для дітей стають завдання виховання й освіти.

З погляду теорії редагування важливим фактом цього часу з'явилося вивчення інтересів читачів, особливо селянства.

В 80-90 роки важливе місце в суспільному житті займає ідея освіти народу. Освіта народу розвивалося у двох руслах: демократичному й офіційному. Характерною рисою демократичного напрямку був зв'язок з науковими дослідженнями, з висуванням вимог високого художнього рівня добутку й демократичної спрямованості змісту.

Велике значення з погляду формування принципів редакторської праці має видавництво І. Д. Ситіна. Це було велике багатогалузеве видавництво. Ситін, що добре знав потреби простого народу, направив свої зусилля на випуск дешевого й зрозумілих простому народу книг. Один з напрямків його діяльності - випуск календарів просвітительського характеру.

Більшу роль зіграло видавництво у формуванні репертуару літератури для дітей. Була випущена "Дитяча енциклопедія", серія науково-популярних видань. Науково-популярна література видавництва відповідала насамперед критерію науковості.

Для цього часу характерно те, що в редакторській роботі використаються галузеві знання, що сприяє приходу у видавничу справу фахівців. З погляду формування редакційно-видавничої діяльності, цей період цікавий насамперед тим, що у видавництвах формуються редакційно-видавничий процес. Його можна розкласти на певні етапи: планування видання, пошук автора для розробки певної теми, робота з автором, етап підготовки оригіналу для набору, набір у друкарні, коректурний обмін між друкарнею й видавництвом, печатка тиражу. Ці етапи поступово знаходять закінчений вид, осмислюються видавничими працівниками з погляду функціональних особливостей кожного, а також з погляду місця редактори на кожному етапі.

Особливо яскраво проявляється етап роботи з автором, що припускає допомогу авторові з боку редактора. Така необхідність з'явилася насамперед тому, що в літературу прийшли в цей час нові автори - так називані письменники з народу. Не володіючи письменницькою майстерністю, ці автори добре знали життя й описували достовірні випадки із власних спостережень. Їхнього добутку розкривали цілий змістовний шар російської дійсності, що не зачіпали професійні письменники, оскільки він був їм не відомий або не цікавий. Письменники з робочого й селянського середовища демонстрували у своїх добутках глибоке розуміння потреб і турбот простого народу. Деякі редактори й видавці вважали, що добутку починаючих авторів з народу варто публікувати в тім виді, у якому вони пропонуються самими творцями. Про цих авторів редактори й видавці ведуть дискусії. Виникає проблема доробки незрілих добутків, які по змісту становлять інтерес для читачів.

Похожие статьи




Розвиток редагування 80-90-х ХІХ ст. - Становлення видавничої справи у 19-поч. 20 ст. в Україні

Предыдущая | Следующая