Схоластика - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Наступний період (XIII--XV ст.) в розвитку середньовічної філософії називають Схоластикою. Схоластика (лат. -- Учений, шкільний) -- Філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки З Раціо-налістичною методикою та формально-логічними проблемами.

Філософія викладалась у школах при монастирях, во-на була шкільною мудрістю, звідси і назва -- "схола" (з грецької -- школа). Пізніше це слово набуло негативного ;вивчення, ним стали позначати відірване від життя муд-рування. У розвитку схоластики існує два періоди:

До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство).

З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225--1274), який пристосував учення Аристотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву Томізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком і зміцненням третього стану (ремісників і торговців), в яких пробуджу-ється інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто у філософії Аристотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцінності.

Певну роль у поширенні вчення Аристотеля у Західній Європі відіграло й ознайомлення європейців зі вченням арабських мислителів, Аристотелевих послідовників -- Аверроеса (1126--1198) і Авіценни (980--1037). Арабська та Візантійська філософія стали перехідною ланкою від античної до західноєвропейської культури XIII--XV ст. У східній частині Римської імперії -- Візантії -- перехід до феодалізму відбувався поступово, без різкого розриву з античною традицією. Тут збереглося багато творів ан-тичних мислителів. Саме з Візантії бере початок філософ-ська думка всіх народів православного світу (Вірменії, Гру-зії, Київської Русі). Пожвавлення міського життя в XII ст. на арабському Сході зумовило розквіт арабської філосо-фії, яка засвоїла античну традицію. Схід у цей час значно випереджав Захід у культурному розвитку, а східна філо-софія помітно вплинула на розвиток західноєвропейської філософської думки.

Схоластика, особливо її розвинута форма - томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. У підвищенні статусу розуму в схо-ластиці порівняно з патристикою полягає суттєва відмін-ність католицизму від православ'я, які розійшлись у XII ст. Католицька теорія сформувалась на основі більш раціона-льної схоластики, а у православ'ї домінує патристика. Цим значною мірою зумовлено і те, що наука сформувалась са-ме в Західній Європі.

Перейнявши вчення Аристотеля про активну форму і пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири ступені буття:

"царство мінералів", де форма є лише зовнішньою визначеністю речей;

"рослинне царство", де форма виступає як рослин-на душа;

Тваринне царство і, відповідно, тваринна душа;

Людина і розумна безсмертна душа.

Форма як організуючий принцип по-різному пронизує матерію на цих рівнях -- від зовнішньої форми до розум-ної душі, яка існує окремо від тіла і яка є безсмертною на відміну від рослинної і тваринної душі. Церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського. Він, як і Августин, був канонізований як святий. У XIX ст. його вчення було по-новлене церквою (неотомізм), проголошено офіційною фі-лософією Ватикану.

Суттєве значення для подальшого розвитку європейсь-кої філософії мала дискусія між Номіналістами І Реаліста-ми, Яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. І Центральна проблема дискусії - природа загальних понять. Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення за-гального і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філо-софів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.

Реалізм (лат. - Суттєвий, дійсний) - філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсали) існують реально як сут-ності речей.

Реалісти - Ансельм Кентерберійський (1033--1109), Фома Аквінський - вважали, що людина осягає ці сут-ності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу на-давався статус реального буття -- сутності речей, а вже відтак -- загального поняття розуму.

Номіналізм (лат. - ім'я) -- Філософське вчення, що запе-речує онтологічне значення універсалі (загальних понять), ствер-джуючи, що універсалі)' існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

Номіналісти -- Вільям Оккам (1300--1349), Жан Буридаїї (1300-1350) вважали, що речі одиничні, не при-ховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони -- творіння людського розуму.

Така відмінність у співвідношенні одиничного і за-гального в світі речей передбачала різні тлумачення спо-собу їх творення. Реалісти -- прихильники платонівсько-аристотелівської традиції, для якої Бог є передусім розу-мом -- вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зу-мовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, -- сутність ре-чі -- ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним спо-собом втілення ідеї -- форми.

Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біб-лійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втілен-ням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу.

Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнан-ня. Для реалістів пізнання -- осягнення розумом сутності, розкриття її через умоспоглядання (зародки майбутнього раціоналізму). Для номіналістів пізнання є чуттєвим пі-знанням одиничних речей. Саме це живило їх увагу до досвіду, фактів, дало поштовх для емпіричного напряму у філософії Нового часу.

Похожие статьи




Схоластика - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Предыдущая | Следующая