Культурні теорії середньовіччя та просвітництва. - Генезис теорії культури

Культура середньовіччя (особливо візантійська) мала значний вплив на формування культури доби Відроджен-ня (Ренесансу). Відомо, що ця епоха пов'язана з утверджен-ням принципу гуманізму, відродженням античної культур-ної спадщини, що зумовило і відродження особистості як діяльного начала, формувало нову систему цінностей, у центрі якої була людина, її переживання, внутрішній світ, земне життя тощо. За таких обставин християнська транс-цендентна свідомість вступила у протиріччя з іманентною свідомістю античного натуралізму, реанімуючими антични-ми формами. Філософське осягнення культури почало по-в'язуватися з вченням про природу і людину, з космологіч-ними і морально-етичними концепціями. Набув популяр-ності неоплатонізм, що відкрив мистецтву Ренесансу красу природи як відображення духовної краси, збудив зацікав-леність внутрішнім світом людини, боротьбою в ньому двох начал -- матерії і духу, розкрив драматичні колізії духу і тіла, почуттів і розуму. Аналізуючи ці суперечності, пра-цюючи над їхнім вирішенням, культура доби Відродження змогла сягнути глибинних почуттів внутрішньої гармонії, що й стало однією з її суттєвих рис. Завдяки зусиллям гуманістів XV--XVI ст., культура почала розглядатись як засіб розвитку особистості, а широко вживаним поняттям такого змісту стає в добу Просвітництва (XVII--XVIII ст.) завдяки зусиллям Вольтера, Т. Гобса, Ж.-Ж. Руссо і особливо Й.-Г. Гердера. Культурою називали тоді всі набутки лю-дей і передусім знання, науку, мистецтво -- все, що називали освіченістю. Першим запровадив у науковий обіг термін "культура" такого змісту німецький філософ Самуель Пу-фендорф (1632--1694). У своєму тлумаченні культури як світу норм, визначальний порядок, моральне і прекрасне він ке-рувався вищим принципом, сутність якого зводиться до мо-ральної свободи людини. Завдяки цьому антична полісемія терміна "культура", що не мав самостійного значення, а ви-ражав культуру "чогось", зникла, він трансформувався у по-няття, що об'єднує різноманітні явища в одну цілісність. Цей перехід до абстрактного поняття став передумовою станов-лення культури як самостійної філософської категорії. Та для цього ще потрібен був час.

В епоху Просвітництва культурою вважалося те, що вище від природи, виражає життєдіяльність, розумну ак-тивність людини. На цьому грунті постало твердження, що історія є лоном, в якому розгортається продуктивна, творча сила людства. У цьому контексті культура не порі-внювалася з історією, окремі етапи якої виражали різну міру зрілості культурного процесу.

Завданням культури, з точки зору просвітників, є освіта широких верств населення: розтлумачення істини, сенсу духовно-моральних феноменів, спростування "неістин". Особлива увага зверталася на нові шляхи культурної осві-ти: науково-популярні книги, пресу, за допомогою якої передбачалось удосконалити механізм демократії, гума-нізації суспільства, поліпшити його морально-духовне здо-ров'я. Вважалося, що зростання грамотності, елементар-ної освіти широких верств населення, збагачення їх до-звілля і виникнення в майбутньому технічних засобів репродукування та поширення духовної продукції забез-печать залучення найширших мас до культурних ціннос-тей. Зв'язок між культурою і засобами її поширення роз-глядався в контексті їх відкритої залежності та безумов-ної гармонії. Просвітники не сумнівалися, що розвиток культури є процесом її найширшого визнання через залу-чення до неї народних мас. Культуру вони розглядали від-повідно до панівних в ті часи переконань про розумність історії, єдності та неминучості суспільного прогресу, вну-трішньої гармонії індивідуальної свідомості. Тобто центром уваги були зовнішні чинники культурного вдос-коналення, передусім держава, водночас недооцінювалася, залишалась поза увагою людина з її свободою, здатністю послідовно реалізувати власну автономність.

Похожие статьи




Культурні теорії середньовіччя та просвітництва. - Генезис теорії культури

Предыдущая | Следующая