Особливості західного і східного типів філософування - Філософсько-світоглядне значення проблеми "Схід-Захід" в її сучасному окресленні

Архаїчна схильність людського розуму мислити бінарними опозиціями створила сприятливі світоглядні передумови для первинного поділу цілісного масиву світової філософії на два ціннісно-смислових полюси (топоси): Схід і Захід. Парадигматика "Схід Ї Захід", будучи умовно мисленнєвою конструкцією, виробленою людством, сприяє розгортанню безперервного процесу порівняння західного і східного світосприйняття, типів філософування.

Згідно усталених визначень, Заходом у вузькому значенні цього слова називають Західну Європу у її історичних межах (романо-германський світ), а в широкому Ї ту частину планети, де панівними є античні та християнські цінності. Відповідно Схід у вузькому значенні Ї це Далекий Схід (індійська, китайська та історико-споріднені з ними філософії), а в широкому Ї Азія. Іноді терміном "Схід" умовно позначають світ східного християнства, візантійських культурно-історичних традицій, які протистоять традиціям романо-германським. Надалі, розглядаючи історію філософської думки Заходу, ми будемо мати на увазі поняття у його вузькому значенні, бо саме Західна Європа породила найбільш значні філософські вчення про людину в західному світі. Поняття "Схід" будемо аналізувати у вузькому значенні Ї як Далекий Схід Ї метакультуру, що об'єднує культури Індії та Китаю, а також культури, які історично пов'язані з ними і несуть у собі риси їхньої ментальності Ї японську, тибетську, індокитайську та ін. Саме на Далекому Сході сформувався спосіб буття, що протистоїть західному.

Загальноприйнятими опозиціями цінностей Заходу і Сходу, які виявляються у результаті застосування бінарного поділу до конкретно-історичного матеріалу, є: ідея свободи особистості на Заході та фаталізм на Сході; технологічне оволодіння природою на Заході і "природність" (пристосування і збереження) на Сході; лінійна модель історії на Заході і циклічна (віддяка, Карма) на Сході; демократія як форма політичної культури на Заході і деспотія на Сході, раціоналізм як модель пізнання на Заході та інтуїція на Сході і т. д. Звичайно, що ці відмінності є певною мірою умовними і несуть в собі момент наукової систематичності та абстрагування.

Наявність зазначених опозицій не означає, що діалог між західним і східним полюсами світової філософії є неможливим або вкрай важким, так що єдиним адекватним способом здійснення відносин між ним може видаватися лише пасивна лояльність у сприйнятті "чужого" як апріорної даності, яка приймається на віру: не підлягає обговоренню і, тим більше, зміні чи спростуванню. Людська свідомість є глибоко діалогічним феноменом. У кожний момент свого існування вона перебуває у відкритому зверненні до себе і навколишнього світу Ї природи, суспільства, культури, бога. Формою вираження цього звернення є процедура порівняльного аналізу "своїх " і "чужих", "наших" і "не наших", або, виходячи з контексту уведеної нами категорії, Сходу і Заходу.

Деякі філософи європейської традиції стверджують, що всерйоз вести мову про китайську чи індійську філософію взагалі не можна, хоча з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну.

Між європейською філософією, з одного боку, та східною Ї з іншого, існують відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм Ї філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі, ж, попри те, що в певні періоди (наприклад у середньовіччі) філософія була тісно пов'язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялась в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою.

Друга відмінність Ї домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії Ї вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції Ї це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей. На відміну від західноєвропейської, "китайська філософія не відзначається потягом до вироблення точних понять та завершених концепцій. Це пояснюється наявністю різних філософських шкіл, кожна з яких знаходила своє місце в системі цілісної китайської культури" [19, 61].

Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертнонаціленою на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: філософіяЇ наука Ї техніка. Остання і є практичним втіленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння внутрішнім світом. Східні культури (особливо індійську) вважають інтравертними Ї спрямованими на оволодіння внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, практики морального самовдосконалення тощо.

