Стан та тенденції рекреаційно-туристичної діяльності в Україні - Розробка стратегії розвитку рекреаційно-туристичного підприємства на прикладі бази відпочинку "Прибій"

Перш за все, для того щоб визначити першопричини появи нових місць туристичного призначення, розглянемо який вплив завдає розвиток туризму на населення і економіку окремо взятої країни, зважимо всі переваги і недоліки туризму і на основі цієї інформації зробимо висновок щодо причин появи нових туристичних місць.

Туризм як вид діяльності являє собою тимчасове переміщення людей (туристів) з місць постійного проживання в місця відпочинку (або місця туристичного призначення). У результаті туризм впливає на дві групи: це туристи і місцеві жителі. Під час свого перебування в іншій країні туристи спілкуються з місцевими жителями й у результаті цього спілкування відбуваються якісні зміни в стилі життя місцевого співтовариства, підпадає під вплив також система цінностей, поділ праці, відносини усередині родини, відносини між індивідами, традиції і т. д. Поряд з цим, міняється спосіб життя і самих туристів [12, c.51].

Чим більше розходження між туристами і місцевим співтовариством, тим більше очевидні ці зміни. Найбільш істотний вплив на стиль життя місцевих співтовариств і туристів роблять два фактори - це взаємини місцевого співтовариства з туристами і навпаки, а також розвиток туристичної інфраструктури.

Можна виділити сім сфер життя, що завдають свій вплив на туризм і на який впливає туризм [12, 10]:

Якість життя - це ключова сфера і тим самим ціль усіх наших зусиль. Вона означає здоров'я, безпеку, добробут як громадян країни, так і гостей; роботу, якість житла, можливості для проведення дозвілля, відпочинок недалеко від будинку, соціальні контакти, мистецтво і культура, спорт, ігри, приватне життя.

Суспільство. Мається на увазі розвиток населення, що піддається обчисленню, його склад і запити; щільність населення, віковий склад, кількість працездатного населення, соціальна структура; можливість для прийому й обслуговування гостей, соціально обумовлений туризм.

Освіта й інформація. Доступ до інформації через ЗМІ; шкільне виховання, навчання і підвищення кваліфікації (у тому числі) у туризмі; просвітня робота в напрямку здорового способу життя, планування родини, усвідомлення себе як частини навколишнього середовища, здійснення особистих планів; розширення обріїв; "активна" толерантність.

Економіка. Загальні положення: виробництво і ріст промисловості, сільського господарства, прикладних ремесел, сфери послуг.

Захист навколишнього середовища. Упровадження екологічних методів і продуктів у промисловість і сільське господарство, вторинна переробка і екологічні види енергії, гуманізація ринку праці, створення екологічних замкнутих циклів, екологічно відповідальний туризм.

Навантаження на навколишнє середовище. Узагальнення всіх необдуманих наслідків нашої діяльності: вихлопні гази, стічні води, надлишкове тепло, шум, хижацьке відношення до природи, руйнування ландшафтів, знищення лісів, розрив природних замкнутих циклів, транспортний хаос, розпад міст, масовий туризм.

Політика. Здатність і можливості уряду; його авторитет і популярність, авторитетність прийнятих рішень і далекоглядність, велика мета і направляюча лінія, розсудливість, проникливість урядових програм, ступінь кооперації між урядом і приватним підприємництвом та туризмом.

Вплив на соціокультурне середовище виникає в результаті соціальних і економічних розходжень між місцевими жителями і туристами, поза залежністю від того, чи належать вони до однієї чи різних культур.

У зв'язку з загальними процесами модернізації унікальний культурний характер регіону може бути втрачений частково чи цілком, якщо туризм не забезпечить визначену підтримку для його збереження.

Як позитивний соціальний вплив, у цьому випадку розглядається збереження культурної спадщини тієї чи іншої країни. Туризм допомагає утримувати музеї, театри, пам'ятники природи і культурні установи. Культурна самосвідомість місцевих жителів, що щодня спостерігають непідроблений інтерес до своєї культури, зростає, і бажання прилучитися до її досягнень збільшується. Відбувається культурне взаємне збагачення туристів і місцевих жителів.

