Література та історична думка - Поширення європейських ідей Просвітництва в Україні

З другої половини XVII ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації. Хоча період другої половини XVII ст. - середина XVIII ст. - це період стилю бароко в українській літературі, але саме цей стиль став фундаментом та відправною точкою для так званої нової української літератури, що являє собою синтез європейської просвітницької та барокової.

Феномен українського літературного бароко пов'язаний з іменами К. Транквіліона-Ставровецького, І. Гізеля, Л. Барановича, І. Галятовського, П. Мамки, Г. Сковороди та інших видатних письменників і філософів. Українська художня культура. - К., 1996.- С. 228.

Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.) - видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Творчість Г. Сковороди - це перлина барокової української літератури другої половини XVII ст. Упродовж 1769-1779 pp. він написав 30 байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури.

Талант Г. Сковороди як поета широко розвивався у віршованих творах, кращі з яких об'єднані у збірці "Сад божественних песней". Тут поет виступає співцем свободи, прославляє "отця вольності" Богдана Хмельницького, висловлює антимонархічні настрої. Мірчук І. Г. Г. С. Сковорода (нотатки до історії культури)//Хроніка 2000.-Вип. 39-40.-С.47.

Творчість Г. Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, яку започаткував Іван Котляревський (1769-1838 pp.). У Петербурзі 1798 р. вийшли друком три частини його знаменитої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія. В "Енеїді" широко використані традиції української бурлескної літератури. Поема написана народною мовою, в ній реалістично змальовано побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, українських панів, поміщиків, старшин, чиновників тощо. Українська художня культура. - К., 1996.- С. 229.

В літературній творчості XVIII ст. чільне місце посідають історичні пісні про зраду сотника Сави Чалого, подвиги козацького ватажка С. Палія, зруйнування Запорозької Січі. Героями епічних творів, балад, чумацьких пісень виступають Морозенко, Богун, Нечай, Самійло Кішка, Маруся Богуславка, козак Голота та інші народні герої.

Жанр паломницької літератури XVIII ст. представлений "Странст-вованієм" В. Барського з описом подорожей по Європі, Палестині та Сирії. Чимало описів подорожей до Святої Землі залишили ченці, представники духовенства. Бокань В. А., Польовий Л. П. Історія культура України. - К., 2001.- С. 101.

Розквіт жанру історично-мемуарної прози припадає на другу половину XVII - першу половину XVIII ст. Серед історичних творів XVIII ст. особливо вирізняються три фундаментальні козацькі літописи - "Літопис Самовидця", Г. Грабянки та С. Величка.

Цінною пам'яткою української історіографії другої половини XVII ст. вважаються "Літопис Самовидця", який охоплює історичні події з 1648 р. до 1702 р. В історичній літературі висловлена думка про те, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Ромаповський. Головна подія літопису - визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648-1654 pp. Визначним історичним твором був літопис гадяцького полковника і судді Григорія Грабянки (р. н.невідомий - 1738 p.), що охоплює історичні події періоду від Б. Хмельницького до обрання гетьманом Г. Скоропадського (1648-1702 pp.). Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Львів, 2005.- С. 270.

Літопис Самійла Величка (1670-1728 pp.) "Сказаній о войне козацкой з поляками через Богдана Хмельницького" - наймонументальніший твір в українській історіографії і за обсягом, і за змістом. Літописець використав величезну кількість документального матеріалу. С. Величко мав широкий доступ до важливих документів, був добре обізнаний з літописами Самовидця та Грабянки, а також з працями іноземних істориків. Це дало йому змогу створити фундаментальний твір, якому немає рівних у тогочасній українській культурі.

Літопис складається з двох томів і охоплює події з 1648 р. до 1700 р. На основі історичних джерел літописець поділяє землі України на Малоросію і Галичину, а історію України розглядає у взаємозв'язках з історією сусідніх народів Польщі, Туреччини, Росії, Румунії й Угорщини. Центральна постать літопису - Богдан Хмельницький, до якого автор ставиться з великою симпатією. Він прирівнює його до Олександра Великого. С. Величко з любов'ю описує козацьке військо, а визвольну війну під проводом Б. Хмельницького називає справедливою і святою. Водночас літописець засуджує міжусобну боротьбу після смерті Б. Хмельницького, яка призвела до жахливого руйнування України. Попович М. В. Нарис історії культури України.-К., 2001.- С. 420.

