Проблема буття у філософії неотомізму та персоналізму, Проблема доказу буття Бога у сучасній релігійній філософії - Релігійна філософія

В основі онтології неотомізму знаходиться гілеморфізм - висхідне до Арістотеля вчення про два початки буття - матерію та форму. "Матерія" - пасивний, рутинний початок, суто абстрактна можливість, потенція, тотожна "ніщо". "Форма" - активний, ідеальний початок, під впливом якого матерія актуалізується, тобто перетворюється із можливості у дійсність - у речі та процеси світу: від неорганічних до найвищого ступеню природного буття - людини. Формою та суттю людини є нематеріальна, а тому і безсмертна душа.

У персоналізмі ("персона" - особистість) людина розглядається не як одна з форм буття, а як єдина творча реальність, без якої все інше не має смислу (і в цьому пункті персоналізм змикається з екзистенціалізмом). Та є "початок усіх початків", "форма усіх форм" - найвища форма, яка утворює і матерію, і всю конкретну багатоманітність форм - Бог.

Проблема доказу буття Бога у сучасній релігійній філософії

"Доказ" буття Бога як Творця та Першооснови усього існуючого - найголовніше завдання релігійної філософії. У підходах до його вирішення можна виділити два основні напрямки - традиціоналістський та сучасний, модерністський.

Традиціоналістський - обгрунтування буття Бога полягає у коментуванні, уточненні, деталізації суто логічних доводів, сформульованих ще "батьками церкви" та

Філософами-схоластами.

Найбільш відомі 5 доводів Хоми Аквінського:

    1. У світі все рухається. Якщо брати рух у всій його повноті, а не тільки як механічний, не можна не прийти до "першодвигуна", тобто до Бога. 2. У світі все має свою причину, отже, повинна бути "першопричина" - Бог. 3. Безліч можливостей та випадковостей у світі повинні бути керовані абсолютно необхідною причиною - Богом. 4. Для вимірювання ступеня досконалості Краси, Блага, Істинності, усього, що є у світі, повинна існувати абсолютна міра усіх досконалостей - Бог. 5. Усе Існуюче у світі володіє якимось ступенем доцільності, отже повинна існувати "остання" та головна ціль - Бог.

Августін будував свої докази існування Бога, виходячи з ствердження про те, що усе у світі має волю, отже повинна бути "первісна", абсолютна Божа воля. М. Лютер виводив Бога з міркувань про те, що усім людям притаманно почуття віри, джерелом якої може бути тільки Бог.

Під модерністським напрямком маються на увазі міркування, у котрих висновки про існування Бога робляться з наукових відкриттів та утруднень. У цьому смислі роз'яснюється другий закон термодинаміки ("теплова смерть Всесвіту"), явище "червоного зміщення" у спектрі галактик ("всесвіт, який розширюється після утворення") "дефект маси" ("утворення матерії із нічого"), нематеріальність інформації та багато іншого. У останні роки для цього використовується так званий "антропний принцип". У самому загальному вигляді він говорить: "Значення усіх фізичних та космологічних величин, які ми спостерігаємо, не випадкове, але продиктовано вимогою забезпечити існування галузей, де змогло би виникнути життя на вуглеродній основі, а також вимогою, щоб вік Всесвіту був достатньо великим, тобто щоб ця подія вже відбулася". Із цього можна зробити висновок: отже, Всесвіт не є випадкове скопище співіснуючих у часі речей. У ньому є дещо таке, що містить у собі безліч надто специфічних потенцій та властивостей, котрі приводять до виникнення життя у тій чи іншій формі, а також є причинна основа, яка здійснює саме такий вибір. Ці потенції і ця причинна основа - Бог.

Австралійський молекулярний біолог М. Дентон, піддавши критичному аналізу еволюційну теорію Ч. Дарвіна з позицій теорії вірогідності, прийшов до висновку, що поява людини внаслідок природного відбору вимагало б значно більшого періоду часу, ніж той, який минув після Великого вибуху. Оскільки ж поява людини - факт, то потрібно припустити існування у світі якоїсь Істоти або Організуючого Принципу, прихованого невідомо де, понад та поза природою, але який є творцем доцільного порядку у світі, який привів до появи Людини. І це можна назвати Богом.

Зрозуміло, по всім цим та подібним прикладам можливі висновки і прямо протилежного, атеїстичного порядку; з деякими з них можна познайомитися у статті М. Р'юза "Наука та релігія: як і раніше війна?". Очевидно, слід визнати, що наука сама по собі, яких би вершин вона не досягла, не може з абсолютною певністю ні підтвердити, ні заперечити креаціонізму (біблейського вчення про створення світу Богом), тобто буття Бога як творця та першооснови світу. Проте осмислення усіх найновіших наукових відкриттів з позицій креаціонізму та антикреаціонізму, дискусії між прихильниками та супротивниками креаціонізму, безумовно, корисні. Вони сприяють формуванню все більш глибоко та детально розроблених, а отже усе більш адекватних дійсності світоглядних систем.

Похожие статьи




Проблема буття у філософії неотомізму та персоналізму, Проблема доказу буття Бога у сучасній релігійній філософії - Релігійна філософія

Предыдущая | Следующая