Розвиток туризму, особливо в регіонах з поганою інфраструктурою, приводить до розвитку цієї інфраструктури, поліпшуються дороги, будуються нові житлові будинки, з'являються культурні і медичні установи. У результаті місцеве населення користається вигодами від поліпшення інфраструктури поряд з туристами [10, c.23].

Міжнародний туризм робить також позитивний вплив на міжнародну політику. Він може розглядатися як одна із найголовніших головних миротворчих сил.

Число поїздок туристів з розвинутих країн у країни, що розвиваються, і навпаки, зростає з кожним роком і допомагає встановленню прямих контактів між людьми з різним образом і рівнем життя.

Це сприяє кращому розумінню між народами, з іншого боку, внутрішній туризм також стимулює почуття національної гідності.

При правильному плануванні туризм може також впливати на навколишнє середовище.

На сьогоднішній день багато національних парків розвивають туризм для того, щоб одержувати доходи на своє утримання. Це, з одного боку, допомагає туристам побачити унікальні природні визначні пам'ятки, з іншого боку, допомагає акумулювати фінансові засоби на їхнє утримання.

Однак, як зазначають дослідники, негативні процеси впливу на культуру можуть виникнути в результаті надмірної комерціалізації і втрати справжньої самобутності в сфері традиційного мистецтва, ремесел і способу життя. Проблеми, особливо в молодіжному середовищі, може породити так називаний "демонстраційний ефект".

Непорозуміння і конфлікти можуть виникнути між місцевими жителями і туристами через розходження в мові, звичаях, релігійних цінностях і характері поводження. Місцеві жителі цілком обгрунтовано можуть критикувати усе, що зв'язано з туризмом, якщо в результаті його розвитку вони втрачають доступ до своїх власних місць відпочинку й об'єктам інфраструктури. Туризм може сприяти загостренню таких соціальних проблем, як наркоманія, алкоголізм, злочинність і проституція, однак він не є першопричиною цих лих.

Туризм може викликати серйозні диспропорції в економіці і зайнятості, якщо концентрація туристських об'єктів спостерігається лише в окремих місцях, і відбувається відтік працівників із інших галузей економіки (наприклад, сільського господарства) у сферу туризму.

Надмірна залежність від туризму в окремо узятому регіоні може призвести до спаду в інших галузях і загальному розбалансуванні економіки. Безконтрольний розвиток туризму може викликати перенаселення і позбавити місцевих жителів елементарних зручностей.

Дуже сильний негативний вплив туризм, насамперед може робити на навколишнє середовище.

Дуже часто саме туристи винні в забрудненні навколишнього середовища і руйнуванні дикої природи.

Однак усі вище перераховані негативні впливи можна уникнути за допомогою розумного планування і відповідальним веденням справи [12, c.28].

Таким чином, можна зробити висновок, що туризм має як позитивні, так і негативні впливи на розвиток окремого регіону, держави. Аналіз літератури дозволяє визначити ключові поняття дослідження: рекреаційна зона; рекреаційні зони туристичного призначення.

Рекреаційна зона це - місце яке використовується для відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку поза житлом на лоні природи; рекреаційна зона туристичного призначення це - місце для відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку під час туристичної подорожі, яка пов'язана з відвідуванням цікавих для оглядання місць, у тому числі національних парків, архітектурних і історичних пам'яток, гірськолижних курортів тощо.

Визначимо шляхи появи нових рекреаційних зон туристичного призначення. Шляхів появи нових рекреаційних зон туристичного призначення є декілька, і вони напряму залежать від виду туризму на якому спеціалізується країна чи окремий регіон.

Аналіз структури туристичних послуг свідчить про те, що вагому роль у туристичному виробництві займає внутрішній туризм, питома вага якого дорівнює 66,0 % від загального обсягу (див. рис.1.3).

Рис.1.3 Структура туристичної галузі України по видам туризму за станом на 01.01.04

Зовнішній туризм займає усього 12% , що свідчить про відставання розвитку індустрії вражень та гостинності у порівнянні з провідними туристичними країнами Європи [6, с.1]. Структура послуг вітчизняного туризму також суттєво відрізняється. Найбільшу питому вагу у доходах займає курортна діяльність - 50,0 %, інші види туристичних послуг -39,4 %; зелений туризм займає лише 10,6 %.

