Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля - Гегель та Фейєрбах - представники німецької класичної філософії

Післякантівський ідеалізм досяг найвищої форми і був узагальнений у філософії Георга-Вільгельма-Фрідріха Ге-геля (1770--1831), який увійшов в історію філософії як творець найрозгорнутішої і найобгрунтованішої системи ідеалістичної діалектики. Кант, як відомо, відмовив ме-тафізиці в претензії на науку, оскільки розум, якому да-ний всезагальний предмет, без чуттєвої достовірності впа-дає в антиномії. Фіхте вважав, що всезагальне (абсолютне, тобто метафізичне знання) може бути дане розуму в інту-їції. Цим самим філософія відновила свої права науки про суще. Однак інтуїція як джерело філософського знання у Фіхте й у Шеллінга виступала суб'єктивним і недо-статньо обгрунтованим актом.

Гегель скептично ставився до інтуїції як до безпосе-реднього знання, на якому можна побудувати філософію. На його думку, всяке знання опосередковане, це стосу-ється і філософського, розумного пізнання (пізнання, здій-снюваного розумом). Філософу абсолютне знання дане не як раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного розсудкового знання. Розсудок, на думку Гегеля, є першою формою понятійного, логічного, не чуттєвого знання, яке побудоване за правилами фор-мальної логіки і виключає суперечності. Під розсудко-вим він розумів наукове і буденне знання. Це знання, на його думку, обмежене, конечне. Його істина зумовлена, за-лежна від обставин. Скажімо, твердження "паралельні прямі не пересікаються" втрачає істинність в неевклідовій геометрії, а судження "дощ іде" -- як тільки дощ припиниться. Філософія, що прагне до абсолютного знан-ня, до не зумовленої істини, не може задовольнятись та-кими конечними істинами, вона прагне вийти за межі розсудку.

Розум, який прагне до безкінечної абсолютної істини, у концепції Гегеля не заперечує розсудку (як це було у Фіх-те, Шеллінга і особливо романтиків), а утримує його знання, включає його в себе. Розум взагалі не має іншого джерела знання, крім розсудку. Але він по-своєму інтерпретує істи-ни розсудку, приводить це знання в рух, знімає його одно-бокість, вибудовує на його основі цілісну систему.

У самому розумі Гегель виділяє "негативний" і "пози-тивний" аспекти. Негативний аспект проявляється тоді, коли всезагальні поняття, якими розум оперує, перехо-дять одне в одного, заперечують одне одного подібно до антиномій Канта. Наприклад, конечне передбачає безкі-нечне і включає його в себе (як безкінечну подільність) і навпаки, явище включає сутність, а сутність відсилає до явища. Тут протилежності заперечують одна одну, а дум-ка безупинно переходить від однієї до іншої. "Позитив-ний" розум (Гегель називає його "спекулятивним") поля-гає в подоланні такої "негативності" у виході за безкінечне кружляння між протилежними визначеннями, у схопленні їх єдності (наприклад, єдність "сутності" і "явища" дає "дійсність", "причини" і "дії" -- "взаємодію", "кіль-кості" і "якості" -- "міру" і т. ін. ). Внаслідок цього до-лання однобічних і протилежних визначень розум розбу-довує істину як систему знання.

Отже, за Регелем, найзагальніші поняття (категорії) лю-дина бере з розсудку (науки, буденного мислення). Це, на-приклад, такі поняття, як "буття", "якість", "кількість", "мі-ра", "сутність", "явище", "зміст", "форма" та ін. Він розу-мів, що зміст цих понять як всезагальних неможливо вивести з конкретного знання, їх неможливо визначити і формально-логічно, підвівши під загальніші поняття, оскі-льки категорії -- це найзагальніші поняття. І Гегель зна-ходить справді мудрий вихід: ці поняття (категорії) мож-на визначити (розкрити їх зміст) через співвідношення їх між собою. Саме таке відношення, яке переростає в систе-му категорій, і вивчає діалектична логіка Гегеля. Категорії він розумів як моменти, східці розвитку ідеї (абсолютного знання).

На думку Гегеля, істина -- це система знання, вірні-ше -- це поетапний розвиток ідеї, кожен з яких вона до-лає і включає в себе як свій момент. Тобто попередні істи-ни не заперечуються, вони обмежуються в дії, але як обме-жені зберігаються в цілому, в системі. Філософія для Гегеля можлива не міс система готового завершеного знання (як метафізики), п як процес конструювання абсолютного знан-ня, як діалектична філософія.

Формою діалектичного розвитку і побудови всієї сис-теми у Гегеля є запозичений у Фіхте цикл -- теза, анти-теза, синтез -- так звана тріада, згідно з якою думка (ідея) в своєму розвитку переходить у свою протилежність, яка на наступному етапі знімається своєю протилежністю і, завдяки цьому, примирює в собі два попередні етапи. Так коротко можна окреслити метод, який уможливлює філо-софію як систему абсолютного знання Гегеля.

Гегель, як і Шеллінг, виходив з принципу тотожності мислення і буття, з ідеї, яка зняла протилежність суб'єк-та і об'єкта; Філософія, вважав він, повинна мати справу з абсолютним знанням, зі знанням, яке не залежить ні від предмета, ні від свідомості. Але таке абсолютне знання не дане безпосередньо, його необхідно досягти, засвоївши по-передні неабсолютні форми.

Похожие статьи




Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля - Гегель та Фейєрбах - представники німецької класичної філософії

Предыдущая | Следующая