Феноменологія духу та філософія природи в Гегеля - Гегель та Фейєрбах - представники німецької класичної філософії

Шлях, який долає свідомість для досягнення абсолютного знання, зображений Гегелем у "Феноменології духу", -- першій його зрілій праці. В ній розгорнуто широку панораму формування індивідуа-льної свідомості -- від чуттєвості до понятійного рівня -- і подальше збагачення її змістом через подолання (при-своєння) тих форм історико-соціального досвіду (досвід рабства, рицарства, буржуазних відносин) і культурних утворень (моралі, мистецтва, релігії і попередньої філосо-фії), крізь які історично людство (за Гегелем, ідея) підні-малось до абсолютного знання.

"Феноменологія духу" показова з огляду на реалізова-ні в ній такі ідеї:

1. Процес пізнання подано як циклічне повторення"опредметнення" свідомості й "розпредметнення" (подолання її предметності), як покладання об'єкта і зняття цьогопокладання (фіхтевські теза -- антитеза -- синтез). Під"опредметненням" Гегель розумів вихід свідомості назов-ні, набуття нею предметної форми (наприклад, інженер ство-рив машину, художник -- твір, парламент -- конститу-цію). Це творіння стає самостійним предметом (об'єктом),який починає жити власним життям. При цьому його життя може вступити в суперечність із задумами творця (техніка породжує проблеми, конституція, як виявляється, не задовольняє людей тощо). Ця несумісність логіки суб'єкта логіки життя об'єкта називається "відчуженням". Отже,"відчуження" -- це таке відношення суб'єкта і об'єкта, за якого суб'єкт не бачить себе в своєму творінні, відмовля-ється визнати його своїм.

Для Гегеля "опредметнення" часто перетворюється на "відчуження" з тієї причини, що свідомість (ідеальне), вті-люючись у предмет (матеріальне), відштовхує своє творіння саме тому, що воно матеріальне. Тобто "відчуження" набу-ває форми протистояння ідеального і матеріального. І це "відчуження" долається завдяки усвідомленню ідеєю того, що матеріальне творіння є її інобуттям (тобто її буттям в іншій формі). Ідея впізнає себе у своєму творінні й прими-ряється з ним.

Категорія "опредметнення" і похідна від неї "відчу-ження" відіграли значну роль у філософії Фейєрбаха і Маркса.

2. У "Феноменології духу" субстанція виступає як субстанція-суб'єкт. Під субстанцією Гегель, як і його попередники Фіхте і Шеллінг, розумів ідею, що розвивається.

Субстанція -- це об'єктивовані, перетворені на щось самостійне форми знання (мистецтво, релігія, філософія та ін.). Але це знання (субстанція) рухається вперед реаль-ними людьми (суб'єктами), які засвоюють готові форми і йдуть далі. В концепції субстанції (суспільного знання) і суб'єкта (свідомості індивіда) Гегель розвиває ідею єдності суспільно-історичного й індивідуального суб'єкта, долаю-чи робінзонаду (розгляд суб'єкта як окремого індивіда) по-передньої філософії. Щоправда, ця єдність швидше декла-рується як загальний принцип, ніж обгрунтовується через конкретні форми. (Проблеми комунікації й інтерсуб'єктивності, які досліджують конкретні форми виходу за ме-жі індивідуального суб'єкта, постали перед філософією ли-ше в XX ст.)

3. "Феноменологія духу" побудована на принципі істо-ризму. Філософію XVII--XVIII ст., предметом якої переважно була природа, час і історія, цікавили дотична. Нато-мість у XIX ст., коли предметом дослідження стає культу-ра, проблеми історичності (часовості) виходять на передній план. І це зрозуміло, оскільки час не такий важливий для природи, як для культури. Час, історичність є способом іс-нування, постійного самовідтворення культури. Ця думка в розгорнутому вигляді представлена вперше у філософії Регеля, для якої минуле існує в сучасній свідомості як її структурний елемент, як елемент її логічної розбудови. І тому для розуміння сучасного знання (свідомості) необхід-но досліджувати шлях його історичного становлення.

Завдяки "Феноменології духу" окрема свідомість під-нялася до абсолютної ідеї, яка, власне, і є предметом ви-вчення філософії Гегеля. Абсолютна ідея (Бог) у своєму розпитку долає такі ступені: спочатку вона розгортається у класній стихії п "чистому" мисленні, відтак переходить у природу, але природа як матеріальне, тілесне не відповідає її суті і вона створює сферу духу, тобто людсь-ку культуру, яка перебуває в історичному розвитку. От-же, розвиток ідеї відбувається за діалектичною тріадою -- теза (чисте мислення), антитеза (природа) і синтез (дух). відповідно і система філософії Гегеля розпадається на "Ло-гіку" як науку про чисте мислення, "Філософію приро-ди" і "Філософію духу".

