Структура культури - Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура

Загальноприйнятим є розмежування культури На Матеріальну Та Духовну. Кожна з них, взята окремо, виражає поняття культури у більш вузькому значенні слова [1, 6].

У загальнокультурному розвитку людства основне, визначальне значення має Матеріальна Культура - Досягнення, які виражають головним чином рівень освоєння людиною сил природи. Вона охоплює всю сферу матеріально-практичного існування і розвитку людей, всю сферу їх безпосереднього впливу на природу. Відомо, що у процесі своєї діяльності люди створюють матеріальне багатство суспільства, яке включає в себе як Засоби Праці (Інструменти, верстати, машини тощо), так і Засоби Індивідуального Споживання (Одяг, помешкання, побутові речі та ін.). Обидва ці види матеріального багатства суспільства утворюють Речові Елементи матеріальної культури, її предметну форму існування.

Найважливішим показником матеріальної культури є Знаряддя Праці, які в нашу епоху все більшою мірою стають матеріалізованим втіленням досягнень Науки. Тому матеріально-технічний розвиток суспільства є реальною основою прогресу у сфері матеріальної культури. Поряд із знаряддями, засобами праці найважливішою частиною матеріальної культури є Засоби Споживання. Зазвичай сферу індивідуального споживання називають Сферою Побуту, на відміну від безпосередньо виробничої сфери.

Таким чином, матеріальну культуру можна поділити на Культуру Праці (Засоби праці) та Культуру Побуту (Засоби споживання). Адже без ретельного вивчення одягу, житла побутових речей не можна сформувати правильне уявлення про культуру того чи іншого народу, про рівень його розвитку в різні епохи. Засоби Споживання характеризують не тільки те, що споживає людина, але і як вона споживає, наскільки розвинуті, багаті, "олюднені" її потреби, багатство і багатоманіття потреб, засоби їх задоволення є суттєвою стороною культурного обличчя людини. Але матеріальна культура існує не лише у вигляді вже названих засобів праці і засобів споживання, тобто у чисто предметній формі. Вона включає в себе реальні здібності, навички, знання, які застосовуються у процесі матеріального виробництва. У цьому розумінні часто говорять про "культуру праці" різних історичних епох.

Рівень матеріальної культури виражається і в інших матеріальних елементах суспільного життя: оброблених людиною предметах природи (земля, вода, поля, сади), предметах побуту, науковому, медичному, навчальному обладнанні та приладах тощо.

Досягнення у сфері матеріальної культури нерозривно пов'язані з рівнем Духовного Розвитку Людей, тому не випадково археологи та етнографи на підставі вивчення пам'яток матеріальної культури роблять висновки щодо рівня Духовної Культури тієї чи іншої епохи, країни, народу.

Якщо матеріальна культура є результатом матеріальної діяльності людей, то Духовна Культура - Результат духовної діяльності. Вона відображає досягнення, які показують рівень і глибину пізнання природи й суспільства, ширину світогляду, втілення у суспільне життя ідей і знань.

До структури духовної культури суспільства належать такі основні елементи:

Явища Сфери Суспільної Свідомості, тобто політична культура, світоглядна культура (філософські, політичні, соціальні та інші Ідеї і Погляди людей), моральна культура (норми поведінки, "культурні форми спілкування", культура почуттів), естетична культура (література й мистецтво, художнє конструювання, технічна естетика), а також науково-технічна творчість.

Ці цінності закріплюються у поглядах та вчинках людей, звичаях і традиціях, у творах літератури та мистецтва. Такі явища духовного життя людей, як Мова, Мислення (Логіка) - також характеризують духовну культуру суспільства. Звільнення людських почуттів та характеру від так званого "зоологічного індивідуалізму", вміння володіти своїми почуттями і настроями є також суттєвими елементами духовної культури.

Різні Соціальні Інститути Й Організації, які здійснюють духовне виробництво, регулюють і спрямовують культурно-історичний процес відповідно до політики держави.

Матеріально-технічна База Духовної Культури, яка використовується для виробництва і поширення досягнень культури серед населення (окремі галузі промисловості - поліграфічна, паперова; книговидавництво, театри, музеї, палаци культури, бібліотеки, а також засоби зв'язку, масової інформації тощо).

