Поняття про культуру і цивілізацію, Поняття про культуру. Історичні моделі культури - Кризи сучасної культури і цивілізації
Поняття про культуру. Історичні моделі культури
Поняття "культура" у своєму сучасному значенні увійшло до вжитку європейської гуманітарної думки порівняно недавно у XVІІІ ст., хоч, зрозуміло, уявлення про специфіку людського буття, тобто культуру, виникло значно раніше. Латинське слово cultura означало обробку землі, її культивування, тобто зміну у природному об'єкті під впливом людини на відміну від тих змін, які викликані природними причинами. Вже у цьому першопочатковому змісті поняття мова виразила важливу особливість єдність культури, людини та її діяльності. Втім, мислителі Античності вживають це слово нечасто, у таких словосполученнях як cultura agri ("обробка землі") і cultura animi ("виховання душі"). Схожі уявлення греки виражали поняттям "пайдейя" "вихованість", яке означало як безпосередньо виховання, навчання громадянина поліса (міста-держави), так і освіченість та культуру взагалі, тобто те, що відрізняло греків від "диких", "некультурних" народів "варварів".
В епоху Середньовіччя cultura трактувалось як подолання людської двоїстості (дуалізму) боріння духу і плоті й умертвіння цієї останньої як умова духовного звільнення. Хоч, у певному сенсі, це був регрес у порівнянні з ідеалом гармонійної людини, що культивувався Античністю, однак, дозволило людині усвідомити свою унікальність: Бог створив людину "за образом і подобою своєю", а тому щастя не у пізнанні себе, а у пізнанні Бога, в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій людина перебуває із Всевишнім. Тоді людина вчиться долати себе, досягати неможливого. Культура починає осмислюватись не як "виховання" почуття міри, гармонії і порядку, а як подолання обмеженості, як культивування невичерпності, бездонності особистості, як її постійне духовне самовдосконалення. Середньовіччя, втім, також продукувало чудові речі й зуміло досягти майже довершених форм людського співжиття, тобто створило культуру вищого рівня. Однак, все це сприймалось лише у контексті служіння Богу.
Європейський Ренесанс повернувся до античного ідеалу, але глибоко трансформував його в культі Людини як діяльної, вільної, творчої істоти
Центру світобудови. На основі цього виникає нове співвідношення між Творцем і його творінням, між людиною та її діяльністю. По-суті, людина привласнює собі функції Творця і починає розуміти світ як не як "творіння Боже", а як "вічну Природу": людська діяльність перестає бути служінням, що виражає слухняність Богові, а стає самодостатнім процесом "підкорення Природи". Так починає формуватись нова європейська культура, в основі якої емансипація людини і природи від Бога та їх взаємне протиставлення.
У XVІІ-XVІІІ ст. вирішальний вплив на розуміння культури робить розвиток науки і техніки, які стають квінтесенцією всіх тих способів діяльності, завдяки яким людина може ставити собі цілі згідно власного розуміння. Наука, політика, економіка, мистецтво, педагогіка все більш усвідомлено дистанціюються від віри й загальнообов язкової етики і будують себе самостійно. Однак, досить швидко у них виявляється і спільна основа
Це культура самостійного людського творення, яке протистоїть Богу та його одкровенню. З цього виникає вражаюче явище культура починає сама набувати релігійного характеру; у ній відкривається творча таємниця світу, завдяки їй "світовий дух" (а не Бог) усвідомлює самого себе і людина одержує сенс свого життя. "У кого є наука і мистецтво, у того є й релігія", - заявляв німецький поет Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832).
Для свідомості Нового Часу світ уявляється як нерозривна єдність людського суб'єкта, природи і культури: вони обумовлюють і завершують одне одного, зовсім не потребуючи жодної точки опори і не підкорюючись жодному вищому закону. Таким чином, завдяки протиставленню людини і природи виникла культура Нового часу. Однак, у самій структурі людської особистості під впливом наукової революції XVІІ-XVІІІ ст. та філософії Просвітництва відбувається розкол на мисляче "Я" і абстрактний "суб'єкт" ("душу") з рішучим переважанням першого: людська сутність починає ототожнюватись з розумом, а культура асоціюватись із ступенем "розумності" суспільних порядків та інституцій, і "вимірюватись" досягненням наук і мистецтв. Ось це панування "Розуму" і становить основну ознаку нової і новітньої європейської культури-культури модернізму.