Аналіз туристичного ринку свідчить про те, що за останні кілька років "зелений туризм", як вид бізнесу стрімко набирає оберти. Щорічно кількість приватних садиб, які надають послуги туристам, збільшується на порядок. Безумовним лідером у розвитку "зеленого туризму "є західний регіон, де традиції приймати гостей у своїх садибах існували ще в Х1Х ст. Сільський "зелений туризм", якщо не рахувати мізерних "ін'єкцій" з боку донорських організацій (200 тис. дол. від фонду "Євразія" у 2003 р.) тримається лише на ентузіазмі самих операторів даного ринку. За оцінками спеціалістів, в сільській місцевості налічується 6,3 млн. приватних садиб. Кожна сьома з них - потенційний об'єкт прийому туристів. Аналогічні проблеми мають місце і в приморських регіонах, де домогосподарства курортних сіл, селищ та містечок досить успішно і цілком нелегально розвивають ринок послуг проживання, готельних послуг для неорганізованих туристів.

Тверда конкурентна боротьба між рекреаційними організаціями приводить до появи нових моделей організації й управління діяльністю компаній, що враховують процеси глобалізації й інтеграції бізнесу, що зв'язано із прагненням одержання переваг у проведенні маркетингових досліджень, постачанні, виробництві, просуванні, розподілі й збуті послуг, у підвищенні професіоналізму персоналу, у зменшенні різних ризиків. Глибокі й суперечливі зміни в організації управління рекреаційних послуг визначили новий характер управлінських відносин.

Перша особливість рекреаційних послуг полягає в "великій глибині проникнення і складності взаємозв'язків між його складеними елементами"[12,84]. Більша частина рекреаційних підприємств - невеликих розмірів, звичайно великі рекреаційні підприємства створюються тільки в густонаселених районах. У рекреаційній індустрії багато підприємств і організацій, які повинні вписуватися в єдину регіональну систему управління. Внаслідок цього, на рекреаційну організацію лягає подвійна відповідальність.

Насамперед, організація відповідає за результати своєї діяльності, виконує функцію координуючого органу в пропозиції регіону й відповідає за діяльність усього регіону. У таких умовах за допомогою менеджменту повинна розроблятися стратегія розвитку, як усього регіону, так і окремої організації.

Друга й третя особливості тісно пов'язані з першою, тому що підкоряються регіональній системі управління.

Так одну з них можна представити у вигляді "неясних цілей", а інша пов?язана з "обмеженим впливом на регіон"[12,85].

Наступна особливість полягає "у сильному впливі з боку зацікавленої клієнтури"[12,86].

Рекреаційні послуги створюються зусиллями багатьох організацій, кожна з яких має власні методи роботи, специфічні потреби й різні комерційні цілі. Досягнення успіху на ринку можливо лише в тому випадку, якщо всі учасники туристського обслуговування вироблять загальні цілі й будуть дотримуватися їх.[5,77]

Необхідно врахувати таку особливість, як комплексність рекреаційних послуг. Рекреаційна послуга - сукупність цілеспрямованих дій у сфері обслуговування, які орієнтовані на забезпечення й задоволення потреб туриста або екскурсанта, що відповідають цілям, характеру й спрямованості послуги, продукту, не суперечним загальнолюдським принципам моралі й доброго порядку[3,108].

У цей час відбуваються глобалізаційні й інтеграційні процеси в управлінні організаціями рекреаційної сфери. Окремі підприємства рекреаційного бізнесу формуються в стратегічні альянси.

Інші особливості: "специфіка рекреаційного продукту, його невіддільність від джерела формування, зовнішні ефекти продукту".[12, 86-87]

Товар у матеріальному виді існує незалежно від його виробника, рекреаційна послуга (а це теж товар) невіддільна від джерела її створення. Якщо, наприклад, споживач рекреаційного продукту у квітні замовив відпочинок на червень, а в травні фірма припинила своє існування, то ця послуга споживачеві не буде зроблена в силу відсутності її джерела.

