Синергетика: нова філософія або чергова точка зору - Філософія та синергетика. Проблеми самоорганізації

Синергетика максимально актуалізує взаємодію між науково-технічною та соціально-гуманітарною сферами культури і навіть ставить питання про конвергенцію науки і релігії.

Одним із найзначніших наукових результатів, які були досягнуті в межах синергетичної парадигми, є формування ідеї "нової телеології" (І. Пригожий). Суть сучасної телеологічної ідеї полягає в тому, що розвиток світу бачиться як такий процес, у якому порушення симетрії творення і руйнації відбувається відповідно до певної антиентропійної мети. Тобто, незважаючи на всі ритмічні коливання й інтенцію симетрії, розвиток усе-таки розгортається скоріше від хаосу до порядку, від нижчих і примітивних форм організації до вищих і складніших. З'ясовано, що вже починаючи з фізичного рівня руху матерії не тільки відбувається перетворення хаосу на деяку впорядкованість, яка з часом знову повертається до чергового хаотичного стану, але виявляється тенденція нарощування дедалі складніше організованих систем, які структурно складаються із простіших систем нижчого рівня.

Телеологічний підхід дає змогу на новому рівні усвідомити процес перетворення фізичної форми руху на хімічну, геологічну, біологічну та соціальну і ліквідує колишні розриви між науковими знаннями про різні сфери реальності. Тепер усі ці форми розглядаються як етапи становлення і щоразу більш глибокого і системно-складного виявлення єдиного цілого. І. Пригожим навіть пише про те, що сьогодні, "коли фізика намагається конструктивно включити нестабільність у картину універсуму, спостерігається зближення внутрішнього і зовнішнього світів, що, можливо, є однією з найважливіших подій нашого часу..." Власне, йдеться про те, що форми культури сьогодні також мають бути побачені як ізоморфні щодо форм світу позакультурного -- фізичного, біологічного і т. п.

Таким чином, замість колишнього роз'єднання реальності (її поділу на живе й неживе, біологічну еволюцію й історію культури тощо) приходить усвідомлення єдності буття як метасистеми, що постійно перебуває у стані самоорганізації. З цієї точки зору всі рівні буття (від найбільших структур Універсуму до мікросвіту) і всі форми руху матерії (від Великого Вибуху, що породив наш Всесвіт, і до трансформацій соціальної системи) є виявами єдиного процесу, що розгортається як розвиток і самоорганізація різноманітних складних систем. У цьому процесі, остаточний результат якого не може бути однозначно й заздалегідь з'ясованим або визначеним, людство також виконує певні функції і несе свою частку відповідальності.

Безумовно, що кожна нова наукова парадигма, застосовувана до будь-якої складної системи (наприклад, соціуму), з якоїсь нової сторони висвітлює її сутність. Завдяки синергетиці наші подання про процеси в складних системах, що розвиваються, значно збагатилися, але (1) синергетика (як і будь-яка інша наука) не може претендувати на роль загальної теорії системи, що еволюціонує, і (2) синергетика (як і будь-яка інша наука) у стані описати лише деякі приватні процеси в системі, що еволюціонує.

Так, для аналізу стаціонарних зв'язків і механізму саморегуляції необхідно залучити теорію систем і кібернетикові. Якщо система перебуває в русі й у ній є присутнім потік випадково розподілених елементів, для опису цього процесу (і тільки цього процесу, а не всієї системи) можливо використовувати синергетику. Синергетика, практично так само, як принцип відбору в біології, відбиває лише механізм реалізації еволюційних процесів, але, безумовно, не дає відповіді на питання про їхні причини й спрямованість. [4, c. 286-289]

Похожие статьи




Синергетика: нова філософія або чергова точка зору - Філософія та синергетика. Проблеми самоорганізації

Предыдущая | Следующая