Зарубіжна філософія ХХ ст. - Етапи розвитку філософії

Заруб. Філософія ХХ ст. в багатьох відношеннях являє собою своєрідне та цікаве явище - вона активізує і широко використовує не тільки останні найновіші концепції та здобутки, а й фактично всю попередню історію філософії, вона постає надзвичайно різноманітною, з майже неозорою широтою проблематики, в цілому яскраве і переконливо виразина болючі проблеми цього століття.

Особливості філософії ХХ ст. :

    Ш Вийшла далеко за межі академічних аудиторій Ш Філософія в своїх основних проявах була некласичною Ш Змінилась мова філософії: вона почала говорити зрозумілою кожної людини мовою Ш Філософія може бути технікою встановлення співмірності між душею та світом, створення його прийнятним для людського сприйняття

Сцієнтизм (пер. - наука) - основи цього напряму були покладені ?І? ст. французьким філософом Огюстом Контом.

Предметом філософій повинні бути науко вчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо розроблені методи наукового пізнання, а за своїми власними методами філософія не повинна відрізнятись від інших наук.

Mario Shlick запропонував процедуру під назвою верифікація - суть цього методу, щоб зробити науку, треба перевірити її шляхом спів падання з фактами, спів ставляти треба провідні, а не другорядні положення, дотримуючись суворих вимог математичної логіки.

Заслуги неопозитивістів, його представники було зроблено вагомий в розробку математичної логіки, та вдосконалення мови науки. Суттєво змінились уяви про науку.

В 70-і роки ХХ ст. виникає течія під назвою "постпозитивізм" =>розглядали науку, як складне явище, що історично розвивається, на неї (на науку) чинять впливи історія, культура, особливості вчених.

Представники: Куи, Лонаток, Полені.

Марбурзька школа неокантіанства, представники: Коген, Кассігер.

Представники цієї школи поділяли три види інтелектуальної діяльності:

    1. Теоретичний - наука 2. Практичний - етика 3. Естетичний - мистецтво

Школа - радикальна епістемологія. Представники цієї школи Матуран та Глазарсфельд вважали, що людські знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням, їх завдання полягає не в представленні реальності, а в її творенні.

Основні течії антропологічного напрямку:

Феноменологія (пов'язана з Едмундом Гуссерль). Гуссерль підкреслював, що ми завжди маємо справу з феноменом, тобто з тим, що нам надано, що перед нами з'явилось. Те, що сприйняла свідомість - феномен

Екзистенція - філософія існування, тлумачили феномен як єдине, що нам надане як реальність, у справжній зміст феномену слід залучати всю багатобарвність людської суб'єктивності, та прагнути не стільки очистити феномен, а скільки прийняти його в усьому його багатстві та неймовірності.

Мартін Хайдеггер (1889-1976р. ) - вважається засновником екзестиціонізму, але сам свою філософію називав.

В центрі його філософії - людина, тільки людина може ставити питання про буття та небуття.

Жан Поль Сантр (1905-1980р. ) - філософія Сантра зосереджується на модші, але феномену у нього - це факт початкової наданості його, що ми називаємо світом.

Вихідна властивість людини - свобода, смерть оцінює негативно,- як припинення вибору та свободи.

Альберт Камю (1913-1960р. ) - його філософія замальовувалась буття людини як буття в абсурді, причиною якого поставала вся ситуація самовідчуття людини сучасної цивілізації. Ситуація абсурду відносно стале - це сама людина, людині нінащо сподіватись крім самої себе.

Філософська антропологія була заснована Максом Шелером (1874-1928р. ): представники наполягали на тому, що найпершим об'єктом філософського дослідження повинна бути людина, яку необхідно вивчати та розглядати всебічно в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати всіх наук.

Персоналізм (пер. Особа, особистість) - наполягав на тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа.

Представники: Муньє, Бердяев.

Фреідизм - засновник австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939р. ). Відкрив невідоме в людській свідомості, засновник психоаналізу. Вважав, що в зміст невідомого входять 2 найпотужніші інстинкти: 1. Лібідо - сексуальний інстинкт; 2. Тонатус - інстинкт смерті, та руйнування.

Людина знаходиться в системі заборон (табу) та інстинктів, виникає внутрішня напруга, яка здатна зруйнувати людську особистість і тому необхідно знайти способи розвантаження психіки: існування різних оргій, танці, балет і т. д., а також непряме виявлення енергії несвідомого (сублімація) - малювання оголених тіл, написання детективів, романів і т. д.

Послідовники Фрейда: Юнт, Адлер, Фром не в усьому погоджувались із Фрейдом і давали своє трактування несвідомого.

Фрейдизм та не фрейдизм в цілому окреслили природу на основні сфери проявів несвідомого, пов'язавши його з людською коріненістю глибинні засади буття, та в людські індивідуальні та соціальні стосунки.

О. Шпенглер (1880-1936р. ). Концепція історії та культури Шпенглера:

    Ш Історія людства це сукупність співіснуючих культур Ш Кожна культура замкнена, локальна та базується на дусі того народу, що її створив Ш Кожна культура містить в своїй основі про феномен, відкрити який - знайти відмичку для розуміння цієї культури

Вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план її розвитку вийдуть ті народи, які не встигли себе реалізувати.

Арнольд Тоінбі (1889-1975р. )вважав, що історія людства - це єдність і сукупність певного числа цивілізацій.

Вважав, що цивілізація і релігія - взаємопов'язані явища. Цивілізація може вичерпувати свій потенціал і це відбувається коли на перший план в суспільних процесах замість духовної еліти виходить ділова еліта. Кризу можна подолати повернувши релігії належне місце, створивши єдину світову релігію.

Титирин Сорокін (1889-1968р. )вважається одним з "батьків" філософії та історії. Вважав, що суспільні процеси базуються на діяльності людей, які мають подвійні матеріальні та духовні прагнення, на основі яких в історії діють найперші групи-чинники:

    Ш Несвідомих - інстинкт Ш Біосвідомих - задоволення життєвих потреб, та соціосвідомі - необхідність в спілкуванні.

Сьогоднішня культура переважно постає як чуттєва і тому вона приречена на розпад, проте може постати як переддень великої ідеал оцінної цивілізації

Течії релігійної філософії:

Неотомізм - оновлене вчення Фоми Аквінського

Неотомісти розвивали вчення Фоми Аквінського, наполягаючи на єдності душі і тіла, віддавали перевагу відчуттю.

Протистанська теологія - підкреслювала принципову не співмірність бога та світу, неможливість розумового осягнення бога.

Теософія - грунтували свої твердження на тезі про те, що релігії всього світу ведуть розмови про одне і теж - про виявлення божественного у відношенні до людини, але розмови ці відрізняються мовами образністю і т. д.

Вчення "живої етики" базується переважно на етичних тезах давньоіндійських філософсько-релігійних течій, називаючи себе різновидом йоги.

Російсько-релігійна філософія - намагалась вирішити всі філософські проблеми з точки зору православного світогляду.

Кінець ??-??І ст. по знаменувався не просто поверненням до абсолюті, а виникненням різних, інколи протилежних тенденцій в їх інтерпретації.

Сучасні течії філософії:

    Ш Неокосерватизм (повернення до абсолюті) Ш Нова філософська хвиля - необхідно повернутись до найперших джерел людкості, до стану до-логосу, де людина розмовляє голосом серця і щирого почуття.

Похожие статьи




Зарубіжна філософія ХХ ст. - Етапи розвитку філософії

Предыдущая | Следующая