Значний вплив на якість рекреаційної послуги роблять зовнішні фактори, що мають форс-мажорний характер, тобто не залежні від волі й дій продавця й покупця: погода, природні умови, політика, міжнародні події. [5,77]

Специфіка рекреаційного попиту - ще одна особливість. Попит на рекреаційні послуги неоднорідний у силу трьох основних причин:

1)невідчутність продукта; 2)розмаїтість споживачів послуг; 3)висока значимість суспільних факторів; 4)мінливість.

Розмаїтість споживачів рекреаційних послуг пояснюється тим, що існують різні категорії людей, що відрізняються метою відпочинку, своїми вимогами до рекреаційних послуг, а також ціною, що вони готові й у спромозі заплатити.

Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним напрямком національної економіки і культури, важливим фактором підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної спадщини.

Україна для формування ринку туристичної діяльності має всі об'єктивні передумови: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Загальна площа придатних для туризму і відпочинку природних ландшафтів становить 9,4 млн. га. На території нашої держави налічується понад 125 тис. пам'яток археології, архітектури, містобудування, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського морів, багатосторонні зв'язки з багатьма країнами тощо.

З метою перетворення України в туристичну державу світового рівня необхідно забезпечити чітку організацію самого туризму, створити і зміцнити матеріально-технічну базу, залучити до неї досвідчені та кваліфіковані кадри. Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. Про ефективність заходів державного стимулювання туризму свідчить той факт, що в останні чотири роки збільшувалась кількість наших співвітчизників, які відпочивали і оздоровлювались за туристичними путівками [11].

За даними 2005 р. в рекреаційно-туристичному комплексі України нараховувалося всього 8,3 тис. підприємств, в т. ч.: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. В Україні сформувався один з найбільш потужних в Європі рекреаційно-туристичний потенціал, який нараховує близько 7850 об'єктів з можливістю оздоровлення 8-10 млн. чол. на рік [15].

Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено рядом причин, серед яких: невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму тощо.

Одна з вагомих причин -- недостатній рівень розвитку і недосконалість туристичної інфраструктури. За даними 2005 р. з 1254 готельних комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам, 80 % готельних підприємств потребують ремонту, номери -- реконструкції та переоснащення, технологія обслуговування -- автоматизації та комп'ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України.

Настала черга створити мережу готелів і туристичних баз цільового призначення. Насамперед, до них можна віднести готелі для індивідуальних туристів і мисливські та риболовні бази, літні й зимові спортивні бази, готелі для туристів, що приїздять з метою лікування, курортні готелі, ферми для любителів сільськогосподарської праці, транзитні мотелі, дорожні ресторани тощо. Це може значно поліпшити компонентно-пропорційне співвідношення на ринку туристичних послуг в Україні.

Поки що в українському туризмі переважають чисто комерційні започаткування, що не відповідають економічним можливостям держави: виїзний туризм супроводжується вивозом із України мільйонів доларів щорічно, що не компенсується в'їзним туризмом.

В останні роки внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва у сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2005 р. Україну відвідали 12,5 млн. в'їзних (іноземних) туристів, що на 19 % або на 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. При цьому виїзний туризм становив 14,8 млн. осіб, а внутрішній складав 7,6 млн. осіб.

Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту й обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи їх розвиток і приріст виробництва.

За рекомендаційними даними Всесвітньої туристичної організації для збалансованого туристичного ринку типова наступна пропорція: один в'їзний турист на одного виїзного і на чотири внутрішніх туристів.

На міжнародному ринку країнами активного туризму прийнято вважати такі, де кількість іноземних туристів перевищує кількість виїздів власних громадян за кордон. Перевищення доходів від іноземних туристів над видатками власних громадян за кордоном визначається як активний платіжний баланс з позитивним сальдо. Отже, очевидно, що розвиток українського туризму має передбачати доступність туристських послуг широким верствам населення, а також захист національних інтересів України [15].

