Підготовка кадрів для освітнього туризму як головний фактор розвитку в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

Освіта та підготовка кадрів у майбутньому туризму посядуть більш важливе місце хоча б тому, що туризм є і стає дедалі більш високотехнологічним, дуже контактною сферою, у якій кадри повинні бути добре освіченими, комунікабельними, професійно підготовленими, повинні володіти декількома мовами й добре уявляти собі природу туризму. Застосовувані раніше політика та практика стосовно трудових ресурсів базувалися на підходах управління кадрами, які вже виходять із моди. У туристський сектор проникають ідеї, підходи, пріоритети управлінської діяльності, розроблені в інших секторах економіки, наприклад, такі як регулярна оцінка, ефективні методи комунікації тощо.

Освіта у туризмі традиційно грунтувалася на розвитку у тих, хто навчається, аналітичного мислення для розуміння концептуальних проблем. Але, з іншого боку, давалися практичні знання та підвищувалася майстерність. Однак, якщо раніше працівники могли виконувати аналогічні операції в різних секторах туристської індустрії, наприклад продавати квитки, то тепер багато операцій стають більш професійними і вимагають високого рівня підготовки.

Зі стрімким розвитком туризму як в світі, так і в Україні, ринок праці ставить все більші і більші вимоги до фахівців. Сучасність вимагає працівників, що не просто мають спеціальну освіту, а працівників компетентних, здатних приймати професійні рішення, здатних розв'язувати типові і нетипові проблеми, тим самим забезпечуючи високу якість обслуговування та задоволення потреб споживачів [22,с.59].

На даному етапі в Україні, створюючи нові спеціалізації, проводить підготовку фахівців у галузі туризму та сфери обслуговування значна кількість вищих навчальних закладів різних освітніх напрямків. Таким чином, з'являється широкий спектр фахівців туристичної галузі: менеджери з туризму, викладачі географії і туризму, викладачі історії, краєзнавства та туристичної роботи, які по суті, отримали різний рівень підготовки і пройшли різні навчальні плани, що не може не впливати на відсутність системності і єдності в сфері туристичної освіти.

Існує три аспекти підготовки фахівців, що важливі для будь-якої сфери туризму. А саме:

- Фундаментальне навчання (знання), яке відповідає за отримання знань згідно навчальному плану спеціальності; - Технічне навчання (знання як робити), яке відточує майстерність і розробляє навички, необхідні для даної спеціалізації; - Особисті здібності (знати як бути і як себе поводити), що відображають особисті якості фахівця.

Кожна країна, що задіяна в туризмі, розробляє свою систему туристичної освіти, яка б відповідала вимогам сучасності та поєднувала всі три вищевказані аспекти.

В 1991 році, на момент отримання Україною незалежності, туристична галузь не визнавалася частиною економіки і розглядалася як прикладна. На той момент існувало лише чотири осередки підготовки фахівців туристичної сфери: Київський та Сімферопольський університети, Інститут туризму профспілок і технікум готельного господарства. За роки своєї незалежності Україна зробила значні кроки в сфері туристичної освіти та створила власну систему. Проте варто зазначити, що система туристичної освіти в Україні знаходиться лише в стадії свого розвитку, і багато ще має бути зроблено задля досягнення високого рівня професійної підготовки кадрів.

В Україні поступово набуває світових масштабів. 18 листопада 2003 року Верховна Рада України прийняла визначальний документ для подальшого розвитку українського туризму - Закон України "Про внесення Змін до закону України "Про туризм", який буде сприяти зміцненню туристського підприємництва, формуванню пріоритетних напрямів наукових досліджень в галузі туризму та забезпеченні сфери туристичної діяльності професійними кадрами [1].

Чисельність працівників в туристських підприємствах України з урахуванням інших галузей народного господарства (готелі, ресторани, спортивно-культурні установи, транспорт, торгівля, зв'язок тощо) під час сезону в туризмі становить майже 2 млн. осіб. Незважаючи на це, до 2002 року в Україні не було офіційного класифікатора кадрів сфери туризму. Вони знаходились в інших напрямках і спеціальностях: фізична культура і спорт, менеджмент і т. д. Лише в 2002 році Урядом України внесено доповнення до "Переліку напрямів і спеціальностей", введено новий напрям підготовки 0504 "Туризм" зі спеціальностями "Туризм", "Готельне господарство" - (на рівні "бакалавр-магістр") і "Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах" (молодший спеціаліст), а також внесено відповідні зміни, доповнення в Державний класифікатор професій [36,с.48].