Ці особливості філософських традицій можна пояснювати специфікою духу, психології народів Європи й Азії, але тоді постає запитання: чим зумовлена ця специфіка? Найприйнятнішим є соціально-економічне пояснення цих відмінностей. Цікаві думки про соціально-економічний лад східних деспотій належать К. Марксу і М. Веберу. Маркс назвав їх структуру азійським способом виробництва, який характеризують такі риси:

    1. Основна виробнича одиниця -- землеробська община, в якій панують натуральні економічні відносини. У "Капіталі" зазначається: "Простота виробничого механізму цих самодостатніх общин, які постійно відтворюють себе в одній і тій самій формі, і, будучи зруйнованими, виникають знову на тому ж самому місці, під тією ж самою назвою, пояснює таємницю незмінності азійських суспільств, яка перебуває в такому контрасті з постійним руйнуванням і новоутворенням азійських держав і швидкою зміною їх династій. Структура основних економічних елементів цього суспільства не заторкується бурями, що відбуваються в захмарній сфері політики". 2. Держава на Сході є верховним володарем землі. Економічною основою, на якій держава поєднала розрізнені общини в єдиний соціальний організм, були іригаційні роботи. Азійські деспотії утворились в долинах рік зі зрошуваним землеробством. Слабкий розвиток (порівняно з Грецією) товарно-грошових відносин, натуральна форма сплати податків, примусовість громадських робіт (будівництво доріг, іригаційних і воєнно-захисних споруд) -- усе це сформувало особливості азійського способу виробництва.

М. Вебер зазначав, що міста на Сході, на відміну від міст Заходу, були швидше адміністративно-бюрократичними, ніж торгово-економічними центрами. Він наголошував на особливій ролі бюрократії в цих державах. (До речі, на думку деяких дослідників, риси азійської деспотії -- слабкий розвиток товарногрошових відносин, домінування держави над суспільством, бюрократизація суспільства -- були притаманні царській Росії, а пізніше -- Радянському Союзу).

Ці особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмінно існують протягом століть, розвиток відбувається, в основному, у формі коментарів до творів учителя -- засновника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин, домінування родинно-корпоративних зв'язків, деспотичний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистості та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу. Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку природознавства. Відомі значні досягнення китайської медицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, подібної до тієї, основи якої заклала Греція і яка виникла в Європі в Новий час, Китай та Індія не знали.

Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмінність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідненість мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлення людини, що виявилися у східній та західній філософіях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та китайська культури практично не контактували, що філософія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу. Німецький філософ Карл Ясперс (1888-- 1969), який спеціально досліджував цю єдність, назвав період появи філософських традицій між 800 і 200 роками до н. е. "вісьовим часом історії", тобто часом, який повернув хід історії людства. На його думку, саме в цей час у різних кутках Землі в розвинутих цивілізаціях "людина усвідомила буття в цілому, саму себе і свої межі, їй відкривається страх перед світом і власна немічність. Стоячи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вимагає звільнення і спасіння. Усвідомлюючи свої межі, вона ставить перед собою вищі цілі..."

Єдність різних філософських традицій, яка дає підстави вважати їх саме філософіями, виявляється в тому, що всі вони тяжіють до раціонального (заснованого на розумі) пояснення світоглядних проблем. І структура порушуваних проблем (онтологічна, гносеологічна, етична, соціальна), практично однакова.

Давньокитайський філософ Конфуцій (551--479 до н. е.) назвав мудреця двічі народженою людиною, порівняв пробудження до духовного життя з народженням. Ця духовна відкритість, жадоба пізнання, самопізнання і є найхарактернішою рисою всіх філософських традицій, а єдність пояснюється тим, що людина (давній грек, індус і китаєць), піднявшись до рівня особи, яка керується розумом, не могла задовольнитись традиційними відповідями на світоглядні проблеми і спробувала дати власні. Те, що в XX ст. ідеї індійської філософії завдяки старанням німецьких філософів Артура Шопенгауера (1788--1860) і Фрідріха Ніцше органічно ввійшли в європейську традицію, є ще одним свідченням їхньої суттєвої єдності [15].

Похожие статьи




Особливості західного і східного типів філософування - Філософсько-світоглядне значення проблеми "Схід-Захід" в її сучасному окресленні

Предыдущая | Следующая