Логіка Нового часу - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути
Суперечливий характер логіки епохи Відродження давався взнаки і в нові часи. Так, Ф. Бекон і його послідовники (емпірики) високо цінували індукцію і недооцінювали дедукцію, а Р. Декарт і його прибічники (раціоналісти), навпаки, перебільшували значення дедукції й недооцінювали індукцію.
Необхідно відзначити великий внесок у розвиток логіки видатних мислителів тієї епохи.
Френсіс Бекон (1561--1626) запропонував докорінно перебудувати філософію і науку, метою якої, на його думку, є щастя людей, їх могутність, досягнення влади над природою. Він піддав нищівній критиці логіку Арістотеля, протиставивши їй свою логіку. Його праця "Новий Органон" мала замінити старий арісто-телівський "Органон", який Бекон вважав не тільки некорисним, але й глибоко шкідливим для науки. Перша, "руйнівна" частина "Нового Органону" містить вчення про "ідоли", або "привиди" (типові труднощі, які виникають у процесі пізнання): "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли ринку" та "ідоли театру".
Побудувати нову науку неможливо без наукового методу. Саме в розробці такого методу, який указував би шлях до істини, Бекон бачив завдання логіки, створення якої призведе до того, що наукові відкриття і винаходи здійснюватимуться не випадково, а систематично, згідно з відповідними планами. Істинний науковий метод (він вважав ним індукцію) виходить із одиничних випадків, від них переходить до найнижчих узагальнень, потім до середніх і, нарешті, до всезагальних положень. Найважливішими, на думку Бекона, є середні узагальнення, оскільки вони мають найбільше практичне значення.
Великого значення Бекон надавав дослідженню фактів, які не узгоджуються з індуктивними висновками, бо, скільки б позитивних фактів не було зібрано для захисту того чи іншого загального положення, досить одного суперечливого прикладу, щоб воно було спростовано.
Томас Гоббс (1588--1679) відіграв велику роль у розвитку логіки. Будучи номіналістом, він вважав, що досвід не може дати знання загального, яке можливе лише завдяки мові. Спілкуючись, люди навчилися пов'язувати зі своїми уявленнями про речі певні знаки, передусім слова. При цьому одне й те саме слово застосовувалось до багатьох подібних предметів, що зрештою й забезпечило можливість знання загального.
Наука, за Гоббсом, одержує загальні й необхідні знання шляхом оперування загальними іменами. Мислення він розглядав як поєднання і роз'єднання імен, їх додавання, віднімання тощо, тобто як своєрідне числення: "...якщо арифметика навчає нас додавати і віднімати числа, то геометрія навчає нас тих самих. операцій стосовно ліній, фігур, кутів... Логіки навчають нас того самого стосовно послідовності слів, складаючи разом два імені, щоб утворити судження, і два судження, щоб утворити силогізм, і багато силогізмів, щоб скласти доведення. Із суми ж, або із висновку силогізму, логіки віднімають одне речення, щоб знайти друге".
Рене Декарт (1596--1650), піддаючи критиці схоластичну логіку, поставив, як і Бекон, перед наукою завдання звільнитися від традиційних упереджених поглядів та сліпої віри в авторитети і побудувати заново всю споруду науки, починаючи з її підвалин. Попередньою умовою такої перебудови він проголосив всезагальний метод сумніву, необхідний для критичної перевірки всіх наших знань і відшукання абсолютно достовірної істини. Таку істину Декарт вбачав у положенні "Я мислю, отже, я існую", яке, на його думку, свідчить про самодостовірність свідомості: "Я можу сумніватися в цьому. Та оскільки я сумніваюсь, то сам факт функціонування свідомості стоїть поза сумнівом".
Великого значення надавав Декарт методу пізнання. Стоячи на позиціях раціоналізму, він вважав тільки дедукцію строго науковим методом. Не відмовлявся він і від індукції, проте називав її висновки сумнівними і недостовірними.
Блез Паскаль (1623--1662) -- один з родоначальників сучасного аксіоматичного методу і теорії ймовірності. У своєму творі "Про дух геометрії" він виклав результати досліджень засобів доведення, зокрема ролі дефініцій і аксіом, сформулював основні правила наукового доведення, сконструював першу обчислювальну машину для операції додавання.
Уявлення про логіку нового часу буде неповним, якщо не взяти до уваги працю "Логіка, або мистецтво мислити" П'єра Ніколя і Антуана Арно, в якій поєднано дедуктивний метод Декарта і методологічні засади, проголошені Паскалем. У цій праці (відомій під назвою "Логіка Пор-Рояля") логіка представлена як робочий інструмент, придатний для всіх наук і практики, оскільки вона змушує вдаватися до строгих формулювань думок.
