Шляхи удосконалення освітнього туризму в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

Важливим чинником виробництва туристичного продукту є капітал. Розвиток освітнього туризму в Україні потребує розвиненої інфраструктури, а для цього потрібні значні інвестиції. Об'єкти, які забезпечують обслуговування туристичного руху, називають туристичною інфраструктурою.

Виділяють чотири головних елементи туристичної інфраструктури: транспортна база, готельне господарство, пункти харчування та додаткова інфраструктура. Основним елементом є готельне господарство, його величина є головним показником туристичної інфраструктури. Виходячи із зазначеного вище доцільно вирізняти основні групи інвестицій: суто туристичні й пара туристичні інвестиції.

Серед методів, які використовуються для повноцінного дослідження привабливості освітніх туристичних ресурсів для розвитку іноземного туризму слід виділити такі:

1. Методи, які опираються на вторинну інформацію (дані статистики та інформація, представлена на мапах); 2. Методи, які полягають у збиранні первинної інформації (анкетні дослідження, спостереження, інтерв'ю тощо).

Враховуючи специфіку явища - значну індивідуалізацію туристичних потреб і часто відсутність відповідної статистичної інформації - велике значення мають методи, пов'язані з роботою на об'єктах. Це стосується як досліджень, пов'язаних з визначенням туристичних цінностей тих чи інших об'єктів на місцевості, так і в визначенням потреб і пріоритетів туристів.

У порівнянні з іншими частинами суспільно-економічної географії географія оствінього туризму страждає від нестачі статистичної інформації. З метою компенсації браку інформації використовуються запозичені з суспільних наук методи опитування, інтерв'ю та спостережень [34,с.59].

Головним недоліком методів опитування є їх величезна довготривалість. Особливо це стосується досліджень, які полягають у безпосередньому вербальному контакті з респондентом, оскільки часто туристи, поглинуті відвіданням пам'яток, неохоче відповідають на запитання.

Наслідком такого стану речей є те, що анкетними дослідженнями охоплені лише невеликі групи туристів.

Освітній туризм є явищем, яке важко однозначно окреслити. Мотивація, наприклад, туристичних виїздів може бути дуже різноманітною і важкою для окреслення навіть самим туристом. Мотиви можуть бути дуже інтимними, через що під час опитування може даватися фальшива відповідь. Тож слушним є погляд, що інформація, отримана від туристів, повинна інтерпретуватися з урахуванням того факту, що одна й та ж особа в інший час і (або) в іншому місці дала б іншу відповідь. Це, однак, не означає, що не можна використовувати і узагальнювати результати, отримані шляхом опитування, тим самим беручи під сумнів проведення таких досліджень.

Необхідно відзначити, що одним з найважливіших чинників, які впливають на формування і вдосконалення освітнього туристичного продукту, є туристичні ресурси. Їх слід розглядати у всій різноманітності, починаючи з природних умов, через історичні традиції та інтелектуальний доробок держави і закінчуючи описом її сучасних досягнень. Навіть побіжний аналіз освітніх туристичних ресурсів свідчить про їх різноманітність в світі.

Освітній туризм - явище порівняно нове, ще п'ять років тому такий вид відпочинку розглядали деякі особи. Однак у світлі сучасної динаміки розвитку загальносвітової економіки, міжнародних відносин - популярність "корисного відпочинку" істотно зросла. За останні п'ять років загальна кількість студентів, готових поєднати пригоди та відпочинок з користю для власного розвитку, зросла на 40%. В Україні ці показники також зростають, і, ймовірно, дуже скоро зрівняються з загальносвітовими показниками, однак відмінності в розвитку напрямку очевидно присутні.

