Історико-філософська еволюція суспільства Відродження - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Період XV--XVI ст. прийнято називати епохою Відро-дження. Соціально-економічною суттю цієї епохи є заро-дження капіталізму. В містах Італії, які збереглися як торгово-ремісничі осколки Римської імперії, зароджуєть-ся мануфактура, формуються торгові центри загальноєв-ропейського значення. Історична особливість цієї епохи зумовлена зародженням капіталізму та розкріпаченням (частковим) особи.

Середньовіччя, як відомо, не знало соціальної особи. То був період станового суспільства, навіть ремесла і тор-гівля мали становий характер (цехи, гільдії). Однак хри-стиянство як релігія формувало особу, здатну до вибору між добром і злом, нести відповідальність за свій вибір. Але ця "внутрішня", духовна особа була скована феодаль-ними відносинами. Напруга між "внутрішньою особою" і зовнішніми феодальними порядками знайшла свою пер-шу розрядку в епоху Відродження, коли зовнішній пан-цир ослаб, і особа отримала змогу реалізуватися у сфері соціальної діяльності. Ця особа, тільки почавши звільня-тись від феодальних пут, ще не знала меж своєї свободи. Така безмірність, відсутність відчуття "цього я не можу" і вражає в особистостях епохи Відродження. До їх когор-ти належать творці, які реалізовувались в усіх видах твор-чої діяльності, -- художній, технічній, науковій, і мандрівники-авантюристи, які, долаючи мислимі та немислимі пе-репони, відкривали нові землі.

Якщо з економічної точки зору епоха Відродження бу-ла світанком капіталізму, то із соціологічної -- вона стала Епохою пробудження особи, Яка іще не усвідомила меж сво-їх можливостей. Йдеться не про формування особи, яке за відсутності християнства затяглось би на довгі століття, а саме про пробудження внутрішньо сформованої особи.

Назва епохи походить від переконання її творців у то-му, що вони відроджують культуру античності. Справді, "реабілітація тілесності" в живописі та скульптурі, поно-влення особи у сфері соціальної діяльності -- все це слід.

Відродження -- це епоха розквіту художньої культу-ри, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної си-стеми геліоцентричною, епоха великих географічних від-криттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її.

Розквіт художньої культури (Данте Аліг'єрі (1265-- 1321), Леонардо да Вінчі (1452--1519), Буонарроті Мікеланджело (1475--1564)) набув небувалого розмаху, перетво-ривши мистецтво на центр духовного життя. Якщо в се-редньовіччі стрижнем духовного життя була релігія, то в епоху Відродження релігія, церква перебували під відчут-ним впливом мистецтва, і навіть глави церкви захистилися перед художниками. Непросто знайти пояснення цьому феномену. Ймовірно, він зумовлений тим, що саме в ми-стецтві відкрились перші можливості для реалізації духов-ної енергії пробудженої особи. А можливо, й тим, що в мистецтві Відродження вперше гармонійно поєдналось ті-ло, з якого було знято печать гріховності, і душа, принцип духовності.

Іі епоху Відродження зароджується "світська" гуманітарні, тобто людська (про людей і для людей), наука на підміну під "божественного знання", яке панувало в офі-ційних університетах. Термін "гуманізм" спершу означав СВІТСЬКв знання, і воликі гуманісти епохи Відродження (Франческо Діетрпркі) (1304 --1374), Еразм Роттердамський (1466/69--1536)) були гуманістами саме в цьому значенні слова. При дворах феодалів і монархів активно працювали перекладачі; літераторам і філософам покровительствувала світська влада. Посилення світської влади, яка протя-гом всього середньовіччя вела боротьбу за верховенство з владою духовною (церквою), значною мірою зумовило за-родження світської науки. Суперечки світської та духовної влади сприяли звільненню філософів від абсолютного впливу релігії. В цей період набула поширення концепція двох істин -- релігійної та філософської. Релігійна, Вважалось, дана Богом через Біблію як одкровення, Філософська Є знан-ням, отриманим на основі вивчення природи -- божого тво-ріння. Ці відмінні за формою істини повинні збігатися за змістом. Завдяки концепції двох істин філософія набула відносної незалежності від релігії.

Новаторський дух цієї епохи виявився і в сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилася Реформація -- релі-гійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Суть рефор-мації, з одного боку, за словами К. Маркса, полягає у зде-шевленні церкви. Буржуазія, що народжувалася, рахувала гроші і не хотіла нести тягар витрат на розкішне життя вищих церковних ієрархів. З іншого боку, реформація -- це поглиблення духовного життя, перенесення ваги із зов-нішнього контролю офіційної церкви на контроль внутрі-шній. Протестантизм можна розглядати і як реакцію на "безмірність", "відв'язаність" (в тому числі й від мораль-них норм) особи епохи Відродження.

Очевидно, цим зумовлена така жорсткість моральних норм у протестантів. Німецький мислитель Макс Вебер вва-жав, що протестантизм відіграв вирішальну роль у станов-ленні капіталізму, оскільки творець німецької реформації Мартін Лютер (1483--1546) проголосив працю богоугодною справою та осудив неробство, наголошуючи, що в праці лю-дина подібна до творця всього сущого. Протестантизм засу-див пияцтво і розпусту, через які розтринькувались здобут-ки праці, добробут людини визнав свідченням її богоугодної поведінки. Бідність стала вадою (якщо ти бідний, то ведеш не богоугодне життя), багатство вважалося чеснотою. Цим, на думку Вебера, пояснюється те, що капіталізм зародився в країнах, де переміг протестантизм. Сучасні дослідники по-годжуються з тим, що протестантська етика найбільше від-повідає духу капіталізму. Натомість православна свідомість за духом ще далека від виправдання багатства, вважаючи бідність виявом вищої моральності.

Справді революційним щодо усвідомлення місця лю-дини в світі, в системі "людина -- природа -- Бог" було геліоцентричне вчення Миколи Коперника (1473--1543). До нього головним вважалося відношення людини і Бога. Земля -- центр Всесвіту, людина -- вінець творіння. От-же, весь світ Бог створив для людини. Геоцентрична сис-тема грунтується на Телеології.

Похожие статьи




Історико-філософська еволюція суспільства Відродження - Філософські системи середньовіччя та ренесансу

Предыдущая | Следующая