Бенедикт Спіноза (1632--1677) -- видатний філософ, який своїми гносеологічними ідеями вплинув на розвиток тогочасної логіки. Як і Декарт, він -- раціоналіст. Розум, на його думку, може пізнати все, оскільки сама дійсність розумна, раціональна.
Ідеалом наукового знання для Спінози була математика. Свій головний твір "Етика" він написав у формі, подібній до геометрії Евкліда. Розпочинається він з визначень вихідних понять, потім проголошуються безсумнівні положення -- аксіоми, а з визначень і аксіом виводяться теореми.
Готфрід Лейбніц (1646--1716) збагатив логіку новими ідеями. Деякі з них випередили свою епоху на кілька століть. Лише у XX ст. з розвитком логіки вони одержали підтримку і були розвинуті у працях сучасних учених. Це передусім стосується його ідеї побудови спеціальної штучної мови, з допомогою якої будь-яке міркування можна перетворити на упорядкований ланцюжок знаків певного типу. У своїй дисертації "Про комбінаторне мистецтво" (1666) Лейбніц писав, що його метою є створення загального методу, з допомогою якого всі істини можна буде звести до деякого виду обчислення. У праці "Елементи універсальної характеристики" він здійснює спробу створити перше логічне числення, необхідною умовою якого було існування спеціальної мови. Створена Лейбніцем штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки.
Значну увагу він приділяв законам логіки, насамперед закону тотожності, який розглядав як першу істину розуму. Цей закон Лейбніц застосовував при аналізі міркувань і суджень. Так, предикат, на його думку, мислиться в суб'єкті як його ознака, звідки робиться висновок про часткову чи повну тотожність суб'єкта і предиката судження.
На друге місце він ставив закон суперечності. Розрізняючи істини розуму (необхідні) і досвіду (випадкоі), Лейбніц вважав, що цей закон є принципом усіх істин розуму, закон достатньої підстави -- усіх істин досвіду. Він застосовував закон суперечності при аналізі міркувань (як такий, що забороняє одночасно приймати два судження, одне з яких заперечує те, що стверджує друге), суджень (як заборону визнання істинності судження, що містить у собі суперечність, тобто в якому предикат суперечить суб'єкту). Закон суперечності у Лейбніца в певному розумінні є похідним від закону тотожності, бо якщо кожна річ узгоджується сама з собою, то звідси випливає, що жодна річ не може суперечити сама собі.
Хоча про необхідність закону достатньої підстави здогадувалися ще мислителі Давнього світу, проте сформулював його, на думку фахівців, Лейбніц. Він вважав, що цей закон діє у сфері лише досвідних істин, але не істин розуму.
Аналізував Лейбніц і основні форми мислення. Так, загальні поняття (як і загальні та необхідні судження), на його думку, не можна одержати з одиничних фактів за допомогою індуктивного умовиводу. Умовою істинності понять він вважав їх внутрішню несуперечливість та здатність бути вихідним пунктом і джерелом для значущих суджень.
Судження Лейбніц поділяв на аналітичні (в яких висловлюються вічні й необхідні істини) і синтетичні (випадкові істини). Він створив оригінальне вчення про гіпотезу, вважаючи, що може бути кілька гіпотез, які з однаковою переконливістю пояснюють відповідні явища. Об'єктивну цінність гіпотези Лейбніц вбачав у її здатності пояснити якомога більше відповідних явищ якомога меншою кількістю засновків. Особливо високо цінував гіпотези, які допомагають передбачати майбутнє.
Виняткового значення Лейбніц надавав проблемі істини, насамперед питанню про загальну природу істин. Будучи раціоналістом, він недооцінював індукцію і абсолютизував роль дедукції, вважаючи ідеалом наукового знання чисту дедукцію.
Ідеї Лейбніца дали поштовх для створення двох діаметрально протилежних логік -- формальної (сучасної, в основі якої -- ідея розгляду процесу міркування як числення і створення відповідної формалізованої мови) і діалектичної, змістовної, основаної на ідеї Лейбніца про саморух та розуміння поняття як джерела суджень.
