КУЛЬТУРА ЯК ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО СВІТУ, ЇЇ СТРУКТУРА - Культура як ціннісне ставлення людини до світу

Культура є початок вічності...

Н. А. Бердяєв

Порівнювнюючи визначення культури в різноманітних словниках, працях філософів і вчених, можна виявити істотні розходження в тлумаченнях ними даного поняття. І це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства. Відповідь на питання: що таке культура, - передбачає і відповідь на питання: як вона виникла і чому існують різноманітні, а в ряді відношень несумісні культури.

Термін "культура" походить від латинського cultura "оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування" і вказує на те, що спочатку під культурою розумівся цілеспрямований вплив на природу: оброблення "культивування" грунтів, а також виховання людини.

У пізньоримській імперії, а потім і в епоху Середньовіччя поняття культури асоціюється з міським укладом життя і пов'язаними з ним благами цивілізації. У епоху Відродження культура визначалася як ознака особистої досконалості. У цей період виникає тенденція ототожнення культури з різноманітними областями духовної діяльності: наукою, що зароджується, мораллю, мистецтвом, філософією, релігією. Культура розглядається як сукупність зразків поведінки, як продовження античної традиції духовної діяльності. У названому значенні поняття культури проіснувало аж до XVIII сторіччя, коли воно узвичаїлося в соціальній думці.

Філософи Просвітництва розглядають культуру як певну специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довільних думок, поставити перед людством універсальні значимі цілі і підпорядкувати собі соціальні зміни. На зміну поняттю оригінального в традиційному змісті, тобто висхідного до початків споконвічно древнього, приходить поняття оригінальності як новаторства. Але реальна суть культури її специфіка обмежувалася рамками духовної діяльності як якоїсь абсолютної свободи людського розуму.

Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва. У науці концентрується законодавча сила мистецтва, у мистецтві - продуктивна сила уяви. Вони протилежні також, як об'єктивне знання і суб'єктивне почуття. Проте відношення науки і мистецтва Кант розглядає як відношення додатковості.

У XIX сторіччі в культурі стали бачити насамперед систему цінностей і ідей, що різняться по їхній ролі в житті і самоорганізації суспільства того або іншого типу. Гегель розглядає культуру як початковий і завершальний елемент самопізнання абсолютної ідеї. Гегелівська, а слідом за нею і марксистська теорія єдиної лінійної еволюції були піддані критиці в ряді концепцій культури XIX-XX ст. зокрема, у концепції "локальних цивілізацій" Шпенглер розглядав культури народів як замкнуті, самодостатні, неповторні організми, що проходять у своєму розвитку стадії виникнення, розквіту, надламу, а потім занепаду і загибелі. Ідея множинності культур виводиться Шпенглером із факту своєрідної переривчастості історичного процесу.

Марксистська концепція культури базується на принципах матеріалістичного розуміння історії, найважливішими засадами якої є економічний детермінізм і теорія суспільно-економічних формацій. З цього погляду кожній формації відповідає свій тип культури, а класові протиріччя є причиною поділу єдиної культури на "дві культури", що відповідають двом основним класам формацій. Класовий підхід до пояснення та оцінці культурних явищ абсолютизується. Проте, це не означає тотального заперечення спадкоємності культурного процесу, що носить виборчий характер. Не заперечує марксизм і загальнолюдського змісту культури, але вважає, що воно підпорядковано класовому початку. У рамках формаційного підходу до історії, марксизм формулює своє уявлення про закономірності буття культури: залежність культури від економічного базису, стихійність, нерівномірність культурно-історичного процесу в антагоністичних формаціях, тенденція до витиснення культурою панівного класу духовної діяльності мас, посилення культурної поляризації суспільства в міру загострення класової боротьби, національна форма культури.

У XX сторіччі вивчення культури здійснювалося головним чином у рамках етнографії і соціальної антропології. В другій половині XX сторіччя одержують розвиток уявлення про комунікативні властивості культури, поширюється її герменевтичне розуміння. Звідси й виникає інтерес до мови як основи для вивчення будови і особливостей культури.

