Патристика - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Перший період (II--VII ст.) у розвитку середньовічної філософії названий Патристикою. Патристика (лат. -- батько) -- Сукупність філософських докт-рин християнських мислителів (отців церкви) II--V// Ст.

Представлений він вченням "отців церкви" -- Квінта Тертулліана (160--220), Августина Блаженного та ін. Відо-мим твердженням "Вірую, бо це абсурдно" Тертулліан ви-словив один із основних принципів патристики -- примат віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змі-нити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя можна було тільки через віру, через утвердження абсолют-но нових цінностей. У цих словах теолога не просто церков-на догма, а вистраждана епохою істина.

Августин Блаженний пристосував платонізм для роз-будови християнської теології. На його думку, світ ідей Платона є не що інше, як думки Бога, що передують акту ство-рення світу. В Бога ідеї передують речам, в людині вони слідують за речами. Пізнаючи речі, людина проникає в дум-ки Бога. В такий спосіб теологи поєднали релігійну докт-рину створення світу Богом і концепцію Платона.

Певний інтерес представляє концепція історії Авгус-тина. На противагу циклічним уявленням про час, харак-терними для греко-римської культури, Августин розви-нув лінійну концепцію: історія має початок (створення світу), кульмінацію (пришестя Христа) і майбутній кінець (друге пришестя і страшний суд). І хоч така концепція є есхатологічною (визнає кінець історії), однак розуміння історії як єдиного сповненого смислу процесу сприяло про осудженню історичної свідомості. Стараннями Августина її європейській культурі утверджується розуміння часу як однолінійної перспективи, що йде з майбутнього через су-чите в минуле.

Августин у "Сповіді" відкрив новий предмет досліджен-ня - переживання людини, внутрішню духовну особу знали сфери внутрішніх переживань як чогось само-стійного. Для них особа виявляла себе через дію. З момен-ту, коли зовнішня діяльність стала регламентованою, коли релігія загострила моральні почуття, самі помисли, пору-хи душі почати сприйматися, як дія. Християнство не тіль-ки відкрило, а й розбудувало цю внутрішню духовну осо-бу. Августин дав цікавий аналіз часу, виходячи із структу-ри внутрішніх переживань. У душі він розрізняє три настанови: чекання, спрямоване в майбутнє; увагу, пов'язану із сучасним; пам'ять, яка утримує минуле. Завдяки цим настановам душа "конституює", творить час. Час, на думку Августина, існував би навіть за умови існування од-нієї лише душі. Ідея "конституювання" часу на основі вну-трішніх переживань набула популярності у філософських течіях XX ст. -- феноменології та екзистенціалізмі.

Похожие статьи




Патристика - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Предыдущая | Следующая