Іммануїл Кант (1724--1804), назвавши арістотелівську логіку формальною, заявив, що після Арісто-теля ця "логіка не могла зробити жодного кроку вперед і, очевидно, має цілковито замкнений, завершений характер". Якщо звичайна логіка вивчала форми мислення, абстрагуючись від аналізу предметного змісту цих форм, то створена Кантом трансцендентальна логіка повинна була досліджувати ті умови, які надають знанням апріорний характер і забезпечують можливість безумовно всезагальних і необхідних істин.
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770--1831) створив діалектичну логіку, яку Карл Маркс (1818--1883) успішно застосував при написанні всесвітньовідомої праці "Капітал", надавши їй (діалектичній логіці) матеріалістичну інтерпретацію.
Похожие статьи
-
Логіка Середньовіччя - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути
Щодо логіки середньовіччя (як і всієї тогочасної культури) існують протилежні точки зору. Одні вчені розглядають цю епоху як час занепаду культури, інші,...
-
Логіка епохи Відродження - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути
Мислителі-гуманісти епохи Відродження захищали свободу наукової думки, закликали людину стати "своїм власним скульптором і творцем", прямувати до...
-
Формування філософії Нового часу, Френсіс Бекон - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Френсіс Бекон Філософія Френсіса Бекона (1561-1626) підкорена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не...
-
Рене Декарт - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Рене Декарт (1596-1650) знаменує сформованість філософії Нового часу. Найбільш відомими його творами є: "Правила для керування розуму", "Міркування про...
-
Г. В. Ф.&;nbsp;Гегель - Естетика середньовіччя та Нового часу
Принцип історизму, послідовно проводиться Г. В.Ф. Гегель (1770-1831), дозволив здійснити поворот від етики внутрішньої переконаності до соціально...
-
Л. Фейєрбах - Естетика середньовіччя та Нового часу
Не виключено, що саме ця обставина змусила Л. Фейербаха (1804-1872) відмовитися від умоглядної філософії та звернутися до природної безпосередності...
-
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію...
-
П.&;nbsp;Гольбах, К. А. Гельвецій - Естетика середньовіччя та Нового часу
П. Гольбах (1723-1789) і К. А. Гельвецій (1715-1771) інтерпретували людини у психофізіологічному ключі ("людина є чисто фізична істота" - Гольбах)....
-
М.&;nbsp;Монтень - Естетика середньовіччя та Нового часу
В рамках даної епохи простежується певна закономірність розвитку етичної думки (зрозуміло, що вона детермінована соціокультурними обставинами), що...
-
Введение, Научная революция и философия XVII века - Наукоцентризм философии Нового времени
В эпоху Нового времени утвердилось представление о законе как исходной управляющей и контролирующей силе в обществе и природе. Признать, упорядочить и...
-
Серед причин підвищеної уваги до стандартизації вищої освіти основною є наявність суперечностей як в самій системі вищої освіти, так і між вищою освітою...
-
Эмпиризм в философии Нового времени: Ф. Бэкон - Философия как форма мировоззрения
Философское направление - эмпиризм (от греч. empiria опыт) утверждает, что все знания возникают из опыта и наблюдений. В основе лежит опыт: " нет ничего...
-
Декарт считал индукцию слабой в доказательстве, поскольку она лучше наводит на мысль, чем выводит мысль. Для него научный метод - это дедукция. В книге...
-
Готфрід Вільгельм Лейбніц - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) уособлює завершений тип раціоналістичної філософії. В його вченні знайшла своє місце як раціоналістична, так і...
-
Заключение, Литература - Наукоцентризм философии Нового времени
Новое время - великое время выдающихся достижений в областях науки. Это время прогресса человечества. Огромный вклад в развитие человечества в духовном и...
-
Джордж Берклі - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Джордж Берклі (1684-1753) послідовно досліджує можливості чуттєвого пізнання дійсності, наслідуючи головні принципи філософії Локка, але, разом з тим,...
-
Эмпиризм и рационализм - главные направления философии Нового времени - Философия Нового времени
В исследованиях философов 17 в. акцент сделан на методологических и гносеологических проблемах. Познание рассматривается как зеркальное отражение...
-
Философия Возрождения и Нового времени - Основы философии
Начиная с XV века происходит ряд изменений в социально-экономической и духовной жизни Западной Европы, открывающих начало новой эпохи, которая вошла в...
-
Розвиток сенсуалістичної філософії, Джон Локк - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Джон Локк Джон Локк (1632-1704) відомий як творець класичного сенсуалізму, творець трактату "Досвід про людський розум" (1690). За своєю сутністю...
