ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ - Філософія Стародавнього світу

Звертаючись до Староіндійської філософії, ми поринаємо в духовну колиску людства. Й хоч індо-арійське суспільство було одним із чотирьох основних осередків духовної культури людства в межах Стародавнього сходу кінця IV -- середини III тисячоліття до н. є. (поряд з долиною Нілу, оазами месопотамського Дворіччя і Крітом) -- саме народи долини Інду створили перші філософські тексти. І, образно кажучи, в материнському лоні Староіндійської філософії зародилися паростки того чудового мистецтва, котре буде нескінченно плести візерунки на тканинах таємниць буття і людства.

В Індії філософію називають "даршана" (бачення, споглядання) , що відображає глибоку інтуїцію Староіндійської філософії як прагнення до осягнення духовних реалій, людської свідомості й буття. На відміну від новоєвропейської філософії, де переважає викінчена рефлексія і культурно-символічна комбінаторика, Староіндійська філософія зберігає спокій, такий необхідний людині кінця XX ст. Вона завжди традиційна з її практично безпроблемною рівністю собі.

Приблизно до VIII ст. до н. є. були закладені підвалини багатої культури індійського народу, значення якої не зменшувалось у ході історичних перетворень. І донині індус з'являється на світ, укладає шлюб і йде з життя під звуки санскритських текстів ведичної літератури, освячених трьохтисячолітньою традицією.

Староіндійській філософії властива хронологічна невизначеність, відсутність точного датування філософських текстів. Тому в індології заведено говорити про послідовність філософських творів. Склалась традиція виділяти в Староіндійській філосфії три основних періоди:

    1) ведичний (приблизно від III--II тис. до н. є. до VI--V ст. до н. є.); 2) післяведичний (приблизно до III--II ст. до н. є.) -- епічний, оскільки більшість відомостей про нього ми беремо із староіндійських епічних творів "Махабхарата" і "Рамаяна". У цей період сформувались основні філософські напрями; 3) період філософських сутр (афоризми, філософські вислови) -- до III--IV ст. н. є. В Індії існує традиція, згідно з якою всі філософські системи поділяються на дві великі групи: ортодоксальні (що визнають авторитет священного писання -- Вед) і неортодоксальні (що не визнають авторитету Вед). До ортодоксальних належать, головним чином, шість шкіл : астіка - ньяя, вайшешика, веданта, йога, міманса, санкх'я. Неортодоксальні включають у себе три школи: буддизм, що складається з чотирьох напрямів -- вайбхашика, йога-чари, мадх'яміка, саутрантика; джайнізм і настіка-чарвака.

Веди (санскритське "веда" -- священне знання, "знання", "знавство") -- найдавніші пам'ятки індійської літератури, які є основними джерелами для вивчення релігійних уявлень і філософських ідей стародавніх індо-арійців. Виникнення Вед більшість учених відносять до першої половини II тисячоліття до н. є. Розрізняють три етапи в історії ведичної літератури. Перший позначений створенням власне Вед -- чотирьох збірників гімнів, молитов, жертовних формул, заклинань. Це -- Рігведа ("Веда гімнів"), Самаведа ("Веда наспівів"), Яджурведа ("Веда жертвоприношень") та Атхарваведа ("Веда заклинань"), Найраніша і найавторитетніша -- Рігведа, що включає гімнів, поділених на мандал ("кругів") або циклів. Легендарні збирачі гімнів і упорядники Вед називалися "рішами" (мудрецями).

Інші Веди мають менше значення. Зокрема, Самаведа дублює віршів, що містяться в Рігведі. Яджурведа складається з двох відмінних за текстом частин -- Чорної і Білої Яджурведи. Атхарваведа значно відрізняється від решти Вед, вона є певним синтезом поглядів арійців і представників народів неарійського походження (переважно дравидів).

До Вед належать брахмани, створення яких і становить другий період у розвитку ведичної літератури. В брахманах пояснюються взаємини священних текстів, ритуальні подробиці, екзегетичний символічний смисл основних Вед.

Третій період у розвитку ведичної літератури пов'язаний з араньяками (поведінка самітника) і особливо Упанішадами -- розгорнутими філософськими трактатами, що приєднуються до Вед та їх завершують.

Ведична література за змістом дуже багата і різнобічна. Вона має велике значення для досліджень у галузі філософії, психології, етики, мови, історії тощо.

В Європі глибоке і систематичне вивчення ведичної літератури почалось лише на межі XVIII та XIX століть.

Рігведа (Гімн Сур'ї) ,

Зійшов світлий лик богів, око Мітри, Варуни (і) Агні; Заполонив небо і землю (і) повітряний простір Сур'я, душа того, що рухається, іь нерухомого.

