Основні філософські школи - Західноєвропейські ідеї Просвітництва

У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала новим типом філософії передусім тому, що почала слугувати для виразу нагальних суспільно-історичних та політичних потреб, передових ідей та нести величезний перетворювальний потенціал. У добу Просвітни-цтва значно зріс обсяг філософської літератури, збільшилася кількість людей, які займалися філософією, кількість публікованих філософських праць. Філософія стала настільки популярною, що навіть твори художньої літератури і мистецтва були здебільшого насичені глибоким філософським змістом і містили суспільно значущу ідею.

Звісно ж, панівною філософською ідеєю культури ще з кінця XVII ст. став розум. Філософи-раціоналісти були переконані, що природа упорядкована "розумно", тому може бути пізнана раціоналістичними засобами. Водночас заперечувалися інші "знаряддя" пізнання світу, зокрема, релігійний досвід, традиційна мудрість. На думку просвітників, необхідно допомогти людям зрозуміти істину і перебудувати суспільство відповідно до людської природи. З погляду просвітників, розумною проголошується відповідність між індивідуальною й суспільною природою, між власними та суспільними потребами.

Як було зазначено вище просвітницькі ідеї у філософії вперше з'явилися в Англії. Англійських філософів і діячів Просвітництва передусім цікавили питання про співвідношення знання та релігійної віри, ставлення наукового світогляду до надприродних подій та явищ, описаних у Священному Писанні. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина англійських просвітників переосмислювала її в контексті деїзму з його провідною тезою "Закон природи є закон Божий", їх цікавили також проблеми моралі, виховання, політичного устрою суспільства тощо.

На розвиток англійського Просвітництва великий вплив мала філософія Дж. Локка (1632 - 1704 pp.). У філософській праці "Дослід про людський розум" він доводив, що весь духовний світ людини, почуття, по-няття, наукові та морально-етичні ідеї є продуктом її досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об'єктивної дійсності. До досвіду ("від народження") людська душа, на думку Дж. Локка, схожа на "чисту дошку", і лише у процесі чуттєвого споглядання та роботи мислення людина набуває певних знань про зовнішній світ. Дж. Локк в політичній діяльності брав активну участь як прихильник буржуазної конституційної монархії. До невід'ємних прав людини філософ відносив право на життя, свободу і власність.

З-поміж англійських просвітників були достатньо популярними погляди А. Е.К. Шефтсбері (1671 - 1713 pp.). Виступаючи як філософ-мораліст, вчений обгрунтував ідеал гармонійно розвиненої особи - калакагатоса XVIII ст. Це - людина, наділена різноманітними чеснотами і здібностями, котра стверджує у житті єдність істини, добра і краси. Шефтсбері вважав, що моральність - вроджена якість людини, яка не залежить від віри в Бога і зовнішніх впливів, а критерій доброчесності - співдія загальному благу ("Дослідження про доброчесність, або Заслугу", "Моралісти"). Шефстбері дотримувався позицій деїзму, різко виступав проти релігійного фанатизму.

Представником англійської філософії доби Просвітництва був Д. Юм (1711 - 1776 pp.) - філософ, економіст, історик, засновник новоєвропейського агностицизму. У філософських поглядах Юм виступав з позиції скептицизму. Сумніваючись у достовірності людських знань про світ, Юм визнавав бездоказовим існування Бога і душі як духовної субстанції. Заперечуючи церковні догми, критикуючи релігійну мораль і нетерпимість, Юм виступав за створення природної релігії ("Трактат про людську природу", "Досліди моральні й політичні").

Англійська філософія відкрила шлях до розвитку філософської та суспільно-політичної думки французьких просвітників. Найяскравішими мислителями і діячами Просвітництва були Ж. Мельє (1664-1729 pp.), М. Ф. Вольтер (1694-1778 pp.), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 pp.), А. Дулгю (1713-1784 pp.), Ш.-Л. Монтеск'є (1689- 1755 pp.), К.-А. Гельвецій (1715-1771 pp.), Ж.-О. Ламетрі (1709-1751 pp.), П.-А. Гольбах (1723-1789 pp.), Е.-Б. Кондільяк (1715-1780 pp.), Ж.-Л. Д'Аламбер (1717-1783 pp.).

Своєрідним символом французького Просвітництва стали творча діяльність, активна суспільно-політична позиція М. Ф. Вольтера, Ж.-Ж. Руссо й Д. Дідро.

Ф. М. Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер, увійшов у історію культури як один з найвидатніших мислителів і письменників Франції, фізик і психолог, полеміст і сатирик. Він одним з перших спрямував вістря свого таланту проти засилля церкви, невігластва й свавілля правителів, кріпацтва і феодальних порядків, виступав за просвічену монархію та вільний розвиток кожного.

У філософії Вольтер виступав з позиції деїзму і матеріалізму. Він досліджував природу релігійної віри і знання, цікавився питаннями психології й етики, прагнув пізнати закономірності розвитку історії людства, пропагував натурфілософію Ньютона й емпіричні погляди Локка в психології ("Філософські листи", "Основи філософії Ньютона"). Чимало передових думок Вольтера відбились в ідеології Великої французької революції.

Що цікаво, Вольтер як найнебезпечніший супротивник католицької церкви й клерикалізму відкидав атеїзм, що загрожував суспільному порядку, грунтованому на приватній власності. Релігію ж він вважав корисною для морального виховання молоді.