В Україні підготовкою кадрів для сфери туризму займались з 70-х років XX ст., але підготовка ця була обмежена як за кількістю спеціалістів, так і за сферою прикладання праці. Спеціалізована середня фахова освіта надавалась Київським технікумом готельного господарства з підготовки спеціалістів середньої ланки для готельного господарства. Методистів-організаторів туристсько-екскурсійної справи готували на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перепідготовкою кадрів для різних сфер туристичної діяльності опікувалась система профспілок. Різноманітні курси, розраховані на спеціалістів з середньою та вищою освітою, готували екскурсосводів та гідів-перекладачів. В цілому ж кадрова політика в галузі не була систематичною і цілеспрямованою, що позначалось на якості обслуговування туристів.

Розбудова індустрії туризму потребувала кваліфікованих спеціалістів по всьому спектру спеціальностей, що викликало розвиток в країні системи підготовки кадрів для туризму. Ця система охоплює підготовку кадрів всіх управлінських рівнів, в тому числі спеціальна фахова освіта для туристичної галузі здійснюється майже в 60 навчальних закладах різного рівня акредитації, половина з них - вищі навчальні заклади, що надають кваліфікацію бакалавра, спеціаліста і провадять набір магістрів на відповідні спеціальності (Картосхема "Україна. Індустрія туризму").

Маючи на меті якісну фахову підготовку на основі узгодженої політики в сфері підготовки кадрів більшість навчальних закладів в середені 90-х років XX ст. утворили Асоціацію працівників навчальних закладів України туристичного і готельного профілю, яка ввійшла до складу відповідної структури ВТО. У 2000 р. в Україні чисельність працівників туристичної галузі становила 113,3 тис. осіб, а з урахуванням сезонності та мультиплікаційного ефекту зайнятості в цій сфері було створено 1,86 млн. робочих місць, тобто майже кожне 25 робоче місце в країні пов'язане з туризмом [66,с.49].

Входження України в світовий туристичний процес потребує відповідного кадрового забезпечення, оскільки рівень обслуговування в туризмі великою мірою залежить від рівня підготовки працівників. Це є специфічною рисою галузі, комплексність обслуговування в якій передбачає не тільки значну частку ручної праці, а й значний обсяг міжособових контактів. Комунікаційна складова туристичної послуги забезпечується персоналом практично на всіх стадіях обслуговування і є потужним чинником аквізиції туристів. Динамічність галузі (технологічні, маркетингові, інформаційні та інші інновації) потребує відповідної динамічної системи підготовки кадрів, здатних працювати на рівні світових і європейських стандартів.

Теоретико-методичні розробки покладено в основу формування системи підготовки кадрів для галузі. Співробітництво громадських туристських об'єднань і різноманітних за формами власності туристських підприємств із державними і недержавними навчальними закладами, як принцип становлення системи, дозволив запровадити багаторівневий підхід до підготовки і навчання фахівців туризму з одночасним підключенням систем додаткової освіти. Тобто характер туристської освіти в Україні в поєднанні з додатковою створює принципові позиції освіти фахівців галузі, а саме: неперервність та наступність у навчанні.

Головним навчальним закладом підготовки туристських кадрів в Україні виступає Київський університет туризму, економіки і права, який один із перших реалізує безперервну підготовку кадрів сфери туризму і є базовим методичним центром підготовки таких фахівців в Україні.

На першому рівні формування професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8-11-х класів, де учні в ліцеях (ліцейських класах) паралельно з загальноосвітніми дисциплінами, освоюють основи спеціальності з соціальної анімації, спортивно-оздоровчого й екскурсійного туризму, що викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти. Випускники одержують первинні спеціальні знання з туризму.

Другий рівень - придбання професійних кваліфікацій - здійснюється в училищах, технікумах і коледжах, до яких дедалі частіше вступають ліцеїсти з метою продовження своєї фахової освіти й одержання професії за соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої спеціальної освіти з одержанням ступеня і кваліфікації бакалавра туризму [72,с.48].

На третьому рівні реалізуються професійні потреби галузі і особистості, а саме: здобувається вища освіта ІІІ освітньо-кваліфікаційного рівня (підготовка бакалавра), тут є важливим відпрацювання системи діяльності фахівця і розвиток його проектувально-технологічних умінь.

На четвертому ступені - здійснюється підготовка спеціаліста за фахом, формується його індивідуально-авторський професійний рівень, розвивається культура професійного мислення фахівця сфери гостинності.