Причина несприятливої ситуації на сьогоднішньому внутрішньому ринку туристичних послуг в Україні зумовлена їх дефіцитом і низькою якістю. В умовах сьогодення не більше 8% працюючого населення можуть претендувати на послуги високої якості, в тому числі і в туризмі.

Нині мають місце ознаки пожвавлення формування внутрішнього туристичного ринку та розвитку туристичної діяльності в Україні. Однак, сучасний туристичний ринок потребує нового підходу до організації будь-якого виду туристичної діяльності, в тому числі екскурсійної.

Українському туристичному ринку характерне уповільнення темпів розвитку екскурсійної діяльності, у той час як попит на екскурсійні послуги, що забезпечують високу якість обслуговування, екологічність екскурсій і відповідну їм якість туристично-екскурсійного продукту зростає. Інтерес до престижних туристичних маршрутів змінюється інтересом до пізнання, що забезпечує розвиток нової екскурсійної тематики, збільшує число індивідуальних, замовних в'їзних турів до України.

На Всесвітній конференції з туризму в Манілі (1980) було зазначено, що туризм є не лише соціальним, культурним і екологічним, але одночасно й економічним явищем [1]. Цим зумовлена доцільність подальшого розвитку деяких економічних механізмів туристичної діяльності, пов'язаної з використанням рекреаційно-туристичних ресурсів.

Сфера туризму на відміну від інших галузей економіки дає можливість реалізувати концепцію саморозвитку, самоуправління та самофінансування за рахунок своїх власних ресурсів, власних фінансових джерел. Таким джерелом служить туристична рента як диференціація цінності туристичних ресурсів за ступенем їх привабливості для туристів.

При виважених законодавчих основах і сприятливій соціально-економічній політиці держави туристична рента може створити всі необхідні умови для самофінансування, саморозвитку та самоуправління туристичною діяльністю в будь-якому регіоні України. І навпаки, відмова від туристичної ренти може спрямувати розвиток туризму в Україні по двох однаково згубних напрямках: за рахунок державного бюджету або ж за рахунок невтримної комерціалізації. Іншими словами, питання про туристичну ренту рівною мірою економічне, політичне і соціальне. Важливим аспектом є розгляд питання про форми туристичної ренти. Поки що запропоновано три їх різновидності: монопольну, диференційовану та абсолютну.

Монопольна рента утворюється на основі господарського використання туристичних ресурсів унікальної, виключної якості.

Диференціальна рента повністю грунтується на відмінностях в якості (в рівні корисності) туристичних ресурсів, що знаходить відображення в утворенні диференціальних доходів рентного типу.

Абсолютна рента передбачає, що всякий туристичний ресурс як синтез природних, історичних, соціальних і культурних факторів за своїми споживчими якостями, за рівнем корисності перевищує будь-який інший природний фактор, тобто туристичний ресурс має додаткові корисні властивості (історичні, соціально-культурні), які об'єктивно знаходять відображення на вартості даного ресурсу і відповідно додатковому прибутку.

Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні -- різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані. Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. До головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-туристичного комплексу і формування ринку туристичних послуг в Україні можна віднести [15, 11]:

- забезпечення загальнодержавної та регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян; - створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам; - забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу; - розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової діяльності; - підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.

На попит рекреаційних послуг впливають такі фактори, як доход, структура родини, вік її членів, їх освіта й професія.

Висока значимість суспільних факторів: економічної ситуації в країні, екології й соціальних факторах. Поряд зі структурою родини, для підприємств рекреаційної сфери представляють важливість три соціальних параметри: умови життя й праці, рівень освіти, наявність вільного часу. Особливе місце в сфері рекреації посідають бази відпочинку. Саме на їх функціонування буде спрямовано наше дослідження.

Швидкі темпи росту й постійне вдосконалювання рекреаційної індустрії добре відомі. Будучи частиною сфери обслуговування в економіці країни, рекреаційна індустрія являє собою один з секторів економіки, що найбільше швидко розвиваються. Однак далеко не всім підприємствам і навіть цілим компаніям вдається вести справу так, що їм можна просто позаздрити. Успіх діяльності підприємства багато в чому залежить від ретельно продуманої політики, добре розробленого плану дій.