Згідно з принципом тотожності мислення і буття Ге-гель оголошує логіку вченням не тільки про мислення, але й про форми буття, оскільки сутністю буття є мислен-ня. Предметом його логіки стають категорії. Але катего-рії у Гегеля -- це не апріорні форми розсудку Канта. Вони Є загальними поняттями розуму, моментами в розвитку аб-солютної ідеї. Розвиток ідеї по східцях (категоріях) -- від найбільш абстрактних і однобічних визначень до кон-кретних і повних -- становить зміст логіки. Тобто Гегель намагався розташувати всі найзагальніші поняття в тако-му порядку, який відповідав би логіці розвитку будь-якого знання. Найзагальнішими вузловими моментами цього по-рядку є "буття", "сутність" і "поняття".

Справді, будь-яке пізнання предмета фіксує насампе-ред його буття (наприклад, атом є), далі пізнання прони-кає в його сутність (розкриває закономірності атома) і фор-мує поняття (теорію атома). Тому логіка Гегеля і розпада-ється на три частини -- "Буття", "Сутність" і "Поняття". Кожна з них, у свою чергу, також включає тріаду. На-приклад, "Буття" поділяється на якість, кількість, міру, які знову ж розпадаються на тріади. Завдяки цьому пред-метом дослідження "Логіки" стає понад 80 загальних по-нять, кожне з яких переходить у наступні й охоплює по-передні. Зокрема, в "Бутті" Гегель розглянув взаємозв'я-зок категорій якості й кількості, їх перехід у міру. У "Сутності" показав єдність і взаємопроникнення проти-лежностей. "Поняття", як і вся система, вибудуване на принципі заперечення заперечення. Перехід кількості в якість, взаємопроникнення (боротьба) протилежностей і заперечення заперечення були піднесені в марксизмі до рангу трьох законів діалектики, яким намагалися підпо-рядкувати всі явища світу.

"Філософія природи" Гегеля, попри деякі цікаві ідеї (про нерозривну єдність матерії, простору, часу і руху), є найменш оригінальним його твором. Характерно, що ве-ликий діалектик заперечував розвиток у природі, вважав, що матерія лише урізноманітнюється в просторі. Значно пліднішою є його "Філософія духу", в якій Гегель розгля-нув етапи розвитку духу, виклав свої погляди на мораль, право, історію, релігію, мистецтво. З усіх цих проблем він читав курси лекцій, які після його смерті опублікували слухачі. У них блискуче продемонстрована плідність діа-лектичного методу. І хоча Гегель часто нехтував змістом заради форми (втискував матеріал у тріади), але завдяки діалектиці його філософія стала одним з найвизначніших витворів в історії філософи.

Особливий інтерес становить гегелівське розуміння історія людства, на його думку, -- це прогрес у пі-знанні свободи, а ідеал історичного розвитку суспільства -- досягнення свободи для всіх. Відповідно до цього Гегель поділив всесвітню історію на три періоди: східний, ан-тичний і германський. На Сході людина, за його словами, ще не дозріла до свободи, тому там усі раби, за винятком одного вільного -- деспота; в античності частина суспільс-тва піднялася до ідеї свободи, інша -- раби. Тільки в Єв-ропі в Новий час свобода поширилася на всіх. Взірцем втілення свободи вважав німецьку монархію, що було очевиднішим за прагненням з існуючою прусською політичною

Загалом Гегель, який у молодості захоплювався ідея-ми Французької революції, н зрілу пору поступово схиляв-ся до консерватизму і реакції. Державу він тлумачив як втілення ідеї Бога і розуму в світі. "Держава в собі і для себе є етичною тотальністю, реалізацією ідеї свободи, аб-солютною ціллю розуму, найреальнішою свободою". Таке розуміння держави стало основою тоталітаризму: не дер-жава існує заради громадян, а навпаки, громадяни для держави. Концепція Гегеля абсолютизувала тотальність, заради якої вона нехтувала одиничним, конкретним як несуттєвим. Іншими словами, Гегель прогледів особу, як новий центр, навколо якого організовувалося суспільне життя в Європі Нового часу.

Концепція Гегеля була піддана критиці його сучасни-ками і наступними філософами, які вказували на такі її вразливі сторони, як панлогізм (Шлегель, Шлейєрмахер, Шопенгауер, Керкегор), ігнорування конкретної людини, яку він віддав на поталу тотальності (Керкегор). Фейєр.

Бах і Маркс критикували Гегеля за ідеалізм, за некритичне сприйняття існуючого в Пруссії соціального порядку як "розумного".

Ідеї Гегеля вплинули на формування філософії К. Марк-са. Наприкінці XIX -- на початку XX ст. вони пережили ренесанс у неогегельянстві й почасти у Франкфуртській школі.

Похожие статьи




Феноменологія духу та філософія природи в Гегеля - Гегель та Фейєрбах - представники німецької класичної філософії

Предыдущая | Следующая