Сучасне розуміння культури вбирає в себе названі характеристики. Поняття культури має своїм змістом систему матеріальних і духовних цінностей, засобів їх створення, формування людини, спроможність освоювати досвід попередніх поколінь та сучасників і використовувати його для створення нових цінностей. Культура цілісна і незвідна не до одного з названих елементів. Вона має складну будову, елементи якої виділяються за різних підстав. Всяка культура містить у собі стійкі елементи, тобто культурні універсалії, і елементи перехідні, виникаючі та зникаючі в конкретних історичних умовах.

До культурних универсалій відносяться всі родові, загальнолюдські форми громадського життя: суспільне виробництво, праця та гра, дозвілля і спілкування, суспільний порядок і порядок управління, освіта та виховання, духовне життя "правова і моральна свідомість, мистецтво і т. д.". Вони споконвічно складаються як діяльність по перетворенню природного середовища і як форми творення нового. Існують і елементарні культурні універсалії: догляд за тілом, виховання дітей, готування їжі, упорядкування житла, поховання мертвих і т. д. Ці форми життєдіяльності в специфічному вигляді притаманні способові життя всіх цивілізованих суспільств протягом їхньої історії.

Історично перехідні елементи характерні конкретним типам культури, що виникають і зникають в процесі еволюції суспільства. Тип культури не віддільний від свого соціально-психологічного підгрунтя, менталітету населення, цивілізації, яка його породила. Властивий типу культури спосіб життя, ціннісні орієнтації підтримуються наступністю традицій. Зміни, яким схильна культура, обумовлені успадкуванням нових ознак, що виникають необхідно або випадково. Внутрішня єдність багатющого спектра різноманітних явищ конкретного типу культури виявляється в мові і логічних процедурах, психічних стереотипах і художній стилістиці, ритуалах і етикеті, що відрізняють його від інших типів культури. Історично попередня культура не завжди зникає, а переноситься в наступні епохи, так, що поряд із відмінностями (іноді істотними) мають місце риси подібності, що свідчать про культурну спільність народу протягом його багатовікової історії. У свою чергу, конкретно-історичний тип культури містить у собі субкультури, тобто частини, обумовлені етнічною, регіональною або релігійною специфікою.

Внутрішньо будова всякої культури обумовлена особливостями її функціонування. Буття культури забезпечується специфічною діяльністю суб'єкта, що створює особливу культурну предметність, у якій втілений досвід людства. Відповідно в культурі можна виділити в якості найважливіших, такі компоненти: суб'єкт культури, людська діяльність, культурна предметність, комунікація між людьми, пов'язана з реалізацією основної функції культури - збереженням, передачею і засвоєнням духовного досвіду поколінь.

Суб'єкт культури - індивід (особистість), соціальна група або суспільство в цілому. Культура формується і стає можливою лише як розгортання потенціалу людини, його здібностей, умінь і навичок. Вона виражає цілісну характеристику соціальних якостей, розуму, волі, прагнень людини, її ставлень до інших людей і до самого себе, природи і суспільства. Але головним, стрижневим початком культурної людини є моральність. Німецький письменник Г. Гессе охарактеризував місце моральності в культурі лаконічною формулою: "кожне класичне самовираження культури є свідчення певної етики, є доведений до пластичної промовистості праобраз людської поведінки".

Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури.

Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т. д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми. Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура.

Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису.

Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і "мозаїчною", що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо-духовне надбання. Про людину можна судити не по тому, які в неї судження про культуру, а по тому, як вона реалізує ці уявлення. Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні стремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність.

Культура - це світ людини, тільки їй властивий засіб діяльності, у процесі якого вона одухотворяє утворювані нею предмети, олюднює природу. Культурна діяльність свідомо і ціннісно орієнтована. У ній гармонічно сполучаються схильність нормам і відносна самостійність від них, доцільність і внеутилітарність. У етнічній або регіональній формі вона виражає загальнолюдські ідеали і цінності. Діяльність людини в сфері культури визначається її потребами, але не зводиться до них. У ній є елементи, необхідні для досягнення цілі і надлишкові. Поняття надмірності означає наявність у явищах культури елементів, що перевершують деякий необхідний мінімум. У культурі створюються цінності, несумірні з утилітарною доцільністю. Хоча культура і підвладна впливу біологічного, фізичного, соціальних, техніко-економічного й аналогічних чинників, вони одержують у ній варіативне, багатозначне втілення. Це свідчить про свободу і можливості породження принципово нової предметності.