Протягом XІX-XX ст. раціональність перетворилась у тотальне панування розуму, в якому усе частіше вбачають причину всіх досягнень і бід цивілізації. Разом з тим, в історії культури завжди існувала й існує потужна традиція, представники якої виступають проти культури, зрозумілої в її модерністському аспекті. Розрив суспільства і природи сприймається ними як процес негативний, наслідком якого є втрата людиною "натуральності", "щирості", "простоти" природного життя. Таким чином, еволюцію поглядів на культуру можна розглядати як протистояння, боротьбу "культур-критичного" й "культур-стверджуючого" напрямків. Так, римський поет Публій Овідій Назон (43 до н. е. 18 н. е.) із захопленням вітає культурні здобутки Риму: "Нехай інші оспівують старовину, а я щасливий, що народився тепер, й до душі мені час, в якому я живу. Не тому, що земля стала щедрою на ліниве золото, не тому, що моря дарують розкішний пурпур, не тому, що мармури гір піддаються залізу, не тому, що із хвиль потужний піднісся мол. А тому, що народ ввічливим став і не грубим, і тому, що відомий йому догляд за собою". Натомість грецький філософ Сократ (470-399 до н. е.), зіставляючи культуру і природу, рішуче схилявся на користь другої, вважаючи, що життя "у культурі" неістинним, зорієнтованим на несуттєві або відверто хибні цілі та ідеї. Своїм вченням про доброчесність він, по суті, закликав до відмови від традиційної еллінської "пайдейя" (вихованості), а значить до розриву з демократичним полісом та його культурою. Послідовники Сократа кініки Антісфен (445-370 до н. е.), Діоген Сінопський (404-323 до н. е.) та ін. різко протиставляли "природність" поведінки, простоту життєвого укладу "людини натуральної" штучності, брехливості, жадібності, зіпсованості "людини культурної". На їх думку, філософія повинна виховувати в людині прагнення повернутись до природи і природного способу життя й таким чином звільнитись від пороків суспільства й цивілізації.
У часи Просвітництва найбільш послідовним критиком культури був французький мислитель Жан Жак Руссо (1712-1778), який розглядав людину як істоту досконалу, а життя згідно законів природи як найбільш правильну форму її існування. Ущербність й шкідливість культури Руссо бачив як у притаманному їй принципові приватної власності, яка породжує нерівність людей, так і в наявності політичного абсолютизму влади, антинародної за своєю суттю. Не меншим злом він вважав релігію, мистецтво і науку, які сприяють збереженню нерівності, не забезпечуючи ні покращення звичаїв, ні щасливого життя людей.
У XІX ст. критику культури продовжив німецький мислитель Фрідріх Ніцше (1844-1900), переконаний, що за своєю природою людина є ворожа культурі, що культура є злом і створена для поневолення людей. Особливо негативну роль в історії людства, на думку Ніцше, відіграло християнство, яке своєю проповіддю любові й милосердя позбавляє "сильних" людей і "могутні" нації їх "природного права" до панування і таким чином дозволяє виживати "слабким" індивідам й народам. А це неминуче веде людство до деградації й загибелі. "Немає чого прикрашати християнство, - писав Ф. Ніцше, - воно вело боротьбу не на життя, а на смерть вищим типом людини, воно піддало анафемі усі основні її інстинкти й вилучило з них зло лукавого у чистому вигляді: сильна людина типовий вигнанець, "порочний" тип. Християнство брало бік завжди слабкого, низького, потворного; свій ідеал воно склало з протилежності інстинктам збереження життя, життя у силі; християнство погубило розум навіть самих сильних духом натур, навчивши відчувати оману, спокусу, гріховність у найвищих цінностях духовного". Таким чином, тільки відкинувши мораль і релігію, тобто ставши "по той бік добра і зла", людство поверне собі "волю до життя" і "волю до влади" і знову стане "здоровим" і "життєздатним".
