Еволюційні напрямки філософії історії. Сучасні погляди - Лінійна філософія історії

Еволюціоністську концепцію односпрямованого, повільного, але неухильного поступу людства найбільш повно ре-презентують Г. Спенсер, у системі якого принцип еволюції вперше набув універсального значення та англійський етнограф Едуард-Бернет Тейлор (1832--І917) з його фундаментальним дослідженням еволюції первісної культури.

Впливовий у XX ст. неоеволюціонізм репрезентував американський дослідник К. Поланьї своїй книзі "Первісна, архаїчна та сучасна економіка" він дослідив економічні стадії поступу людства, виділивши у світовій історії економіки три основні періоди: первісну економіку, економіку ранніх цивілізацій і ринкову економіку. Кожному з цих періодів відповідає особливий тип розподілу матеріальних благ. На стадії первісної економіки з її законом еквівалентного обміну домінує принцип реципрокції (лат. гесіргосиз -- той, що повертається), згідно з яким кожен індивід вносить максимум у спільне надбання общини, щоб одержати для себе максимум шани і соціальних привілеїв. На стадії ранніх цивілізацій цей принцип ще діє, але домінуючим стає принцип редистрибуцїі - централізований перерозподіл благ і послуг. На стадії ринкової економіки діють добре знані сьогодні принципи.

Більш виразною є теорія стадій економічного розвитку іншого американського дослідника Волта-Вітмена Ростоу (нар. 1916), яка набула популярності у 50-ті роки минулого століття. Започатковують його стадійну систему "традиційні" стадії з властивим їм низьким рівнем споживання, за ними -- стадії "передумов", "піднесення", "наближення до зрілості", а увінчує її високоіндустріалізована стадія "масового споживання", якій автор приділяє головну увагу. Це було втілено в його концепції індустріального суспільства, яка стала своєрідною альтернативою марксистському розумінню капіталізму як суспільно-економічної формації та протиставленням традиційному аграрному суспільству з його натуральним господарством. Темпи розвитку, структура "індустріального суспільства", згідно з Ростоу, залежать не від форм власності та суспільних відносин, а лише від рівня його індустріалізації. Щоб охопити своєю концепцією і тодішні соціалістичні країни (передусім СРСР, Китай), тобто надати їй статусу всезагальної, світової, Ростоу запропонував гіпотезу про конвергентний (лат.-- сходжусь, наближаюсь) розвиток капіталізму і комунізму, Що означала еволюційне взаємозближення цих типів суспільств на основі досягнення ними відповідного рівня індустріалізації.

Концепції єдиного індустріального суспільства значну увагу приділив і всесвітньо відомий французький філософ Раймон Арон (1905--1983), знаний своїми працями "Вступ до філософії історії", "Виміри історичної свідомості", "Три есе про індустріальну добу", "Етапи соціологічної думки", "Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство" та ін. Р. Арон разом із В. Ростоу і Д. Беллом вважається творцем, провідним теоретиком концепції єдиного "індустріального суспільства". На відміну від марксистського формаційного підходу до соціально-історичного розвитку він розглядає історичний процес як перехід від "традиційного" (аграрного) до промислового ("індустріального") суспільства.

Не ставлячи за мету осмислення всесвітньо-історичного процесу як цілісності, Арон мало уваги приділяв аналізу доіндустріальних суспільств. Головним для нього був пошук єдиної вихідної внутрішньої логіки розвитку сучасного йому суспільства і його майбутнього, що на той час було представлене двома протилежними системами -- капіталістичною і соціалістичною. Він доводив, що будь-яка соціально-економічна система індустріального гатунку (капіталістична і соціалістична) має єдину економічну основу, універсальні економічні ознаки. На думку Арона, таких ознак є п'ять:

Радикальна відокремленість підприємства від сім'ї;

Технологічний поділ праці;

Нагромадження капіталу й прогресивний характер економіки;

Суворий економічний розрахунок використання енергії та ресурсів;

Концентрація робочої сили на місцях трудової діяльності.

Універсальність таких ознак не означає тотожності капіталізму й соціалізму. Вони мають розбіжності, які Арон зводить до двох важливих аспектів:

Власність на засоби виробництва. У капіталістичній економіці вони належать приватним особам, а в соці-алістичній -- державі;

Спосіб регулювання економіки. За соціалізму цю функцію виконує державний плановий комітет, а за капіталізму вона реалізується як рішення індивідів -- суб'єктів ринку.

Таким чином, рівновага між попитом і пропозицією у першому випадку досягається завдяки плануванню, а в другому -- через ринкову оцінку. Порівнюючи ці соціаль-но-економічні системи, Арон стверджував, що кожна з них має свої недоліки, які, проте, є не так специфічними, як загальносуспільними або наслідком еволюції. Так, капіталістичний лад уявляється певній частині людей як зло в собі. Його критикують передусім за те, що він несе з собою експлуатацію робітників, є аморальною системою, заснованою на гонитві за прибутком, призводить до крайньої нерівності в доходах, що у ньому через відсутність планування, свідомого розподілу ресурсів і доходів панує анархія, постійно існує загроза криз. Та перші три недоліки, доводить Арон, характерні для будь-якої економічної системи, оскільки нагромадження капіталу та перерозподіл його з метою розширення виробництва є рушійною силою будь-якого суспільства. Щодо загрози криз, то цей недолік особливо характерний для ранніх стадій розвитку капіталізму, а після вступу його в пору зрілості настає пора більш врівноважених відносин. рішучість і силу. Піддавшись ілюзії безтурботного майбутнього, "прогресист", за словами Ортеги-і-Гасета, про майбутнє не піклується -- він упевнений, що воно не таїть у собі ні сюрпризів, ні таємниць, ні історичних змін, ні збочень. Він переконаний, що світ розвиватиметься по прямій, без відхилень, без повернення назад, він відкладає піклування про майбутнє й приречено занурений в утверджене сьогочасне, в якому всі рівні. Але ця рівність примусова, оскільки детермінована надлюдськими чинниками. Вона стає причиною зниження загального духовного рівня суспільства, оскільки люди не можуть утверджувати в історії своє особистісне начало, свою гідність у світі, що можливо тільки за умови їх вільного прилучення до історичних смислів. І в цьому контексті більші можливості має нелінійна (циклічна) парадигма осягнення історії людства.

Похожие статьи




Еволюційні напрямки філософії історії. Сучасні погляди - Лінійна філософія історії

Предыдущая | Следующая