Вступ - Філософські вчення Платона

Мій реферат присвячений одному із великих філософів, періоду Античної класичної філософії. На думку вчених це другий етап у розвитку Античної філософії. Починається він приблизно з половини V століття і його істотна частина яка припадає на IV ст. до н. е. - визначається як класична. Це період найбільшого розквіту класичної грецької рабовласницької демократії, що спирається на політичну форму міста-держави.

Війни з персами приводять до того, що центром еллінського світу стають міста континентальної Греції. Ведучу роль серед них завойовують Афіни. Культурне, наукове і політичне життя зосереджене в Афінах. І хоча після поразки в Пелопоннеській війні Афіни утрачають свій надзвичайний стан серед грецьких міст, однак залишаються найважливішим культурним центром країни.

Цей період також є періодом впливу і діяльності Платона.

Платон (427 - 347 до н. е.) - син афінського громадянина. По своєму соціальному стані походив з афінської рабовласницької аристократії. І звичайно ж був своєю людиною в Сократівському Оточенні. У молодому віці був слухачем навчання Геракліта - Кратила, де познайомився з принципами об'єктивної діалектики, на нього також вплинула і тенденція Кратила до абсолютного релятивізму. У 20 років він готувався брати участь у змаганні як автор трагедії і випадково перед театром Діонісія почув дискусію, у якій брав участь Сократ. Вона настільки його зацікавила, що він спалив свої вірші і став учнем Сократа. Було це приблизно в той час, коли афінський флот одержав останню значну перемогу в Перепелонській війні.

Платон розділяв зі своїм оточенням відразу до афінської демократії. Після осуду і смерті Сократа, у період, коли демократи знову повернулися до влади, Платон відправляється до одного із старших учнів Сократа - Евкліда - в Мегару. Однак незабаром він знову повертається в місто і бере активну участь у її громадському житті. Після повернення в Афіни він почав свою першу подорож у Південну Італію і на Сицилію. Він намагається реалізувати свої ідеї і взяв участь у політичному житті на стороні місцевої аристократії, очолюваної тоді Діоном, зятем Діонісія Старшого. Діон був наступником піфагорійської філософії й у своїй громаді представляв украй реакційне крило. Політична діяльність Платона Не була, успішною. Діонісій видав його, як військового, послові Спарти. На ринку рабів його викупили друзі і він повертається а Афіни.

В Афінах Платон інтенсивно працює в області філософії. Під час своїх мандрівок він познайомився з Піфагорійською філософією, що надалі вплинула на нього. Діоген Лаертський вважає, що навчання Платона є синтезом навчань Геракліта, Піфагора і Сократа. У цей же період Платон у саду, присвяченому напівбогові Академу, Засновує свою власну філософську школу - Академію, що стає центром античного ідеалізму.

У період правління в Сіракузах тирана Діонісія Молодшого Платон знову намагається включиться в політичну боротьбу. І цього разу його прагнення провести свої думки в життя не знаходять очікуваного розуміння. Подавлений політичними невдачами він повертається в Афіни де і помирає у віці 80 років.

Його творчість має приблизно три періоди:

Перший починається після смерті Сократа. Він створює перші діалоги і трактат "Апологія Сократа". Форма всіх діалогів цього періоду подібна в них завжди виступає Сократ, що говорить з кимсь з видних афінських або інших громадян. Сократ Задає питання тому хто вважається знавцем предмета. Мистецьки підібраними питаннями Сократ заставляє опонента точніше формулювати свої відповіді і результат виявляється цілий ряд "протиріч" І безглуздостей. Сократ же послідовно, зважаючи всі "За" і "Проти" робить визначені висновки. У діалогах цього періоду Платон, вкладаючи в уста Сократа свої погляди, з'ясовує природу понять, критикує софістів.