У XX ст. до грона найавторитетніших критиків культури належить засновник філософії психоаналізу австрійський психіатр і філософ Зігмунд Фрейд (1856-1939). У своїх роботах він підкреслював, що людина постійно страждає від протиріч між власними жаданнями й нормами культури, які приписують певну поведінку. Отже, культура за своїм характером є репресивною, такою, що змішує індивіда затамовувати свої природні потяги, "витісняючи" їх до підсвідомості. Саме це, на думку Фрейда, і є причиною психічних хвороб і неврозів людини, а також накопичення в суспільстві різного роду напружень й суперечностей. Ідеї З. Фрейда розвинули і переосмислили стосовно різних сфер культури і суспільного життя Карл Густав Юнг, Отто Ранк, Еріх Фромм, Герберт Маркузе та ін. На початку XX ст. були сформульовані три фундаментальні теорії розвитку культури. Німецький мислитель Освальд Шпенглер (1880-1936) у своїй праці "Сутінки Європи" робить песимістичний висновок про те, що раціоналістична культура (культура модернізму), що утвердилась у Західній Європі, являє собою деградацію вищих духовних цінностей, а тому приречена на загибель. Йому заперечив німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864-1920). У своїх працях (зокрема "Протестантська етика і дух капіталізму", "Господарство і суспільство" та ін.) він робить висновок, що ніякої кризи європейської культури немає, просто на зміну одним ціннісним критеріям прийшли інші й, у першу чергу, універсальна раціональність, що змінила уявлення про цю культуру. Нарешті, німецько-французький мислитель Альберт Швейцер (1875-1965) у роботі "Розпад і відродження культури" услід за Шпенглером відмічає кризу і занепад європейської культури, але вважає їх не фатальними, а порятунок культури можливим. Для цього необхідно повернути до культури релігійну етику і утвердити в людському суспільстві екологічний світогляд, спрямований не на "підкорення природи", а на гармонійне з нею співіснування.
Буття людини, її життєдіяльність забезпечується двома основними процесами: біологічним і культурним. Якщо біологічна еволюція визначається природними, генетичними засадами, то сутність культурного розвитку виражається інформаційною передачею традицій, звичаїв, обрядів, способів спілкування індивідів між собою і з середовищем їхнього існування.
Культура, як система позабіологічно вироблених норм, прийомів, засобів людської діяльності, задає цю діяльність, програмує спосіб і міру оволодіння людиною природного і соціального світу. Сфера культури містить у собі не тільки результати, але й процеси матеріальної і духовної діяльності людей.
Культурна еволюція -- це еволюція поведінки і здібностей людини. Щоб зрозуміти специфіку розвитку людства, оцінити його можливості, необхідно збагнути особливості як біологічної, так і культурної еволюції.
Біологічна еволюція, будучи саморозвитком органічних форм -- що визнається нині більшістю вчених, грунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і на природному доборі. Біологічна наступність при цьому забезпечується майже повною незмінністю спадкових ознак (генетичною пам'яттю) біологічних видів. Тільки мутація приносить зміни в генетичну інформацію, оскільки є єдиним джерелом нових організмів у біосфері. Природний добір закріплює лише ті зміни, які збільшують здатність живої істоти до здобування їжі, самозахисту, розмноження, тобто спрямовані на підвищення її шансів на виживання, пристосування до життя.
Біологічна еволюція людини -- також результат мутацій, що виявилися у зміні діяльності центральної нервової системи, розвитку мозку. В основі біологічної еволюції лежить зміна інформації, а не організмів як таких.
Культурна еволюція багато в чому схожа на біологічну -- інформація передається наступним поколінням, але не через розмноження з допомогою ДНК, а шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками.
Еволюція культурна пов'язана із здатністю зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступному поколінню. Культурна еволюція не залежить повністю від випадковості -- людина здатна активно шукати нову інформацію, свідомо обираючи напрямок своїх пошуків. Вона може також одержати її шляхом роздумів, відкриваючи нові факти, взаємозв'язки, форми поведінки методом дедукції. У культурній еволюції для усунення шкідливої інформації не потрібна загибель індивідів. Людина здатна свідомо від неї відмовитись. У біологічній еволюції нові властивості можуть набуватись лише ціною втрати колишніх. Наприклад, мутація, завдяки якій у птаха з'являється дзьоб, може позбавити його здібності розколювати зерна або вловлювати комах. Навпаки, набуття нової інформації в ході культурної еволюції звичайно не позначається негативно на колишніх здібностях індивіда. Тим-то культурна еволюція може відбуватись значно швидше: адже нові властивості не витісняють існуючі, а лише доповнюють їх. Вона має кумулятивний характер, і її темпи з плином часу зростають.
З допомогою культурної еволюції людина виробила таку поведінку, яка постійно підвищує пристосованість до життя. За дуже короткий термін людство освоїло і вдосконалило більшість специфічних навичок, якими інші організми оволодівали протягом всієї біологічної еволюції: ми літаємо вище птахів і пересуваємося по воді швидше за будь-яку рибу.
