Кант у філософії культури. - Генезис теорії культури

Просвітницький ідеал "розумної людини" з огляду на її природні потреби і прагнення, був поставлений під сумнів пізнішими філософами. Серед перших, хто зрозу-мів його нездійсненність, був І. Кант, який, хоч і поді-ляв ідею просвітників про кінцеве торжество розуму, але наповнював її іншим змістом. Розумність людини, за Кан-том, полягає в її здатності діяти незалежно від природи, тобто в її свободі.

Як емпірична, чуттєва істота, людина підпорядкована природній необхідності, що закономірно детермінує її ба-жання, дії, захоплення тощо. Кант не заперечував цієї тези просвітників, але відмовлявся бачити в ній пояснен-ня сутності людини, її справжнього покликання. Він ви-ступав проти тлумачення розумності як простої відповід-ності поведінки людини природній необхідності, вважаю-чи, що за таких обставин людина стає маріонеткою в руках природи. Розум людини не є засобом задоволення чуттє-вих потреб, зумовлених його фізичною природою (цій ме-ті слугує інстинкт). Його основне призначення полягає у впливі на волю людини, здатності підпорядковувати во-лю моральному законові, вільному від будь-якої чуттєвої заінтересованості. Таким чином Кант виводить культуру за межі природної детермінації, стверджуючи, що куль-тура полягає у здатності людини ставити будь-які цілі, тобто діяти незалежно від природи: "Набуття... розумною істотою здатності ставити будь-які цілі взагалі... -- це культура". Природа ніби змушує людину вийти з-під її впливу, звільнитися від влади чуттєвих, тваринних захо-плень. Однак на цьому шляху людину чекають важкі ви-пробування, які вона може успішно здолати, переважно завдяки культурі. Тобто в культурі, за Кантом, переплі-таються дві лінії Людського розвитку:

Необхідність фізичного вдосконалення, яке і є "куль-тура всіх взагалі здатностей для сприяння поставленої ро-зумом цілі";

Необхідність морального вдосконалення, "культури моральності в нас", яка полягає в тому, щоб "виконати свій обов'язок і до того ж із почуття обов'язку (щоб закон був не лише правилом, а й мотивом вчинків)".

Отже, сенс культури, за Кантом, полягає в заміні дес-потизму природи деспотизмом розуму, в установленні зверхності обов'язку над усіма чуттєвими імпульсами ем-піричного життя людини.

"Конструктивний критицизм" Канта був особливо плід-ним стосовно проблем культури. Результатом його критики завжди був вияв тих розумних засад, які стосувалися основних сфер культури: "Критика чистого розуму" сфор-мувала основну структуру науки, як її розумів Кант, "Кри-тика практичного розуму" і побудована на ній "Метафізи-ка прав" присвячені розгляду розумних цілей у моралі й праві, "Критика сили судження" -- певним сутностям ми-стецтва та естетичної творчості життя.

Філософія Канта була спрямована на звільнення лю-дини від її "тваринних" пристрастей, її вдосконалення, створення умов для всебічного розвитку. Кант виводив людину на нові рубежі свободи і вільної творчості, допо-магав вирватися з "царства необхідності" й проникнути у "царство свободи".

Свого завершення ця проблема набула у філософії Ге-геля, який намагався подати увесь процес історичного роз-витку людства як ступені пізнання абсолютного духу. Звіль-нення людини від суб'єктивного свавілля індивідуальних пристрастей і піднесення її до загальних принципів розу-му, тобто до усвідомлення себе як суспільної істоти, він вважав основним завданням. Тому й сутність культури, за Гегелем, полягає в тому, щоб через філософію пройти всі ступені "утворення світового духу" для того, щоб зробити його "зрозумілим", теоретично засвоєним, зафіксованим у власному мисленні. Культура є іманентним моментом абсолютного і володіє своєю нескінченною цінністю, за-значав Гегель, ототожнюючи культуру з її духовним аспек-том. Завдяки культурі індивід залучається не до природ-ної (як у просвітників), а до духовної сутності світу, яка й формує його субстанційну основу. Оскільки таке залучен-ня можливе лише у свідомості, остільки увесь сенс "нав-чання", "освіти" індивідів, зміст їхнього культурного роз-витку полягає у зростанні їх одиничності й особливості до загальності мислення. Та гегелівське розуміння мис-лення суттєво відрізняється від просвітницької інтерпре-тації "розуму". Для просвітників розум, як відомо, був зна-ряддям задоволення чуттєвих потреб індивіда, його ви-падкового свавілля чи суб'єктивної примхи. У Гегеля розум, будучи залученим у стихію загального, не може задоволь-нитися ні "простотою" і "невинністю" природного стану, ні "задоволеннями і зручностями приватного життя" сус-пільства. Його реальною метою є перехід від "природної простоти", одиничності, відокремленості приватного жит-тя до загальності мислення і воління. Такому переходу покликана сприяти культура, етапи розвитку якої Гегель і пов'язував з мірою їхньої насичуваності духом. Звідси й

Протестуючи проти надмірної раціоналістичної гармо-нізації світу, домінування загального над індивідуальним, романтики утверджували культуру, засновану на засадах індивідуальної свободи, природності, творчого натхнення, права індивіда на неповторність і винятковість, збагачую-чи смислову навантаженість поняття "культура".

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. культура вже розглядалась як багатоаспектне явище:

Фундаментальна структура історичного буття люд-ства (єгипетська, антична, китайська, арабська культура тощо);

Внутрішньо структурований масив суспільного жит-тя (матеріальна і духовна культура з їхніми складовими);

Певна якісна характеристика людського буття.

Похожие статьи




Кант у філософії культури. - Генезис теорії культури

Предыдущая | Следующая