11. СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ - Сучасна філософія як наука

Майбутнє як предмет наукових досліджень. Сутність соціального прогнозування

Науково - технічна революція й альтернативи майбутнього

Глобальні проблеми і шляхи їх вирішення

Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про суспільний прогрес і глобальні проблеми людства. Визначити процес глобалізації як становлення цивілізаційної єдності світу. Сформуватиу студентів чітке уявлення про те, що глобальні проблеми в своїй сутності є проблемами духовно-матеріальними, для збереження майбутнього потрібен новий тип особистості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Пророцтво, віщування, прогнозування, передбачення, соціальне прогнозування, найближче майбутнє, доступне для огляду майбутнє, віддалене майбутнє, діагностика, екстраполяція, історична аналогія, експертні оцінки, комп'ютерне моделювання, науково-технічна революція, глобальні проблеми, демографія, філософія соціального песимізму, філософія соціального оптимізму.

ПИТАННЯ 1: Людина протягом всієї історії незмінно виявляє інтерес до майбутнього. Це пояснюється тим, що їй органічно властива доцільна діяльність, її уявне продовження, узгодження цілей і засобів їх досягнення, а також очікування як безпосередніх результатів діяльності, так і більш віддалених наслідків. Цей інтерес задовольняється в різноманітних формах - від наївних пророцтв, віщувань до наукового прогнозу - вірогіднісного судження про майбутнє, що спирається на спеціальні наукові дослідження. Розробка передбачення позначається поняттям прогнозування. Наукове прогнозування виходить з того, що передбачення - це знання про майбутнє, тобто про те, чого немає в дійсності, але що потенційно міститься в дійсності у вигляді об'єктивних і суб'єктивних передумов очікуваного напрямку розвитку.

Гносеологічною основою передбачення служить здатність вищої нервової діяльності до випереджувального відображення дійсності, тобто до передбачення в його різноманітних формах. Соціальне прогнозування - це один з основних напрямків конкретних соціальних досліджень, об'єкт якого складають перспективи розвитку конкретних соціальних процесів.

Основні методи соціального прогнозування: 1) екстраполяція; 2) історична аналогія; 3) комп'ютерне моделювання; 4) сценарії майбутнього; 5) експертні оцінки. У кожного з них є як суттєві переваги, так і недоліки. Точність екстраполяції різко зменшується по мірі просування в майбутнє; обмеженою є ефективність застосовування аналогії, тому що майбутнє людства ніяк не може у своїх основних рисах звестися до повторення минулого. Найбільш надійним методом соціального прогнозування залишається експертна оцінка перспектив реального історичного процесу, якщо вона спирається на наукові уявлення про нього. Будь-кий соціальний прогноз сполучає в собі як науко-а во-пізнавальний зміст, так і певне ідеологічне призначення, оскільки спонукає людину або прагнути до нього, або протидіяти його настанню, або пасивно очікувати його пришестя.

Виходячи із змісту про призначення, можна виділити чотири основних типи (види) соціальних прогнозів:

Пошукові ("дослідницькі" або "реалістичні"), - які складаються для того, щоб з'ясувати, яким може бути майбутнєє відштовхуючись від реалістичних оцінок, існуючих нині тенденцій розвитку;

Нормативні, орієнтовані на досягнення в майбутньому певних цілей і вміщують в собі практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку;

Аналітичні, метою яких є визначення пізнавальної цінності і різноманітних методів і засобів дослідження майбутнього;

Прогнози-застереження, що складаються для безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою змусити їх запобігти передбачуваному майбутньому.

Передбачення майбутнього - це міждисциплінарне комплегене дослідження перспектив людства, яке може бути плідним і лише в процесі інтеграції гуманітарного, природничо-наукового і технічного знання.

ПИТАННЯ 2: Однією із стадій або форм НТП, коли він набуває динамічного стрибкоподібного характеру, є науково-технічна революція (НТР). НТР - аналогічно аграрній революції в неоліті (заміна збирання виробництвом) і промислової революції кінця XVIII - початку XIX сторіччя, породженої машинним виробництвом - стала раціональним технологічним переворотом у розвитку продуктивних сил суспільства, що призвів до глибинних змін у виробничих відносинах, у самому способі життя людей і супроводжується розширенням обміну діяльністю між ними.

Розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати зміну місця і ролі людини в процесі виробництва, що відбувається у наслідок технічного прогресу. Можливий такий стан справ, коли людина, поступово передаючи виробничі функції техніці, у кінцевому рахунку, вийде з безпосереднього процесу виробництва і стане поруч з ним. Слід звернути увагу на єдність науки й техніки у процесі їхнього розвитку. Сучасні техніка й технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень.

Сучасна НТР в історичній перспективі являє собою невід'ємну складову переходу людства до нового соціального устрою.

Головні пріоритети нового етапу НТР, що почався на рубежі 70 - 80-х років XX сторіччя, - мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, ядерна енергетика, аерокосмічна промисловість. Цей етап вчені називають "мікроелектронною революцією". Він характеризується мініатюризацією інформаційних систем, що веде до створення, з одного боку, мікропроцесорів, а з іншого боку - суперкомп'ютерів. Суперкомп'ютери дозволяють підійти до створення "штучного інтелекту", а мікропроцесори починають вторгатись в знаряддя праці, у всі сфери матеріального й духовного життя.

Наука й техніка несуть не тільки блага, але й загрози для людства. Тому важливо враховувати, що розвиток може призвести до термоядерної, екологічної або соціальної катастроф, а зловживання досягненнями НТП - до створення тоталітарного, технократичного ладу, влади привілейованої еліти. Від моральної відповідальності вчених, політичної культури і свідомості мас, соціального вибору залежить, в руслі якої з альтернатив НТР формуватиметься майбутнє людства в майбутні десятиліття.

ПИТАННЯ 3: Терміном "глобальні проблеми" (від лат. "глобус" - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

¦ запобігання світової термоядерної війни;

¦ подолання зростаючого розриву в рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

¦ забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

¦ подолання екологічної кризи;

¦ припинення "демографічного вибуху" у країнах, що розвиваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

¦ своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

¦ стримування міжнародного тероризму й екстремізму, поширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

¦ вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й моральних цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед - пошук науково обгрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального оптимізму. Представники філософії соціального песимізму вважають, що існує "межа росту" для людського суспільства. Для цього є підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчування тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції економічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмовляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реальну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не рахуватись.

Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні.

І суспільний розвиток не застрахований від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкреслити, що мова йде про можливість якогось єдиного демократичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин.

Проте за єдиної умови - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.

Використована література

    1. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичний аналіз. - К., 1998. 2. Васильев Г. Г. Социокультурная революция и социальное управление. - М., 1997. 3. Кемеров В. Е. Введение в социальную философию. - М., 1996

Похожие статьи




11. СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ - Сучасна філософія як наука

Предыдущая | Следующая