Людина -- єдина жива істота, специфічною особливістю якої є культурна еволюція як засіб виживання і пристосування до оточуючого середовища. За допомогою культурної еволюції людина постійно підвищує свою пристосованість до життя шляхом удосконалення своєї поведінки, свого ставлення до оточуючої дійсності. Таким чином, особливості культурної еволюції та її відмінність від біологічної полягають, по-перше, у способах передавання інформації -- у наслідуванні (показі, прикладі), навчанні, оволодінні знаннями і навичками у процесі спілкування з допомогою мови та інших знакових систем. По-друге, в характері, змісті і оформленні, закріпленні інформації -- нагромадженні знань, оформленні їх у науку: мистецтво, моральні норми, матеріальні об'єкти тощо. Знання стало найпершим і невичерпним джерелом засобів виживання людства. Людина постійно помічала, відкривала і засвоювала із користю для себе все нові й нові взаємозв'язки і закономірності типу "якщо-то", що дало їй можливість перетворювати оточуючий світ відповідно до своїх потреб. По-третє, в результатах її особливостях організації людської життєдіяльності, становленні соціальних взаємин, суспільства. Коли виник ХС, всі екологічні ніші на Землі були зайняті іншими біологічними видами. І тільки завдяки виникненню нової форми життєдіяльності - суспільства, людство змогло вижити, розселитися по всій планеті і стати домінуючим біологічним видом.
Похожие статьи
-
Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н. е.). Первісно він означав обробку грунту,...
-
Перспективи дозволу екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Перспектива дозволу екологічної проблеми, що стоїть перед людством, вимагає розвитку гармонійних відносин з природою, сприяють її збагаченню, олюднення,...
-
Роль філософії в вирішенні екологічної проблеми - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Сучасна епоха знаходиться в особливому ставленні до філософії, і це обумовлено самою її сутністю як переломною, прокладає радикально нові шляхи...
-
Історично-філософські форми ставлення людини до природи - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Розкриваючи історію взаємин між суспільством і природою, підкреслимо, що ці відносини в рамках тієї чи іншої цивілізації мають власну специфіку, тобто...
-
Філософія у сфері культури Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так...
-
Вступ - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Актуальність У своєму рефераті я хочу розглянути одну з найактуальніших філософських проблем нашого часу, від вирішення якої залежить, чи будуть люди...
-
Природа і відповідальність людини - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Для сучасності характерно прагнення повернути єдність людини і природи. Не боячись впасти в перебільшення, можна сказати, що філософія ХХ століття рішуче...
-
Структура культури - Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура
Загальноприйнятим є розмежування культури На Матеріальну Та Духовну. Кожна з них, взята окремо, виражає поняття культури у більш вузькому значенні слова...
-
Поняття суспільства Суспільство - одна з основних категорій соціальної філософії, історії та соціології. Тому поняття "суспільство", "суспільне",...
-
Поняття цінностей та їх структура - Цінності в сучасному світі
В структуру оцінки входять суб'єкт, предмет і основа оцінювання. Об'єктивний зміст оцінки визначається предметом, тобто тим, що ми оцінюємо. Тому оцінка...
-
Сутність екологічної проблеми в сучасній філософії - Поняття "екологічної кризи" в філософії
У чому сутність екологічної проблеми? Узагальнено кажучи, сутність екологічної проблеми полягає в чітко виявилося і поглиблюється протиріччі між...
-
Висновок - Поняття "екологічної кризи" в філософії
Попрацювавши з літературою, я прийшла до наступних висновків. Основною причиною сучасної екологічної кризи є різке зростання антропогенного навантаження...
-
Екоурбанізм: проблема визначення поняття - Екоурбанізм в контексті перспектив постмодерної культури
Теоретичні дослідження екоурбанізму почалися у другій половині ХХ століття та пов'язані з іменами працівників Чикагського університет, - Роберта Парка,...
-
Поняття політичного: соціально-філософський вимір
Поняття політичного: соціально-філософський вимір Феномен політичного в останні роки став об'єктом прискіпливої уваги філософії політики. Тут мабуть...
-
Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції
Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції Світогляд - необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не просто один елемент у ряді...
-
Загальна характеристика сучасної філософії
Філософія є засобом критичного аналізу, усвідомлення найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток сучасної цивілізації....
-
Вступ - "Аполлонічні" та "діонісійські" начала в типології Ф. Ніцше
Духовна криза сучасного розвиненого світу все більш посилюється. Це відбувається скрізь і не залежить від культурних традицій тієї чи іншої країни, хоча...
-
Доля людини в світлі деонтології
Доля людини в світлі деонтології В контексті деонтологічної етики автор розглядає філософські позиції і концепції щодо сутності людського буття. Важливим...