Духовна Культура, таким чином, є вищим проявом і керівним чинником у системах цілісної людської культури, оскільки саме вона орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини, у тому числі сфері матеріального виробництва. Саме духовна культура є тим, що культивує гуманність сутнісних сил людини - почуттів, розуму, волі, освітлюючи їх вищими духовними цінностями: добром, правдою, красою та любов'ю, яка є вищим проявом і реалізацією духовної людини. Отже, культура як феномен суспільного життя є результатом суспільної діяльності, засобами якої практично й духовно людина перетворює світ і саму себе, створюючи власний надприродний світ, в якому вона живе [1].

Людський світ величезний, строкатий і різноманітний - політика, економіка, релігія, наука, мистецтво тощо. Всі сфери людської діяльності переплетені і впливають одна на одну. Кожна сфера є відображенням інших. Тому спробуємо коротко розглянути ці сфери "по частинах".

Політична Культура включає в себе найкращі способи політичного вибору і дії, цінності та ідеали політичної перебудови суспільства, оптимальні форми суспільних взаємовідносин людей у процесі взаємного узгодження їх інтересів тощо.

У Моральній Культурі фіксується досягнутий суспільством рівень уявлення про добро, зло, честь, справедливість, обов'язок тощо. Ці уявлення, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Засвоюючи моральні погляди і принципи, людина перетворює їх у моральні якості і переконання.

Естетична Культура суспільства включає в себе естетичні цінності (уявлення про прекрасне, величне, трагічне тощо), способи їх створення і споживання. Особливість естетичного сприйняття полягає у тому, що люди, їх вчинки, продукти діяльності, явища природи сприймаються перш за все чуттєво, у їх зовнішній виразності.

Найважливішого значення сьогодні набуває Екологічна Культура. Драматична ситуація, яку переживає сучасне людство, багато в чому зумовлена катастрофічними змінами, які відбуваються у природі в результаті людської діяльності. Вона включає в себе нові цінності і способи виробничої, політичної та іншої діяльності, спрямовані на збереження планети як унікальної екологічної системи. Крім цього, існує багато інших видів культури: економічна, наукова, релігійна, трудова, побутова та ін., які відображають різні форми людської життєдіяльності. Важливою є також Культура Спілкування, органічно пов'язана з культурою мислення, почуттів, мови тощо.

Поділ культури на Матеріальну та Духовну здається самоочевидним. Зрозумілим є й те, що предмети цих культур можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори мистецтва, наприклад, слугують різним цілям. Такі відмінності між матеріальною та духовною культурою дійсно існують. Але разом з тим і та, й інша є культурою, яка включає в себе матеріальне і духовне у їх єдності. Адже матеріальну культуру формує духовне начало, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань, цілей людини; продукти ж духовної культури завжди втілені у матеріальній формі, і завдяки цьому вони можуть існувати, передаватися від покоління до покоління. Все це дає підстави говорити про культуру як таку, незалежно від її поділу на матеріальну та духовну. Такий підхід зводиться не до розмежування цих культур, а до визнання їх органічного зв'язку з розвитком всього суспільства.

Визначається також певна типологія культур. Так, наприклад, виділяють національну (Українську, російську, німецьку та ін.) культуру; культуру певних соціальних груп чи класів.

Загальноприйнятим є виділення певних культурних епох: антична культура, культура середньовіччя, епохи Відродження; ті чи інші форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, моральна, фізична і т. д.

Можна знайти в літературі і поділ культури на своєрідні культурні пласти чи підрозділи, наприклад, масова культура, елітарна, молодіжна та ін. або ж офіційна культура [1].

На початку XX ст. в Європі склалися дві різні форми культури. Вишукане мистецтво, літературу, яку створювала й сприймала еліта, вважали високою культурою. Фольклор (легенди, міфи, пісні, казки, вертеп), автором якого був простий люд, називали народною культурою. У ті часи продукти як високої, так і народної культури здебільшого призначалися для певної аудиторії. З появою радіо, телебачення та інших засобів масової інформації межа між двома колись відокремленими культурами поступово зникла. На базі двох культур виникла одна велика Масова Культура.

Метою Масової Культури є інформування населення про можливості культури, її мову, про навички, які необхідні для сприйняття мистецтва, але вона не може замінити "причетність" людей до високої, так званої Елітарної Культури. Адже до культури тягнуться мільйонні маси народу. Негативний же сенс такої культури полягає у тому, що здебільшого не масам надається можливість піднятися до рівня справжньої культури, а, навпаки, сама культура, орієнтуючись на примітивні смаки окремих відсталих прошарків населення, занепадає: спрощується і деформується до рівня примітивізму - масі пропонується щось сіре або навіть безглузде (на жаль, цього не уникнула й сучасна Україна).

Похожие статьи




Структура культури - Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура

Предыдущая | Следующая