Значення Ж.-Ж. Руссо в історії Просвітництва полягає в тих ідеях, які він висунув як філософ, політик, психолог і педагог. Політичним радикалізмом Руссо сприяв перемозі буржуазії у революції. В працях "Міркування про походження й причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" Руссо виступає проти соціальної нерівності та деспотизму, заперечує будь-яке насильство над природою й особистістю, обгрунтовує право народу на боротьбу проти монархії.

Ж.-Ж. Руссо відомий як багатоплановий філософ вважав, що естетичне підпорядковується етичному, що "прекрасне" і "доброчесне" завжди зв'язані між собою, але найвищим критерієм у питаннях мистецтва є доброчесність. Руссо суворо критикував сучасне йому мистецтво як частину порочної, розбещеної цивілізації, він ставив природу вище мистецтва.

Чимало важливих, цікавих думок і положень, висловлених Руссо, стосуються суті та змісту не лише природних і суспільних процесів, їх впливу на людину, а також проблем моралі, виховання й освіти. Так, в своєму педагогічному романі "Еміль, або Про виховання" він заперечував уявлення про хороший смак як про думку освіченої меншості. Руссо рекомендував Емілю вивчати поезію, читати книги. Але істинні взірці доброго смаку існують не в мистецтві, а в природі: чим далі ми йдемо від природи, тим більше спотворюються наші смаки. Надзвичайно важливою для ідейного життя епохи була "Сповідь" Руссо, в якій показана висока цінність не великої людини, не генія, а неповторної, унікальної особис-тості.

Філософськими та соціальними поглядами прославився Д. Дідро. У своїх знаменитих працях "Лист про сліпих на науку зрячим", "Розмова Д'Аламбера і Дідро", "Думки про пояснення природи" Дідро висловив ідеї про єдність органічної й неорганічної природи, еволюцію природних форм тощо. Дідро вірив у можливість побудови суспільства, життєвим принципом якого повинні стати природна доброта, самопожертва і безкористя.

Чимало зробив Дідро і стосовно розвитку естетичної концепції. Він вважав, що мистецтво повинно відігравати вирішальну роль у вихованні народу; художня творчість повинно правдиво відображати життя. На думку Дідро, мистецтво повинно виховувати, бути дидактичним, отримувати глядача, "виражати велике правило життя. Ідеї виховного значення мистецтва проймає визначний твір Дені Дідро "Салони". Цей твір був першою формою критичної літератури з питань мистецтва, яка проголосила підпорядкованість мистецтва моралі.

Важлива роль у формуванні нових уявлень і поширенні ідей французького Просвітництва належала виданню багатотомної "Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", що вийшла у 1751 - 1783 pp. Засновниками цього видання були Д. Дідро і Ж.-Л. Д'Аламбер. Мета авторів "Енциклопедії" - науковців, митців, військовиків, церковних служителів полягала в тому, щоб не просто зв'язати воєдино існуючі знання, але й спрямувати читачів до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні відносини. Праця, що охопила у 35 томах увесь фонд знань у галузі природничих, соціальних і технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання цього твору сприяло тому, що всі європейці стали енциклопедистами.

Також не треба забувати, що особливого значення просвітителі надавали фігурі монарха. Один з відомих французьких просвітителів писав П.-А. Гольбах: "Велінням долі на троні можуть опинитися просвічені, справедливі, мужні, доброчесні монархи, які, пізнавши справжню причину людських бід, намагатимуться вилікувати їх за вказівками мудрості". Так було створено теорію "просвіченої монархії". Просвітителі підтримували зв'язки з європейськими государями, намагаючись схилити їх до прийняття ідей прогресивного розвитку, досягнення загального добробуту, рівності всього населення перед законом.

Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. В економічно роз'єднаній і політично роздрібненій країні об'єктивні умови для широкомасштабних соціальних перетворень були відсутні. Однак передові діячі німецької культури, що були переважно вихідцями з бюргерського середовища, змогли з великою силою виразити характерний для Просвітництва протест проти феодального гніту, деспотизму, клерикального засилля.

Німецьке Просвітництво вело боротьбу за права людини, філософію, що спирається на розум, прагнуло розв'язати конфлікт між вірою і розумом. Характерна риса німецького Просвітництва - компроміс між знанням і вірою, наукою і релігією. І. Кант (1724-1804 pp.) - основоположник німецької класичної філософії вважав першочерговими завданнями Просвітництва звільнення людей від "опікунства" духовен-ства, забезпечення вільного користування своїм розумом, без будь-яких перешкод висловлювати погляди в усній або друкованій формі перед найширшою громадською аудиторією. Лише так, на його думку, можна дати дійсне просвітництво людям. Єдиними носіями просвітницького вільнодумства Кант вважав філософів. Кантівська концепція Просвітництва вперше у німецькій філософії чітко виразила і глибоко обгрунтувала антифеодальну й антиабсолютистську суть цього руху.

Важлива роль у розвитку німецького Просвітництва належить видат-ному поету і мислителю Й.-В. Гете (1749-1832 pp.), великому поету Й.-Ф. Шіллеру (1759-1805 pp.), філософу і письменнику Й.-Г. Гердеру (1744-1803 pp.), революційним демократам Г. Форстеру (1754-1794 pp.) і К. Шубарту (1739-1791 pp.) та ін. Усі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим поняттям ідеал громадянської пристрасті. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як жанри динамічного мистецтва.

Похожие статьи




Основні філософські школи - Західноєвропейські ідеї Просвітництва

Предыдущая | Следующая