-
Соціальні фактори формування свідомості людини
Соціальні фактори формування свідомості людини Коли людина виділяє себе з природи, тоді вона протиставляє себе їй і починає усвідомлювати своє "Я" і свою...
-
Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є сутнє, а не навпаки -- ніщо?" -- це запитання М. Хайдеггер,...
-
СУТНІСТЬ І ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ - Людина як предмет філософського аналізу
Питання про природу людини - також один з центральних у філософській антропології - це питання про його емпіричну (природному) відмінність від усіх інших...
-
Починаючи з 2008 року, світ поринув у фінансову кризу. Глибина її буде значно суттєвіша, ніж у 70-ті, 80-ті, 90-ті та в першому десятиріччі нинішнього...
-
Філософія, її предмет, функції і місце в сучасній культурі
ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ І МІСЦЕ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ Питання про предмет філософії викликає великі труднощі не тільки у тих, хто починає...
-
Відношення до розуму, до науки, до знань - одна з вічних проблем теології і релігійної філософії. Багато західних історіографів всю історію Європи...
-
СУЧАСНА НІМЕЦЬКА ТЕОРІЯ ПРИРОДИ РЕЧЕЙ - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Природа право цінності справедливість Панівною буржуазної правової ідеологією, у всякому разі в Західній Німеччині, є зараз так звана "теорія природи...
-
Теоретико-методологічні засади та історичні спроби аналізу цивілізацій: від Платона до Маркса
Теоретико-методологічні засади та історичні спроби аналізу цивілізацій: від Платона до Маркса Сучасні глобалізаційні процеси потребують поглибленого...
-
Висновки - Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура
Суспільство - одна з основних категорій соціальної філософії, історії та соціології. На сьогодні поняття "суспільство" вживається у різних значеннях у...
-
Природа як предмет філософського осмислення
Природа як предмет філософського осмислення Поняття природи. "Перша" і "друга" природа. Природа жива та нежива. "Природа" розуміється у декількох смислах...
-
Верифікація культуротворчого буття в історії філософської думки до середини ХVІІІ століття
Верифікація культуротворчого буття в історії філософської думки до середини ХVІІІ століття Ключові слова: культуро творче буття, історія філософії, метод...
-
У розумінні Мелвілла Херсковіца культура є вираз "поведінки людей і законів, що лежать в основі цієї поведінки; тлумачиться як загальне коло варіацій в...
-
Динаміка раціональності на сучасному світі: ідеї В. Х. Лобаса в контексті їх теоретичного осмислення
СТАТТЯ З теми: "Динаміка раціональності на сучасному світі: ідеї В. Х. Лобаса в контексті їх теоретичного осмислення" "Для того, щоб раціонально приймати...
-
Культура и религия в концепции З. Фрейда
Проблема места культуры и религии в современном обществе всегда была и остается одной из самых актуальных для обсуждения. Мы привыкли к навязанным...
-
Поняття свободи і відповідальності Свідомість завжди перебуває у стані смислової активності й вибірковості. До того ж їй притаманна ще одна суттєва...
-
Учение даосов тесно смыкается с религией, с оккультными науками, магией, колдовством. Инь Чжаоэнь, даос, предпринимает попытку соединить три основные...
-
ВСТУП - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Для нормального існування суспільства потрібні стабільність, упорядкованість, певна гармонія у стосунках між його членами. Це й є головною метою права....
-
Поняття любові, основні її прояви - Любов як найвище людське почуття
Найунікальнішою формою спілкування, яка дає найбільше міжособистісне єднання, є любов. Упродовж багатовікового існування людської культури вона вважалася...
-
Естественно-научная и гуманитарная культуры - Наука, как часть культуры
Культура, будучи результатом человеческой деятельности, не может существовать изолированно от мира природы, являющегося ее материальной основой. Она...
-
Суспільна та індивідуальна свідомість - Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість і культура
Суспільна Свідомість є сукупністю почуттів, настроїв, різноманітних поглядів, ідей та теорій, які відображають ті чи інші сторони суспільного життя. Вона...
-
Становление проблематики культуры в истории философии - Философские проблемы культуры
Как и другие явления общественной жизни, изучение культуры прошло, условно говоря, три этапа. Первый этап - стадия сравнительно нерасчлененного...
-
ВИСНОВОК - Концепція "природи речей" у світлі сучасної філософії права
Тут цілком доречно навести думку Маркса про те, що, оскільки "точка зору законодавця -- точка зору необхідності", законодавець "повинен дивитись на себе,...
Поняття про культуру і цивілізацію, Поняття про культуру. Історичні моделі культури - Кризи сучасної культури і цивілізації