Літературні твори намагалися відображати тогочасну суспільно-політичну ситуацію. Так, у 1762 р. С. Дівович написав полемічну поему "Розмова Великоросії з Малоросією". У ній він обстоював право України на автономію. Цільним джерелом для розуміння психології козацької верхівки були щоденники та записки М. Ханенка "Діаріуш", надрукований О. Бодянським в "Чтениях Общества истории и древностей Российских" та окремою книжкою "Щоденник", повністю виданий О. Лазаревським. "Щоденник" Ханенка являє собою мемуарні записи, в яких відображено події різноманітного характеру за 1723-1753 рр. з великими пропусками. Вони становлять різного роду нотатки з сімейного життя, епізодів службової діяльності генерального хорунжого, взаємин автора з різними високопоставленими і простими людьми. В Такому ж стилі був написаний "Щоденник" Я. Марковича. Мазак С. М. Культура України в XVII-XVIII ст.// Історія України. - Х., 2006.-Вип. 1. - С. 77.

Щодо Конституції П. Орлика, то це безперечно здобуток української політико-правової думки початку XVIII ст. В ній чітко простежується тенденція до політичного плюралізму у державному розвитку. Звісно, де в чому вона узгоджувалася з тенденціями політичного розвитку тогочасної Європи (зокрема, щодо чіткого розмежування світської й духовної влади), а де в чому випереджувала свій час (домінування принципів конституціоналізму й правопорядку над ідеєю абсолютної державності, що була панівною у тогочасній Європі). Кухта Б. Л. З історії української політичної думки.-К., 1994.- С. 250.

Наприкінці XVIII ст. у процесі зростання національної свідомості вирішальну роль відігравало відтворення національної історії, адже без знання свого історичного минулого народ не може мати і свого майбутнього. Так серед дворян-інтелігентів Лівобережжя зростає зацікавленість справжньою історією українського народу. Вивчення минулого посилювалося ще й тим, щоб спростовувати твердження ряду російських істориків (В. Татищев, М. Карамзін, М. Ломоносов) щодо існування української нації і що Малоросія - споконвічна російська земля, яка не має ні власної історії, ні мови, ні культури.

Щоб прислужити рідній історії, група освічених українських патріотів почала збирати гетьманські універсали, дипломатичне листуванні, рукописні записки видатних діячів минулого. Найвідомішими такими збирачами були Андріян Чепа (1760-1822) і Григорій Полетика (1725-1784). На основі зібраного матеріалу Яків Маркович (1776-1804) почав складати енциклопедію українознавства. Встиг видати лише перший том під назвою "Записки про Малоросію, її жителів ф виробництва" (1798), в якій містяться короткий огляд географії та етнографії України. Григорій Полетика основну увагу приділяв вивченню діяльності Богдана Хмельницького та інших гетьманів. Є припущення, що він був автором "Історії Русів".

Значний вплив на зростання національної свідомості справив історичний трактат невідомого автора "Історії Русів", що вийшов з друку і 1846 р. Цей твір прославляє козацьке: минуле, його героїв, Б. Хмельницького, непокірного П. Полуботка, який повстав проти Петра І. Автор убачав в українцях окремий від росіян народ. Закликав надати йому самоврядування і документально переконував, що Україна, а не Росія є прямою спадкоємицею Київської Русі. Автор твору виступає як палкий прибічник правди и справедливості, противник тиранії та рабства. Погляди висловлені автором твору в першій половині XIX ст., були властиві широкому колу інтелігенції. На "Історії Русів" виховувалися сотні українських патріотів і вплив її позначився на творчості таких великих діячів української культури XIX ст., як М. Г. Марковича, Д. І. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, М. Гоголя, П. Куліша, Т, Шевченка. Не випадкове дослідник О. Оглоблін назвав цю книгу "Декларацією прав України". Історія української та зарубіжної культури.-К., 1999.-С. 154-155.

Похожие статьи




Література та історична думка - Поширення європейських ідей Просвітництва в Україні

Предыдущая | Следующая