-
У чому ж абсолютність істини і в чому її відносність? - Абсолютна та відносна істина
Поняття абсолютної істини не однозначне. В одному зі своїх значень -- це "вічна" істина, тобто така, що не може бути спростованою чи запереченою в...
-
НОВЫЕ ЦЕЛИ, ВОПРОСЫ И ЗАДАЧИ - Философия будущего
Раз изменился взгляд на мир должна измениться и философия. В первой главе было сказано что философия теперь познает не бытие, а человека. Понять сущность...
-
Фрэнсис Бэкон (1561-1626) считается основателем опытной науки Нового времени. Он был первым философом, поставившим перед собой задачу создать научный...
-
Поль Анрі Гольбах - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Автор книги "Система природи" Поль Анрі Гольбах (1723-1789) найбільш систематично виклав принципи матеріалізму XVIII ст. Повністю відходячи від...
-
Посилення філософії в Новий час - Взаємовідношення філософії і релігії
Значні зміни у відносинах між релігією і філософією відбуваються в Новий час, хронологічно охоплює собою період з кінця XVI століття до середини XIX ст....
-
Новые идеалистические школы в философии XVIII века - Философия эпохи Просвещения
Развитие материалистических идей в странах Западной Европы в XVIII веке не оставалось незамеченным со стороны религиозно-идеалистических школ этого...
-
Клод Адріан Гельвецій - Філософія Нового часу та епохи Просвітництва
Послідовний матеріаліст Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) - автор праць "Про дух" (1758), "Про людину" (1793). Він визнає існування лише об'єктивної...
-
Введение - Эмпиризм как гносеологическая концепция Нового времени
Семнадцатый век открывает следующий период в развитии философии, который принято называть философией нового времени. Начавшийся еще в эпоху Возрождения...
-
Учение об индуктивном и дедуктивном методах в Новое время - Сущность и функции философии
Индукция (от лат. inductio -- наведение, побуждение) есть формальнологическое умозаключение, которое приводит к получению общего вывода на основании...
-
Новые открытия - Философия нестабильности
Разумеется, введение нестабильности является результатом отнюдь не только идеологических особенностей истории науки XX в. Оно стало реальность лишь...
-
Ф. Бекон (1561-1626) - Європейська класична філософія
Праці "Новий Органон", "Нова Атлантида" Народився у багатій аристократичній сім'ї. Батько - перший міністр королеви Єлизавети. Зробив блискучу кар'єру на...
-
Социальные и научные предпосылки философии Нового времени - Философия Нового времени
Начиная с XVII в. бурно развивается естествознание. Потребности мореходства определяют развитие астрономии; строительство городов, кораблестроение,...
-
Философия Нового Времени - Философия любви
В 17 веке возникают иные концепции. Рене Декарт в работе "Страсти души" дает психологически-механическое определение души". любовь есть волнение души,...
-
Заключение, Тесты - Декарт - основоположник рационализма и представитель науки нового времени
Учение Декарта и направление в философии и естествознании, продолжавшее его идеи, получило название картезианства - от латинизированной формы имени...
-
Социальные предпосылки философии Нового времени - Философия Нового времени
Начиная с XVII в. бурно развивается естествознание. Потребности мореходства определяют развитие астрономии; строительство городов, кораблестроение,...
-
Общая характеристика философии Нового времени - Основы философии
Эпоха Нового времени датируется 16-17 веками. Это была эпоха, когда в культуре приоритетное значение имел человеческий разум, научное познание и наука в...
-
Заключение - Эмпиризм как гносеологическая концепция Нового времени
В эпоху Нового времени наука стала считаться той силой, которая способна изменить природу и человека, а научное знание стало восприниматься как...
-
Данную тему для реферата я взял, потому что мне стало интересно, в чем же заключается отличие философии нового времени от ее предшествующих разделов....
-
Введение, Эмпиризм Ф. Бэкона - Философия Нового времени
XVII - XVIII вв. в истории Европы принято называть Новым временем. К началу этого периода вся западноевропейская культура под влиянием утверждающегося...
-
Заключение - Эволюционная теория: поиск новых парадигм
Главный вывод, который можно сделать из "нового эволюционного синтеза" - это необходимость изучать эволюцию и ее причины не только с точки зрения генов и...
-
Рационализм в философии Нового времени: Р. Декарт - Философия как форма мировоззрения
Рационализм (направление в Ф, согласно которому основой как бытия, так и познания является разум. Рационалисты считали, что подобно тому, как...
Логіка Нового часу - Логіка Середньовіччя та Нового Часу. Схоластичні диспути