На п'ятому ступені (підтвердження кваліфікації післядипломній освіті) пріоритетним стає синтез і узагальнення професійного досвіду фахівця, набуття ним науково-педагогічних навичок.

Післядипломне навчання є завершальним рівнем професійної освіти, де роль і значення системи додаткової освіти в професійній мобільності фахівця набувають ще більшого значення і вона продовжується протягом всього життя.

Принципи багаторівневої і безперервної освіти конкретизуються у програмах стаціонарного і післядипломного навчання: школа - ліцей - училище - коледж - вуз - перепідготовка, підвищення кваліфікації, здобуття другого фаху, вітчизняні та зарубіжні стажування і робота по найму, зокрема за кордоном.

Досвід Київського університету туризму, економіки і права в співробітництві соціально-туристського комплексу й закладів освіти дозволяє подолати складну проблему фінансового забезпечення державних і регіональних проектів підготовки кадрів, оскільки система вищої та післявузівської освіти, заснована на ресурсах і майні підприємств соціальних громадських туристських організацій, рухів і освітніх закладів, зменшує витрати держави на освіту при збереженні процедур державного ліцензування й акредитації.

У цьому разі національна школа підготовки фахівців до професійної соціальної і туристської діяльності формується не лише за рахунок цільового фінансування з держбюджету або регіональних бюджетних відрахувань, а в рамках міжвідомчої і міжрегіональної спільної і змішаної участі різних структур: соціальних туристських об'єднань, туристських підприємств і закладів освіти; недержавної мережі базового і додаткового професійного навчання (академії, інститути, філії, відділення, навчальні центри).

У наш час в Україні має місце переважно державне фінансування діяльності освітніх закладів соціального профілю. Проте, за нашим переконанням, підтвердженим практикою Київського університету туризму, економіки і права, методичною й організаційною основою національної системи підготовки кадрів повинні стати об'єднані зусилля навчальних закладів різних рівнів підготовки, що діють на основі принципу єдності та відповідності компонентам освіти, в основі яких - спеціальні й загальнопрофесійні програми підготовки кадрів туристського профілю [72,с.59].

Багаторівнева і безперервна підготовка і перепідготовка дозволить швидше вирішити завдання прискореного насичення соціальних туристських рухів, туристських підприємств і комплексу, що їх обслуговує, кваліфікованим персоналом, фахівцями і працівниками, наприклад, для конкретизації профілю професійної підготовки кадрів введено спеціалізації із визначенням кваліфікації і термінів навчання: молодший спеціаліст (організації готельного господарства і туризму, торгівлі, технології комп'ютерного забезпечення), бакалавр (інформації, інформаційних систем, міжнародних послуг, туризму, торгівлі, комерції, інформатики, гостинності); спеціаліст (оператор, програміст, менеджер туристської фірми, менеджер з постачання і збуту, бухгалтер, економіст, методист), магістр (науковий працівник, викладач вищої школи).

Сьогодні підготовкою кадрів для туризму займаються більше 25 вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, а також технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. 70 навчальних закладів об'єднались для спільної праці в Асоціацію працівників навчальних закладів України туристського і готельного профілю, яка була зареєстрована Міністерством Юстиції України в квітні 1998 року. Головним навчальним закладом Асоціації є Навчально-науково-виробничий комплекс "Туризм, готельне господарство, економіка і право", який було створено наказом Міністерства освіти України № 244 від 11 серпня 1995 року. До його складу ввійшли: Київський університет туризму, економіки і права, Київський технікум готельного господарства, Економіко-юридичне училище, готельні комплекси "Братислава-Десна", "Дніпро", готель-кемпінг "Пролісок", Центральне територіальне митне управління, Бориспільська митниця, Управління юстиції м. Києва, прокуратура м. Києва. Пізніше додатково введено до складу комплексу Державну Льотну академію України, готельний комплекс "Київська Русь", Державну судноплавну компанію "Чорноморське морське пароплавство", Українську нотаріальну палату [55.с.49].

Запроваджено низку радикальних педагогічних інновацій. Відкрито факультети довузівської та курсової підготовки, післядипломної освіти, розширена заочна форма навчання, працюють 7 відокремлених структурних підрозділів університету в регіонах України: Карпати, Поділля, Донбас, Крим тощо. Започаткована підготовка викладачів спеціальних дисциплін для навчальних закладів туристського профілю.

