Російськомовне книговидання в Києві - Становлення видавничої справи у 19-поч. 20 ст. в Україні

Із значним зростанням кількісних показників поліграфічної продукції у 60 - 70-х рр. ХІХ ст. в країні виробляються та стверджуються основні типи видань, які, з певними змінами, фактично дійшли до нашого часу. Таким чином, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, навчальні, довідкові, літературно-художні, громадсько-політичні та ін. видання протягом досить короткого часу набувають досконалого вигляду та побудови. Видавцями виступали як окремі приватні особи, так і ряд державних та громадських установ, зокрема міська дума, Києво-Печерська лавра, університет св. Володимира, наукові товариства, редакції газет тощо. Закономірним кроком у розвитку книговидання стає участь у ньому книгарень, власники яких намагалися видавати літературу, яка насамперед користувалася попитом для швидкого повернення вкладених коштів.

У 60-х роках ХІХ ст. у цій галузі слід особливо виділити книгарню С. І. Літова. В місті поширюються т. з. склади книжок, які разом із книгарнями фактично стають зародками сучасних видавництв. Особливої уваги заслуговує діяльність директора Першої київської гімназії О. Ф. Андріяшева, видавця газети "Друг народа", засновника "Південноросійської книгарні".

У 70-х рр. ХІХ ст. у галузі книговидання розпочинається діяльність Б. Корейва, а також В. П. Наголкіна, Л. В. Ільницького, М. Я. Оглобліна, Ф. О. Йогансона та ін.

Наприкінці ХІХ - у перші роки ХХ ст. у місті нараховувалося 33 книгарні та книжкові лавки, власники яких були тісно пов'язані з книговиданням. З безпосередніх учасників своєрідного "вибуху" видавничої справи в цей період слід виділити Ф. О. Йогансона, С. В. Кульженка, М. Я. Оглобліна, П. М. Плахова, І. О. Розова та ін. Їхній внесок у розвиток книговидання в місті потребує індивідуального, більш детального розгляду.

З середини 80-х рр. ХІХ ст. найзначнішим приватним видавцем Києва став Ф. О. Йогансон. "Південноросійська книгарня Ф. О. Йогансона" налічувала до 20 тисяч назв книг. Її видання користувалися визнанням і попитом, обсяг продукції невпинно збільшувався. Важливим досягненням видавництва стала серійність. Ще на початку 80-х рр. ХІХ ст. були засновані й протягом багатьох років випускалися книжкові серії: "Библиотека греческих классиков в русском переводе", "Библиотека римских классиков в русском переводе", "Всеобщая библиотека", "Избранные произведения немецких и французских писателей" тощо.

Широта тематики, висока якість виконання продукції "Південноросійської книгарні Ф. О. Йогансона" призвели до підвищення попиту на її видання. Ознакою цього стає визначення сталого накладу - 2050 примірників, якими виходила більшість книг видавництва з другої половини 80-х рр. ХІХ ст. Пізніше найпоширенішим накладом видань Ф. О. Йогансона стає 3100, а напередодні першої російської революції - 5100 примірників. Головне місце у книговидавничій діяльності Ф. О. Йогансона посідала художня література, втім видавництво випускало також наукову книгу, підручники, довідкову літературу тощо.

Розширюючи свою справу, 1898 р. Ф. О. Йогансон купує книгарню в Харкові й починає діяльність в Одесі.

Велику роль у розвитку київського книговидання відіграв С. В. Куль-женко. Характерною рисою його видань була, передусім, висока якість оформлення завдяки використанню найпередовіших на той час технічних засобів друку. Ціла низка книг, що вийшли в світ з підприємства С. В. Кульженка, на довгі роки залишилися зразками розкішно оформлених видань. З інших провідних київських видавців цього періоду відзначимо П. М. Плахова, С. І. Го-молинського, Б. К. Фукса та ін.

Десятиріччя 1895-1904 рр. стає періодом справжнього розквіту видання в місті художньої літератури. Ряд видавництв в цей час у Києві випускають багатотомні ілюстровані видання творів як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Відбувається також значне збільшення кількості та різноманітності навчальної та довідкової літератури, яку готують до друку майже всі провідні видавці міста. Розвивається студентське книговидання. Величезного поширення набуває діяльність видавців т. з. лубочної літератури.

В роки першої російської революції найпопулярнішою літературою на ринку стає політична брошура. Її, як і книги визвольної тематики, у зв'язку з поширенням попиту, видають у цей час не лише партійні, але й більшість інших міських видавництв. У розповсюдженні цієї літератури беруть участь громадські організації, зокрема Київське товариство грамотності, "заводські райони", редакції газет, книгарні тощо.

Хвиля громадсько-політичної літератури в країні спадає вже з другої половини 1907 р., її місце на ринку певний час займає пригодницька література, але вже на 1910 р. становище стабілізується. Значну кількість виданої в місті в цей період літератури складають підручники та довідкові видання.

На цей час від видавничої діяльності у місті відходять цілий ряд відомих київських діячів у галузі книговидавничої справи - С. В. Кульженко, Ф. О. Йогансон, М. Я. Оглоблін та ін., місце яких на книжковому ринку займають І. О. Розов, І. І. Самоненко, П. М. Плахов та ін. У Києві починають діяти філія відомого петербурзького товариства "Сотрудник" та Пироговське товариство, які спеціалізувалися на навчальній, переважно медичній літературі. Стверджуються й поширюють діяльність ряд інших видавництв - "Новинка", "Реформа", "Вымпел", "Гонг", "Мысль", "Заря", "Луч" тощо. 1913 р. кількість випущених у Києві видань досягає 4111 назв.

Початок світової війни відчутно позначився на обсягах книговидавничої справи в місті. За підрахунками автора, за період другої половини 1914-1916 рр. у Києві вийшло приблизно 1,6 тис. назв творів друку. Постійно продовжують свою діяльність лише найзначніші видавництва: П. І. Бонадурер, Т. О. Губанова, "Сотрудник", "Пироговське товариство" тощо. За видами видань переважають довідкова література та підручники. Зростає кількість військово-патріотичних видань.

Після лютневої революції 1917 р. знову, як і в 1905-1906 рр., громадсько-політична література очолює списки найпоширеніших видань у країні. Певний період відбувається спроба співіснування видавництв різних політичних напрямків. Втім, подальші події, врешті-решт озброєна боротьба поклали край розвиткові галузі в демократичних формах. Намагання влад, що змінювалися в місті, використовувати в своїх цілях друковане слово, вело до закриття друкарень і видавництв. Книговидання ледь жевріло в Києві в період громадянської війни. Система одержавлення книговидавничої галузі, що проводилася в країні, починаючи з 20-х рр. ХХ ст., мала свої переваги, але мала й суттєві недоліки.

Похожие статьи




Російськомовне книговидання в Києві - Становлення видавничої справи у 19-поч. 20 ст. в Україні

Предыдущая | Следующая