Надмірність культури пояснюється тим, що вона породжує суб'єктивні цінності переживання, що має глибоко особистісний зміст. Вона виявляється навіть на рівні природних потреб людини, що задовольняються відповідно до найпростіших культурних універсалій. Культура одухотворяє потреби людини, надає їм естетичної форми, оточує символікою, найчастіше дуже віддаленою від самої природної потреби. Культура у відомому змісті протилежна природі, знаменуючи виділення людини зі світу природи. Культура - специфічний людський засіб задоволення потреб. Відступ від її норм - прояв безкультур'я, здичавіння людини. Але культура не суперечить природі, як стверджували Руссо, Фрейд та інші, а є її продовженням.

Культура плідно розвивається лише в єдності продуктивної і репродуктивної, творчої і рутинної, новаторської і традиційної діяльності. Значення будь-якого культурного феномена, його смисл об'єктивно задані суб'єкту, оскільки нове покоління застає явища культури в готовому вигляді. У цьому смислі його діяльність носить репродуктивний, рутинний характер. Але оскільки зміст явища культури не збігається з його значенням, остільки культурна діяльність є областю творчості, створювання нового, небувалого і невідомого. Новаторські пошуки в сфері культури здійснюються в різноманітних формах, але сама можливість інновацій корениться у фундаментальній властивості культури, її надмірності.

Культурна діяльність не обмежується потребами, тому що її регулятором є мотиви, ідеали, цінності, тобто духовні орієнтири. Вони спонукають людини керуватися у своїх діях не тільки власними потребами. Але враховувати особливості предмета. Тварина лише споживає природу, людина бачить у будь-якому предметі не тільки власну ціль, але і його особливі властивості. Становлення культури пов'язане з усвідомленням і урахуванням ритмів природи, зберіганням можливостей її відтворення.

Визначаючи культуру як засіб, технологію діяльності, можна виділити культурний бік різноманітних явищ громадського життя: культуру праці, побуту, мислення, виробництва, політичну, правову, культуру соціальних відношень і т. д. Вона є засіб людського буття і кожного прояву соціальності.

Людська діяльність - найнеобхідніший елемент культури, що представляє її як процес виробництва цінностей. Будучи реалізованим, втіленим у діяльності свідомістю, культура містить у собі культурну предметність, що робить можливим передачу наступним поколінням соціального досвіду, засобів і програм діяльності. Культурна предметність - гранично широке поняття, у якому мислиться усе те, у чому втілюються знання, уміння, норми, цінності суспільства. Вона містить у собі матеріальну культуру. Культурна предметність охоплює також духовну культуру, втілену в мові і мовленні, у моральній поведінці і творах мистецтва, правовій і політичній поведінці, наукових працях і релігійній обрядності і т. п. Матеріальна і духовна культура пов'язані між собою.

У цілому змістом культури є духовний світ людини, втілений у трудовій і іншій діяльності. Тому культурна предметність має знакову природу: у речах, творах мистецтва, жестах і т. д. як би "закодована" думка людини, що створила ці предмети. Культура має власну мову, що є носієм знань, цінностей значень. Засіб культурної комунікації містить у собі не тільки мову міжособистісного спілкування, але і мови науки, політики, пропаганди, управління, релігії. Сюди входять також невербальні засоби культурної комунікації - жести, міміка, одяг, ювелірні прикраси, зачіска, рубцювання і татуїровка і т. п. Культурна предметність - результат осмисленої діяльності, і кожний елемент культури є носієм змісту, у ньому як би закодовані думка, ціль людини, що створила його, а в культурі в цілому відбиті надії і розчарування, знання і сумнів, страждання і радості багатьох поколінь людей. Цим пояснюється значимість культури для суспільства, утрата цінностей, яка перериває зв'язок поколінь, відкидає суспільство назад, несучи загрозу його загибелі.

Похожие статьи




КУЛЬТУРА ЯК ЦІННІСНЕ СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО СВІТУ, ЇЇ СТРУКТУРА - Культура як ціннісне ставлення людини до світу

Предыдущая | Следующая