Не всі фірми користуються офіційно прийнятими системами планування, а ті, що користуються, не завжди роблять це добре. Але ж формальне планування обіцяє цілий ряд вигід. Отут і системне осмислювання ситуації, більше чітка координація зусиль усього підприємства, більше точна постановка завдань і проч. Все це повинне привести до підвищення конкурентноздатності й зростання прибутку.

Процес планування починається з ясного розуміння того, що ж потрібно робити. Він починається із загальних цілей, що дає можливість вибрати напрямок роботи. Мета є категорією довгострокового планування. Вона одержує свою конкретизацію в постановці короткострокових завдань.

Планування виробництва є вирішальним чинником ефективного ведення господарства в умовах його інтенсифікації. Воно грунтується на об'єктивних економічних законах, і насамперед законі планомірного, пропорційного розвитку народного господарства. Необхідність планування обумовлена високим рівнем концентрації виробництва, суспільною власністю на засоби виробництва.

Принцип єдності народногосподарського планування проявляється в координації планів всіх галузей промисловості, сільського господарства й інших сфер суспільної діяльності.

Безперервність планування грунтується на безперервності самого процесу виробництва. Вона виражається в тісному взаємозв'язку перспективного, поточного й оперативного планування, у визначенні планових завдань на сполучені планові періоди, у безперебійному забезпеченні процесу виробництва всіма необхідними ресурсами.

В умовах зростаючих темпів розвитку народного господарства й прискорення науково-технічного прогресу особливого значення набуває принцип оптимальності планування. Він пов'язаний із застосуванням різноманітних розрахунків і вибором з них найбільш ефективних. Оптимальність планування - це досягнення найбільш повного використання виробничих ресурсів з метою підвищення ефективності виробництва, його інтенсифікації, поліпшення кінцевих показників виробничо-господарської діяльності планованого об'єкта.

Стабільність планування означає істотне скорочення можливих змін у затверджених планах, дотримання порядку й строків внесення уточнень у плани галузей, науково-виробничих і промислово-виробничих об'єднань, окремих підприємств.

Зміст внутріфірмового планування як функції управління рекреаційним підприємством складається в обгрунтованому визначенні основних напрямків діяльності й подальшого розвитку з урахуванням матеріальних джерел і попиту ринку. Сутність планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства й кожного підрозділу (служби) окремо на встановлений період часу; визначенні маркетингових завдань, засобів їхнього досягнення, строків і послідовності реалізації; виявленні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для рішення поставлених завдань.[1, стор. 35]

Таким чином, призначення планування як функції управління складається в прагненні завчасно врахувати по можливості всі внутрішні й зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування й розвитку підприємств рекреаційного комплексу. Воно передбачає розробку комплексу заходів, що визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найбільш ефективного використання ресурсів кожною службою й всім підприємством у цілому. Тому планування покликане забезпечити взаимозв'язку між окремими структурними підрозділами рекреаційного підприємства, що включають весь технологічний ланцюжок: дослідження й розробку, виробництво й надання послуг. Ця діяльність опирається на виявлення й прогнозування споживчого попиту, аналіз і оцінку наявних ресурсів і перспектив розвитку. Звідси випливає необхідність ув'язування планування з маркетингом і контролем з метою постійного коректування показників якості обслуговування й асортиментів послуг слідом за змінами попиту на ринку.

Потреба в плануванні в сучасних рекреаційних підприємствах випливає з великої кількості конкурентних підприємств, можливих форм управління підприємством (незалежне підприємство, ланцюги підприємств, контракт на управління), наявності численних структурних підрозділів у рамках підприємства, тісних міжфірмових зв'язків з постачальниками різних товарів (продукти, устаткування й інші), фірмами-агентами, включеними в процес обслуговування клієнтів, а також з вимог науково-технічного прогресу - швидко ураховувати й освоювати новітні досягнення науки й техніки. У цьому ж напрямку діє й такий фактор, як прагнення рекреаційного підприємства підкорити собі ринок, підсилити свій вплив на формування споживчого ринкового попиту.

Похожие статьи