Неопозитивізм у сприйнятті світу - Критичний раціоналізм, неопозитивізм і аналітична філософія

Розвиток філософії як науки у XX ст. тісно пов'яза-ний з такими течіями, як аналітична філософія і неопози-тивізм (логічний позитивізм). Головним предметом їх дослідження стає мова - наукова і побутова. Обидві течії тісно взаємопов'язані, їх споріднює пред-мет дослідження - мова і прагнення вилучити метафі-зику з наукового знання. У процесі розвитку вони впли-вали одна на одну. В радянській філософській літературі обох відносили до неопозитивізму. Однак мають рацію до-слідники, які розмежовують і дещо по-іншому співвідно-сять їх. Аналітична філософія досліджує побутову мову, ви-знає осмисленість філософських тверджень. Виходячи з цього, аналітики розглядають усю філософську проблематику - гносеологічну, аксіологічну, праксеологічну. Неопозитивіс-ти досліджують лише мову науки. Вони за традицією зво-дять філософію до методології науки. За проблематикою неопозитивізм вужчий від аналітичної філософії.

Неопозитивізм. До цієї течії традиційно відносять представників Віденського гуртка австрійського філософа Мориця Шліка (1882-1936), німецько-американського фі-лософа Рудольфа Карнапа (1891-1970), австро-американського філософа Філіпа Франка (1884-1966) та інших, які поєднували аналіз мови науки з основними настановами позитивізму. До нього відносять також раннього Вітгенштейна (періоду "Логіко-філософського трактату").

Неопозитивізм (грєц. пеоз - Новий і лат. ровШиз - Умовний, ' позитивний) - один із основних напрямів філософії XX ст., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття ("метафізичні залишки"), які, на його думку, не грун-туються на фактах.

Неопозитивізм, або, як його ще називають, логічний позитивізм, виник у 20-х роках XX ст. під впливом ідей математиків і логіків Готлоба Фреге (1848-1925) і Б. Рассела. На відміну від махізму, що розглядав наукове мис-лення як біологічний і психологічний процес, неопози-тивісти підходять до наукової теорії як до логічної та мовної конструкції. В цьому виявляється вплив конвен-ціоналізму.

Безперечною заслугою неопозитивістів перед наукою є порушення проблеми чіткості й недвозначності мови нау-ки, вилучення з неї позбавлених сенсу висловів. Виходя-чи з того, що найчіткішою є формалізована мова (на зра-зок мови математики), вони намагались максимально формалізувати мову науки, перетворити на універсальну мову науки математичну логіку, яку активно розвивали у своїх працях.

Центральною для неопозитивізму є проблема Значен-ня Наукових висловів. Шлік навіть стверджував, що предметом філософії є не пошук істини, а "дослідження зна-чень". Значення висловам задається, на його думку, спо-собом його перевірки, тобто верифікацією. Формалізова-на знакова система (логічно послідовна і внутрішньо несуперечлива) набуває певного значення, тобто про щось говорить лише через зведення її до тверджень, що фіксу-ють безпосередній досвід ("протокольні твердження"). Ця, досить не проста процедура зіставлення, оскільки поня-тійне твердження потрібно перекласти на мову фактів, називається Верифікацією. На думку неопозитивістів, на-укові твердження є осмисленими (мають значення) лише тоді, коли їх можна звести до інших осмислених висло-вів (довести їх тотожність), або тоді, коли їх можна безпо-середньо верифікувати.

Сукупність усіх протокольних тверджень є, на їх дум-ку, емпіричним базисом науки, який вони розглядали як остаточний, незалежний від теорії, фундамент для всієї бу-дови науки. Твердження, які принципово не зводяться до чуттєвих даних (не задовольняють вимог верифікації), про-голошуються пустими, тобто позбавленими значення.

Верифікація розглядається ними як демаркаційна лі-нія, що відмежовує наукове знання від усякого іншого (релігійного, містичного, етичного). Але основний пафос неопозитивістів полягає у відмежуванні наукового знан-ня від метафізики. Метафізичні твердження, на їх думку, не верифікуються. Судження "душа безсмертна", "Бог іс-нує", "матерія є першоосновою сущого" не можна звести до "протокольних тверджень", що фіксують чуттєві дані. Філософські твердження, вважають неопозитивісти, не іс-тинні й не хибні, вони просто позбавлені значення (сен-су). "Більшість тверджень і питань, що трактуються як філософські, не хибні, а позбавлені смислу", - стверджу-вав Вітгенштейн.

Принцип верифікації різко розмежовує наукове і фі-лософське знання. Як свідчать пізніші дослідження, ме-жа між ними не така чітка, як вважали прихильники неопозитивізму. Слабкість їх позиції полягає в тому, що вони звели значення твердження до процедури його ве-рифікації. Насправді виявилось, що неверифіковані твер-дження (а такими є більшість філософських тверджень) не можна однозначно вважати позбавленими значення, безсмисленими. Більше того, виявилось, що жорсткій ви-мозі верифікації не відповідають не тільки філософські, а й загальнонаукові твердження, зокрема вирази, що фіксу-ють закони науки, адже одиничний факт підтвердження істинності закону при верифікації не в змозі надати йо-му значення всезагальності. Ця та інші обставини змуси-ли неопозитивістів послабити вимоги верифікації та від-повідно пригасити протистояння між філософським і на-уковим знанням.

Метою філософії неопозитивісти вважали "логічне про-яснення думок", для чого застосовували процедури ото-тожнення висловів та їх верифікацію. Вони намагались побудувати ідеальну модель знання за взірцем наукового знання. Однак, як з'ясувалось пізніше, концепція "зна-чення", що грунтувалася на верифікації, не витримала логічної критики. Така доля спіткала і редукцію (зведен-ня) всякого знання до наукового. Стало очевидним, що не існує єдиної універсальної моделі знання.

Похожие статьи




Неопозитивізм у сприйнятті світу - Критичний раціоналізм, неопозитивізм і аналітична філософія

Предыдущая | Следующая