Тому важливим і пріоритетним напрямом державної політики у сфері освітнього туризму має стати розвиток та популяризація туристичних регіонів України з метою стимулювання іноземного туризму. Для цього необхідно розробити комплексну загальнодержавну маркетингову стратегію розвитку іноземного туризму в регіонах України. На нашу думку, основними напрямами такої стратегії мають бути:

- зменшення податкового навантаження; - створення пільгового оподаткування тих суб'єктів господарювання, що здійснюють модернізацію основних фондів або реконструкцію туристичних об'єктів, на період проведення робіт; - зменшення відсотка на кредит до 5-7%; - розробку ряду бізнес-проектів з будівництва та реконструкції існуючих туристичних об'єктів у зонах автомобільних шляхів, міжнародних транспортних коридорів та в місцевостях розташування визначених туристично-рекреаційних пропозицій регіонів країни з метою залучення іноземних та вітчизняних інвестицій; - спрощення процедури узгодження документів для будівництва нових та реконструкції діючих закладів готельної індустрії; - розробку мережі цікавих туристичних маршрутів міжнародного значення на території нашої країни з урахуванням потреб та інтересів приїжджаючих гостей, потенціалу туристичних ресурсів із подальшим наданням комерційних пропозицій іноземним туристичним фірмам для їх використання; - використання можливостей фінансування розвитку індустрії туризму за лінією міжнародної технічної допомоги, Європейського Банку Реконструкції і Розвитку, інших міжнародних фінансових організацій [34,с.56].

Україна має потужний рекреаційний потенціал. Сприятливі природно-кліматичні умови, природні об'єкти лікувально-рекреаційного значення мінеральні води, лікувальні грязі, ропи тощо наявні у більшості регіонів України.

Водночас, незважаючи на економічну доцільність та високу потребу в розвитку рекреаційної сфери, простежується значна територіальна диференціація рівня освоєння та використання рекреаційного потенціалу.

Актуальність забезпечення сталого розвитку рекреаційної сфери України посилюється загальносвітовими тенденціями розвитку сфери послуг, серед яких пріоритетні позиції належать саме туристсько-рекреаційній діяльності. Це також одночасно є актуальним в умовах зростанням потенційного попиту на рекреаційні послуги з боку населення України, пов'язаного зі зниженням рівня здоров'я населення, наявністю депопуляційних тенденцій, підвищенням рівня культурно-пізнавальних потреб населення України тощо.

Але недостатня ефективність державного управління рекреаційним комплексом України тривалий час стримувала розвиток та перешкоджала ефективному функціонуванню рекреаційної сфери як у цілому країни, так і окремих її регіонів. За цей період було накопичено проблеми, які мають негативний вплив на соціальну й економічну доцільність використання наявного рекреаційного потенціалу України [28,с.56].

Серед них найбільш вагомими є:

- слабка інноваційно-інвестиційна активність у формуванні та використанні рекреаційного потенціалу регіонів України; - дефіцит інвестицій у цілому та обмеження іноземних інвестицій (особливо довгострокових) у розвиток рекреаційної сфери; - незабезпечення комплексного використання курортно-оздоровчих територій; - недостатня розвиненість інфраструктури рекреаційної сфери та обслуговуючих галузей; не виваженість цінової політики галузі; - незадовільні умови подорожування туристів; незадовільний стан матеріально-технічної бази, високий рівень зношеності основних фондів рекреаційної сфери; - низька комфортність і умови проживання в об'єктах рекреаційної сфери; - низький рівень та якість послуг, що надаються в туристичній та курортно-оздоровчій сфері, їх невідповідність світовим стандартам; - сталі тенденції скорочення кількості закладів санаторно-курортної та оздоровчої сфери та кількості в них ліжок; - недостатня забезпеченість закладів санаторно-курортної та оздоровчої сфери медичним персоналом; - руйнація системи соціального туризму та надання рекреаційних послуг, практична недоступність до рекреаційних ресурсів малозабезпечених верств населення, зменшення кількості осіб, що оздоровилися; - значне зменшення центрів дозвілля, аварійний стан значної кількості закладів культури, мистецтва, дозвілля та бібліотек; - незабезпеченість туристичної галузі деяких регіонів висококваліфікованими фахівцями тощо [72,с.48].

Визначені проблеми мають певну регіональну специфіку, яка потребує

Урахування при формуванні державної політики щодо розвитку рекреаційної галузі економіки України, проте притаманні країні в цілому.

Аналіз сучасного готельного господарства вказує на недостатню кількість об'єктів середнього та нижчого рівнів стандартів послуг, тобто дво - і тризіркових готелів. Головною перешкодою, що затримує розвиток туристичної інфраструктури в Україні, є сьогодні недостатність фінансування, спрямованого на розширення готельної бази.

