Подальший розвиток теорії. Дискусія навколо культурного релятивізму та проблеми універсальності прав людини - Теорія культурного релятивізму як протиставлення універсалізму

Важливість та актуальність висунутої теорії можна побачити в проблемі опозиції ідеї універсальності прав людини та основних постулатів теорії культурного релятивізму.

Трансформація культурного релятивізму як методу доктрини морального релятивізму відбулося в контексті роботи Комісії з прав людини Організації Об'єднаних Націй у підготовці Загальної декларації прав людини. Мелвіл Херсцовіц підготував проект "Заява з прав людини", який Виконавча рада Американської антропологічної асоціації переглянула та представила Комісії з прав людини [13]. Заява починається з досить простого пояснення актуальності культурного релятивізму. Таким чином, була сформульована заявА про права людини, яка мала на меті дещо більше, ніж просто повага до особистості. Також повинно повною мірою враховуватися позиція індивіда як члена соціальної групи, частиною якої він є. Основна частина цієї заяви підкреслює стурбованість тим, що Декларація прав людини готувалася в основному членами західних суспільст, і могла виражати принципи, які, далеко не універсальні. Проблема ускладнювалась тим, що декларація повинна мати всесвітню застосовність. Вона повинна охопити і визнавати дійсність різного способу життя суспільства. Вона не буде переконливою, наприклад, у індонезійських, африканських, далекосхідних культурах, якщо буде лежати у тій же площині, що і документи більш раннього періоду. Права Людини в ХХ столітті не можуть бути обмеженими мірками будь-якої окремої культури, чи бути продиктованими певними групами людей, хоч і з благими прагненнями.

Це твердження може бути витлумачено в такий спосіб - комісія повинна залучати людей з різних культур, особливо культур, які знаходились або знаходяться в колоніальній стадії.

Всесвітній стандарт свободи і справедливості, заснований на принципі, що людина вільна тільки тоді, коли вона живе в суспільстві яке саме визначає її свободу і права як члена свого суспільства. Ці претензії викликали негайну реакцію ряду антропологів. Джуліан Стюард показав фундаментальний недолік морального релятивізму: "Або ми маємо терпіти все і тримати руки подалі, або ми маємо боротися з нетерпимістю і завоюваннями - політичними, економічними, а також військовими - у всіх їх формах..." . Точно так само, він поставив під сумнів другий принцип, за яким антропологи "затвердили варно-кастову систему Індії, расово-кастовоу систему Сполучених Штатів, та багато інших видів соціальної дискримінації в світі". [18, с. 351] Стюард стверджував, що будь-яка спроба застосувати принцип культурного релятивізму для розв'язання моральних проблем зьакінчилися би тільки протиріччями (принцип, який, як здається, прагне до терпимості закінчує тим, що використовується для виправдання нетерпимості, або принцип толерантності може бути абсолютно нетерпимий до суспільства, якому не вистачає, можливо, західного значення толерантності. Вони прийшли до висновку, що антропологи повинні дотримуватися принципу нейтральності науки, а брати участь в дебатах з приводу цінностей мають тільки як особистості, а не як науковці.

У 1968 р., який було проголошено Міжнародним роком прав людини, ЮНЕСКО опубліковало низку текстів, що відносяться до опису різних культурних традицій та періодів людської історії, з метою демонстрації універсальності феномена прав людини. З того часу різноманітні думки щодо характеру прав людини суттєво збагатились [17, с.8].

Уже на початку 80-х років у світовій літературі з проблем прав людини теоретиками були зроблені перші спроби оскаржити поширену точку зору щодо універсальності, як тоді стверджувалося, західної ліберальної концепції прав людини. Результатом цього стала вже звична дискусія між захисниками культурного релятивізму та універсалізму.

В деякій мірі культурний релятивізм проявився і в постколоніальній політиці.

На хвилі розпаду британської та французької колоніальних імперій і в результаті американської поразки у війні у В'єтнамі, антропологи стали особливо уважні до відносин панування і підпорядкування, які пов'язують західні та незахідні суспільства, і структурні співвідношення в будь-якому суспільстві.

У таких умовах наукові дослідження мали політичні наслідки, і релятивісти не бачили конфлікту між їх науковими спробами зрозуміти інші культури і політичними наслідками своєї роботи.

З одного боку, багато антропологів почали критикувати метод морального релятивізму, який в обличчі культурного релятивізму, використовується для маскування наслідків західного колоніалізму та імперіалізму.

Отже, на міжнародному рівні культурний релятивізм може проявлятися в змісті міжнародних документів (договорів, декларацій, резолюцій та ін..), додатків до них, або ж може бути використаний, як договірна основа для кореляції доктрини універсальних прав людини. Сучасні міжкультурні комунікації, здається, вже просто немислимі без звертання до релятивізму, який в налагодженні міжкультурного діалогу відіграє неабиякого значення.

Культурний релятивізм боас херсковіц

Похожие статьи




Подальший розвиток теорії. Дискусія навколо культурного релятивізму та проблеми універсальності прав людини - Теорія культурного релятивізму як протиставлення універсалізму

Предыдущая | Следующая