Другий період збігається з першою подорожжю в Італію. Він відходить від власне Сократичного "Етичного ідеалізму" і закладає основи об'єктивного ідеалізму. У цей період у мисленні Платона трохи підсилюється вплив філософії Геракліта і піфагорійського підходу до світу. В другій половині цього періоду, що приблизно можна обмежити першою і другою подорожжю в Сіракузи, Платон дає цільний позитивний виклад своєї системи. Велику увагу в цей період Платон приділяє питанням методу пізнання ідеї. Він використовує для його визначення термін "діалектика" і дорівнює цей метод до тертя дерева об дерево, що зрештою приводить до виникнення іскри пізнання.

Початок третього періоду вважають діалог "Парменід". Він переоцінює своє колишнє розуміння ідеї, раціоналізує його, додаючи йому характер спільності. Розуміння ідеї здобуває визначену відсталість. У ньому, діалектика ідей визначена конфліктом буття і небуття, що відбувається прямо в царстві ідей. Тим самим у царством ідей уводиться рух і розвиток. Діалектика ідей була покликана підтримати ідеалістичний монізм Платона, У якому полягає вершина його раціоналізму. У наступних працях усе більше виявляється вплив піфагорійської філософії, що підсилює його містицизм і ірраціоналізм.

Основне питання філософії він вирішує однозначно - ідеалістично. Матеріальний світ, що нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями, є лише "тінню" і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї є незмінними, нерухомими і вічними. За ці властивості Платон визнає їх справжнім, дійсним буттям і зводить у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання. Між Світом ідей, як справжнім, реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує по Платону, що Здається Буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, почуттєво сприйманих явищі і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Дійсні, реальні речі являють собою з'єднання апріорної ідеї (справжнього буття) з пасивною, безформною "приймаючою" матерією (небуттям). Відношення ідеї (буття) і реальних речей (удаваного буття) є важливою частиною його філософського навчання. Почуттєво сприйняті предмети не що інше, як Подоба, тінь, у якій відбиті визначені Зразки-ідеї. Але в нього також можна зустріти і твердження протилежного характеру. Ідеї присутні в речах. Це відношення ідей і речей, відкриває визначену можливість руху до ірраціоналізму. Багато уваги він приділяє питанню "ієрархізації ідей". Ця ієрархізація представляє визначену упорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Ідея краси і добра Це одна з найважливіших ідей для Платона. Вона не тільки перевершує все реально існуюче добро і красу тим, що досконало, вічна і незмінна (так само, як і іншої ідеї), але і коштує вище інших ідей. Пізнання, або досягнення, цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повноцінності життя (роботи - "Бенкет", "Закон", "Федр").

Платон створив нове поняття душі, так само як створив нове поняття ідеї. Правда, назву "душа" елліни добре знали і до нього, але він надав їй нового змісту. До нього філософи-природники вважали душу родом матерії, орфіки - надземним демоном. Платон змодифікував ті концепції і створив їх оригінальну синтезу.

Філософи-природники бачили в душі чинник життя: людина живе, поки її в собі має, а вмирає, коли її втрачає. Платон зберіг їхнє біологічне розуміння душі: вона й для нього була Чинником життя, Без якого тіло - мертве. А життя полягає в тому, що істота, яка його має, є джерелом самочинного руху. І, власне в цьому - суть душі: вона є тим, Що Само себе вводить у рух.

По Платону душа - безтілесна, безсмертна, вона не виникає одночасно з тілом, але існує вічно. Тіло підкоряється їй. Складається вона з трьох ієрархічно упорядкованих частин:

Розум

Воля і шляхетні бажання

Потяг і чуттєвість

Хоч тіло зазнає розкладу і знищення, душа, як незалежна від нього, може тривати далі. Платон був переконаний, що вона не тільки триває довше від тіла, але й триває вічно. Її існування не має кінця, а також не має початку, вона не тільки безсмертна, але й одвічна.

Похожие статьи




Вступ - Філософські вчення Платона

Предыдущая | Следующая