Належне транспортне обслуговування туристичного руху вимагає заміни великої частини значною мірою зношеного парку автотранспорту та рухомого складу. Недостатня транспортна доступність України є однією з перешкод, що обмежують розвиток туризму.

Слід підкреслити, що крім вищезгаданих проблем важливим елементом покращення образу України серед іноземних туристів є створення і утримання на належному рівні так званих малих елементів туристичної інфраструктури, які забезпечують чистоту міст, доріг, а особливо узбіч доріг та придорожніх паркінгів, відповідна кількість дороговказів до головних туристичних центрів (українською та англійською мовами) тощо.

Обсяги туристичного руху іноземців обмежуються передусім стандартом пропонованих послуг, культурою обслуговування та рівнем цін на послуги. Розвиток туристичної інфраструктури, яка забезпечила б створення відповідної пропозиції послуг на рівні сучасних вимог до цих послуг, є чинником зростання туристичного потоку. Наявність як осіб, що прагнуть до індивідуального туризму, так і тих, хто воліє подорожувати в організованих групах, вимагає створення, крім сучасних фондів розміщення та бази харчування, також розвинених систем інформації та бронювання готелів і квитків [28,с.66].

Необхідна державна підтримка розвитку так званого малого підприємництва (наприклад, шляхом зменшення податків), оскільки саме завдяки ініціативі приватних підприємців стане можливим подальший розвиток так званої доповнюючої туристичної інфраструктури.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо.

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і освітнього туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10% [21,с.23].

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної освітньої туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини

Такі оцінки дають змогу зробити загальний висновок про те, що тенденція поступального розвитку освітнього туризму спроможна стати достатньо сприятливою основою для розвитку іноземного в'їзного туризму в Україну. Проте для того, щоб використовувати цю сприятливу тенденцію необхідно вжити енергійних заходів, як державним органам, самоврядним туристським підприємствам, так і фаховим навчальним закладам усіх типів.

Істотну допомогу в розвитку вітчизняного освітнього туризму надає творче використання досвіду підготовки кадрів туризму, який накопичено в країнах із багатою практикою такої роботи. У поєднанні із власним досвідом освіти працівників туристської галузі це, безумовно, надасть динамізму процесам розвитку туризму в Україні.

Водночас подальший розвиток туризму гальмується:

- відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах; - недосконалістю нормативно-правової бази; - недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави; - повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; - невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам; - незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів; - незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження тощо [68,с.55].

У зв'язку з цим в Україні розроблена і впроваджується національна туристична політика. Фундаментом даної національної політики виступає Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. Дана політика та нормативні акти покликані стимулювати ефективне використання наявних рекреаційних ресурсів, підвищити рівень міжгалузевого співробітництва, стимулювати розвиток ринкових відносин у туристичній сфері, визначити перспективи подальшого розвитку туризму на основі аналізу його сучасного стану [25, с. 49].

На сучасному етапі розвиток системи управління туристичною галуззю повинен охоплювати такі питання, як удосконалення структури управління, реалізація державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб'єктів підприємництва. Важливе значення має вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі, зокрема освітнього туризму є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

З метою підвищення ефективності освітньої туристської галузі України, поліпшення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристського потенціалу, залучення туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, залучення до світового інформаційного простору, визначення передового досвіду організації туристської діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристського співробітництва [68,с.45].

Серед них:

- удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму. Перевага віддається встановленню договірних відносин з країнами, що є перспективними туристськими ринками для України, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристської індустрії країн розвиненого туризму, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі; - активізація співпраці в складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристських обмінів; - вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму; - розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристськими підприємствами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу - Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо; - розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, організація міжнародних і регіональних туристських салонів, ярмарків, бірж в Україні тощо [28,с.169].

Отже, Україна має високий потенціал щодо розвитку міжнародного туризму. Але у зв'язку з кризовим становищем економіки в наприкінці 2009 року і на початку 2010 кількість туристів зменшилась майже вдвічі. І основними причинами повільного розвитку туризму в Україні є невідповідність об'єктів туристичної інфраструктури світовим стандартам, відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок та технологічна відсталість і слабка матеріальна база галузі.

Шляхи удосконалення освітнього туризму в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

Похожие статьи