Сучасна релігійна філософія і наука. Релігійно-містичне тлумачення даних сучасної науки - Філософія пізнання і науки

Відношення до розуму, до науки, до знань - одна з вічних проблем теології і релігійної філософії. Багато західних історіографів всю історію Європи розглядають крізь призму цієї проблеми. Не без підстав вважаючи християнство духовним ядром європейської культури, вони характеризують період європейської історії від епохи Відродження до другої половини XIX - початку XXст. як період "відступу від Христа", деформації основ духовної культури європейців, що виявляється у поступках людському розуму, науковому знанню, освіті, у відступі від релігійних істин і євангельської освіти. Вершиною цього, на їхню думку, пагубного процесу є позитивізм, прагматизм і марксизм. Вони обгрунтовують безсилля людського розуму, догматизм і убогість науки, помилковість секуляризованої, атеїстичної освіти і виховання, що є причиною всіх лих, яких зазнало людство в ХХст. - воєн, революцій, економічних катаклізмів, дегуманізації і деморалізації суспільства.

Однак на відміну від таких мислителів, як К'єркегор, Шопенгауер, Ніцше, Дільтей, Бергсон релігійні філософи бачать вихід із кризи не у відмові від розуму, від раціоналізму, від науки, а навпаки, в подальшому звеличуванні розуму, у переході від старого, на їхню думку, раціоналізму, що розуміється надто вузько - до нового, справжнього їх бачення.

Помилковість і обмеженість старого раціоналізму релігійні філософи бачать у тім, що в ньому поняття розуму було зведено тільки до людського розуму, до людської здатності пізнавати світ, і відкидався найвищий розум як духовна основа світу, надана людям у божественному одкровенні, у священних писаннях апостолів Христа. Так, людський розум сам по собі обмежений, слабкий, убогий, але при опорі на божественний він може стати і стане безграничним і могутнім. "Розум, просвітлений вірою, - пише К. Войтила - наділяється надприродним розумінням, тобто таким, котре він сам не зміг би одержати самотужки. Бог дає йому для цього свій світ, начебто ділиться з ним знанням про реальність, про той порядок, що повинен панувати в створеному світі. Це дозволяє розуму краще визначати основи поведінки, краще вбудовувати людину в Світопорядок. Таке вбудовування зв'язане зі звеличенням усієї природи, тому що священна благодать дозволяє людині брати участь у природі Бога, і разом з тим у його житті".

Помилковість традиційного розуміння ролі науки релігійні мислителі вбачають у її переоцінці, у надіях на безмежність її можливостей у пізнанні світу, його суті, але це - утопія. Суть речей створеного світу, як і причина їхньої актуалізації у відповідних формах - надприродна і тому людському розуму недосяжна. Наука може давати і дає знання про прояви, про зовнішні властивості речей. Суть же їх схована від погляду людського, але вона дана в божественному одкровенні. Треба тільки навчитися її розуміти, правильно тлумачити.

Отже, вихід із кризи європейської духовної культури, запобігання її подальшої деградації і загибелі, у розумінні релігійних філософів, полягає не в "бунті проти Розуму", не у відмовленні від науки й освіти, а в їхньому подальшому удосконаленні і звеличуванні шляхом гармонійного об'єднання з Вірою, і євангелистською освітою. Один із засновників неотомізму Жан Марітен писав, що дійсно гідне сучасного мислителя завдання полягає в тому, щоб примирити "...благодать і природу, Віру і Розум, теологію і філософію". Ще більш точно сформулював цю ідею директор дослідницького центру з вивчення російської православної культури в Мілані Романо Скальфі. Він сказав так: "Спершу розум віддалявся від віри і від життя. Тепер необхідно з'єднати віру, розум, почуття, досвід... Сьогодні потрібний такий раціоналізм, що може раціонально обгрунтувати неминучість злиття розуму і віри, одкровення і життєвого досвіду".

Багато релігійних мислителів ХХст., представників різних конфесій, насамперед християнства, прагнуть розвиватися саме таким шляхом - створювати філософські моделі світу, поєднуючи природничонаукові знання зі Святим писанням.

Одним з найбільш талановитих і широко відомих таких мислителів був католицький священик, археолог і палеонтолог П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955 рр.). Він створив теорію "глобального еволюціонізму", що одержала назву "тейярдизм".

Тейярдизм - це, можна сказати, пантеїзм XX ст., це своєрідна реакція релігійної філософії на ті факти і висновки природознавства, що ніяк не стикувалося з біблійними догматами про Бога-Творця і всією біблійною космогонією (це експериментальні дані про "розширення" Всесвіту, ідеї про еволюцію неорганічної природи від фізичного вакууму до атомарного стану, про природний - фізико-хімічний - характер виникнення життя на Землі, про походження людини в процесі еволюції тваринного світу й ін.). П. Тейяр де Шарден намагався всі ці, нехай і не абсолютні, але і не спростовані дані природознавства, систематизувати і розтлумачити на основі модернізованого релігійного світогляду.

Роль "начала всіх начал" і "форми усіх форм" у нього відіграє певна "радіальна енергія", що маючи психічну природу, актуалізується в єдиній субстанції - "тканині Універсума". При уважному розгляді можна припустити, що під "радіальною енергією" Тейяр де Шарден розуміє зв'язки і взаємодії, що дійсно мають загальний характер і, з погляду матеріалістичного монізму, є проявом єдності світу. Радіальна енергія, що абсолютно рухлива, обумовлює еволюцію Універсума, Всесвіту. У своєму розвитку Універсум пройшов три етапи:

    - геогенез, коли радіальна енергія (зв'язки і взаємодії, що уособлюють життя і свідомість), існує в потенційному вигляді; - біогенез, коли актуалізується тільки одна сторона радіальної енергії, а саме життя як здатність до самовідтворення і мутацій; - ноогенез, коли актуалізується ще й інша сторона радіальної енергії - свідомість як здатність до самоосмислення і саморегуляції буття.

Кінцевою метою еволюції Універсуму (космогенеза) є підвищення радіальної енергії - життя і свідомості - до статусу божественної особистості - "пункту Омега" ("бога - Омеги", якого Тейяр де Шарден намагався порівнювати з Людиною-Богом, Ісусом Христом).

Ключ до розуміння еволюції Всесвіту Тейяр де Шарден бачив у "феномені людини" (таку назву має його основна робота). Людина - вершина еволюції Універсуму. Перетворюючи "тканину Універсуму" (матерію, природу), людина включається у творчу еволюцію, виступає як уособлена, персоніфікована радіальна енергія, суб'єкт ноосфери. Від її досконалості і діяльності людини залежить подальша доля ноосфери і всього Універсуму. В удосконаленні ж людини вирішальну роль відіграє духовний фактор - релігія, мораль, наука. Релігія, що обгрунтовує мораль і поєднується з наукою, - є тією силою, що, на думку Тейяра де Шардена, забезпечить подальшу еволюцію Універсуму аж до "пункту Омеги", тобто до піднесення людства до Боголюдства.

Оптимізм і гуманізм, життєстверджуючий пафос вчення Тейяра де Шардена створили йому значний авторитет не тільки серед представників католицької, але і серед представників інших релігійних конфесій

Похожие статьи




Сучасна релігійна філософія і наука. Релігійно-містичне тлумачення даних сучасної науки - Філософія пізнання і науки

Предыдущая | Следующая