Сур'я йде слідом за сяючою богинею Ушас, Як наречений за нареченою, Коли люди, шануючи богів, беруть на себе тягар (турбот, ідучи) назустріч щастю, для щастя. (Про єдність усього сущого) ІІІ,

Єдин Вогонь багатоликий, полум'яний, Єдине Сонце, всюдипроникаюче, Єдина зоря, всеосвітлююча, І єдине те, що стало всім. (Про походження богів).

    1. Тому, хто побачить (богів) у прийдешньому віці, Ми з радістю оповідаємо нині про походження богів. 2. Брахманаспаті викував їх, як той коваль, В ранньому віці богів. 3. У першому віці богів із не-сущого виникло суще, Потім виник простір світу, він (виник) з праматері. (Гімн пуруші) X,

Тисячоголовий, тисячоокий і тисячоногий пуруша.

Він заслонив собою всю землю і (ще) здіймався над нею на десять пальців.

Пуруша -- це все, що існує й існуватиме.

Він володарює над безсмертям (над усім), що росте завдяки їжі.

Всеосяжна його велич, але ще всеосяжні ший (сам) пуруша.

Четверта частина його -- все суще, три (інші ) частини -- безсмертне в небі.

На три чверті піднісся пуруша у височінь, четверта частина його залишилася (тут). Звідси він розповсюдився на тих, хто їсть і хто не їсть.

Боги, здійснюючи пожертву, прирікали пурушу до жертви, Весна була його жертовною оливою, літо -- дровами, (а) осінь -- (самою) жертвою.

Цього першонародженого пурушу освятили як жертву на офірній траві.

Луна народилася з мислі, з очей виникло сонце, З вуст -- Індра і Агні, з дихання виник вітер.

Із пула виник повітряний простір, Із голови виникло небо.

Із ніг -- земля, сторони світу -- зі слуху, так розподілилися світи. (Гімн щедрості) X.

Хай щедрий дасть бідному, Хай подивиться він на довгий життєвий шлях: Як колеса візка, перекочується статок Від одного до іншого.

Марно дістається їжа безрозсудному, істинно Кажу я: вона для нього смертна кара.

Не годує він доброзичливця, друга. Хто їсть сам -- сам зазнає втрати.

    1 Пуруша -- букв.: "городянин", дух, що перебуває в тілі, дух, що живе в "дев'ятивратному граді", тобто, тілі. Пуруша, звільнившись від пракріті, бачить Позамежне. Він без'якісний. 2 Індра -- бог грози, блискавки.

Того, хто оре, плуг робить ситим, Дорогу осилить той, хто йде по ній, Брахман, що повчає, досягне більшого, ніж той, хто не вчить.

Щедрому другові треба дати перевагу над нещедрим. (Космогонічний гімн)

Тоді не було ні сущого, пі несущого:

Не було ані повітряного простору, ані неба над ним.

Що в русі було? Де? Під чиєю габою? Чим були води непроникні, глибокі?

    2. Тоді не було ні смерті, ні безсмертя, не було Різниці між ніччю і днем. Без повівання само по собі дихало Єдине, І нічого, крім нього, не було. 3. Спочатку пітьма була вкрита пітьмою, Усе це (було) нерозрізненне, плинуче, Від великого тапаса зародилося Єдине, Вкрите порожнечею. 4. І розпочалося (тоді) з жадання це, Було перше сім'я розуму, Зв'язок сущого і несущого

Відшукали, сприйнявши до серця, прозірливі мудреці

5. Вервь простягається упоперек. Чи було Долі (щось), чи було нагорі?

Носіями сім'я були і сили. Пристрасть -- Долі, зусилля -- нагорі.

    6. Хто справді знає, хто зараз би розповів, Звідки виник цей Всесвіт? Боги (з'явилися) після створення його. (Але) хто знає, із чого виник він? 7. Із чого виник цей Всесвіт, чи створив (його хто), чи ні?

Хто бачив це на найвищому небі, Той справді знає. (А) якщо не знає?

    1 Брахман (Брахмо) -- найвищий філософський принцип Індійської філософії, позаналежний наявному світові, вічний, неосягненний. Слова "брахман" і "атман" стали синонімічними, але слово "брахман" пояснює ідею реальності буття (тат), як основи світовиявлення, тоді як слово "атман" пояснює ідею абсолютного суб'єкта. 2 Тапас -- букв.: "гарячка", ревна праця, духовний подвиг, аскеза, умертвіння плоті, основа світовиявлення. 3 Вервь -- зв'язок сущого й не-сущого.

БРАХМАНИ. Брахмани, що являють собою збірки настанов або своєрідне керівництво до виконання обрядових дій, є коментарями до Рігведи, Самаведи і Яджурведи. Вони містять велику кількість переказів і оповідей про життя староіндійського суспільства. Найвизначніша пам'ятка -- Шатапатха-Брахмана.

Похожие статьи




ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ - Філософія Стародавнього світу

Предыдущая | Следующая