Нові економічні умови розвитку України спричинили пошук новаційних, організаційних та методичних можливостей становлення і розвитку системи безперервної професійної туристської освіти, яка характеризується:

- змішаною участю державних і недержавних освітніх закладів; - єдиними принципами оцінки якості підготовки з боку державних органів через механізми ліцензування, атестації й акредитації, готовності освітніх закладів до формування професійних навичок, вмінь і кваліфікацій у працівників управлінського профілю і різних посадових груп фахівців соціальної анімації, туризму й обмінів; - послідовним впровадженням мережі додаткового навчання в систему соціального туристського руху, що забезпечується широтою надання інформаційних і освітніх послуг; - формуванням організаційно-методичних структур, покликаних забезпечити доступність соціальної освіти працівникам сфери туризму за програмами довгострокового і короткострокового навчання з одержанням державних сертифікатів і дипломів, що забезпечують професійну мобільність кадрових ресурсів туризму.

У рамках Угод про співробітництво України з іноземними партнерами підтримується зв'язок між навчальними закладами туристичного профілю різних держав, у тому числі:

- обмін учнівськими та студентськими групами, а також викладачами цих навчальних установ; - участь представників туристичних навчальних закладів у конференціях, семінарах, сесіях з туристичної освіти; - обмін інформацією про туристсько-рекреаційні заходи (курси підвищення кваліфікації, конкурси, фестивалі тощо).

Згідно з положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2006 р. № 132, Державна служба туризму і курортів (далі - Держтуризмкурортів) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МКТ України і йому підпорядковується.

Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, вищезазначеним положенням і наказами МКТ України і забезпечує розв'язання таких завдань:

- участь у реалізації державної політики в туристичній та курортній галузі; - здійснення в установленому порядку управління в туристичній галузі, зокрема в межах, визначених МКТ України, управління майном підприємств, установ та організацій, що здійснюють діяльність у туристичній галузі і належать до сфери управління МКТ України; - узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та здійснення регулярних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристичній і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб [64,с.59].

Особливостями організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі є: нормативне забезпечення проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійного навчання, врахування органічної єдності загальноосвітньої і професійної підготовки, міцного зв'язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне коригування процесу проектування змісту туристської освіти.

Обгрунтовано основні напрями розвитку соціального партнерства в туризмі на загальнодержавному рівні, що надає туристській освіті системного характеру та передбачає:

- впровадження системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); - впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників; - стимулювання мобільності й створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму.

Розроблений і впроваджений навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців для сфери туризму в Україні містить: Державні стандарти; навчальні плани і програми; навчальні й навчально-методичні посібники; методичні розробки. Науково-методичний комплекс характеризується підвищеним рівнем універсальності, можливістю використання для різних моделей навчання, технологічністю, діагностичністю, узгодженістю з вимогами професійно-кваліфікаційних характеристик, визначенням рівнів засвоєння навчального матеріалу. Розроблено методику проектування навчальних програм з предметів, що вивчаються на різних етапах ступеневої підготовки у навчально-науково-виробничому комплексі. Створено модель навчального плану для освітніх структур, які реалізують неперервну туристську освіту [72,с.59].

В Україні центри туристської освіти все більше переміщуються на рівень регіонів, туристська спрямованість яких на даному етапі розвитку постійно розширюється. Важливим напрямом регіонального співробітництва у неперервній туристській освіті є створення умов для гармонійного розвитку, збалансованого з точки зору міжнародних стандартів якості.

Розвиток галузі залежить від системи туристської освіти, що розвивається з урахуванням міжнародних тенденцій та регіональних особливостей. В умовах підвищення якості освіти вітчизняна туристська освіта диверсифікує свій зміст і методи, орієнтується на поширення універсальних цінностей. Завдяки соціальному партнерству навчально-науково-виробничий комплекс зорієнтовано: на гнучку та швидку перебудову навчального процесу; орієнтацію на більш високий рівень загальнокультурної, гуманітарної та професійної підготовки випускників; створення умов для професійної самореалізації, відповідальності за своє професійне майбутнє; формування потреби навчатися протягом усього життя.

На нашу думку, розв'язанням існуючих проблем освіти в галузі туризму і сфери обслуговування може стати використання закордонного досвіду організації системи туристичної освіти, що зможе призвести до адаптації існуючої системи в Україні до рівня освіти в інших країнах та до вимог сучасності, що в свою чергу призведе до конкурентоспроможності нашої туристичної освіти на світовому ринку.

Підготовка кадрів для освітнього туризму як головний фактор розвитку в Україні - Освітній туризм: сучасний стан та перспективи розвитку в Україні та світі

Похожие статьи