Заснування Києво-Могилянської академії. Тенденції визволення філософії і науки від теологічних ідей - Філософія в Києво-Могилянській академії (XVI

Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини XVII та ХVШ ст. Виконавши свою справу у розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти зростаючі вимоги, тому змушені були поступитися таким навчальним закладам, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою митрополит Київський і Галицький П. Могила створює 1631 року вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною. Починаючи з 30-40-х рр. Київська колегія визнається в культурних колах України й за її межами вищою школою й починає іменуватись як колегією, так і академією. Згодом на честь її фундатора вона отримує назву Києво-Могилянської академії. З іменем Петра Могили пов'язано новий етап у розвитку полемічної літератури в Україні. Усвідомлюючи, що католицизм на Заході поставив собі на службу всі гуманітарні науки -- мову, літературу, історію, філософію, Петро Могила прагне піднести роль української православної церкви на вищий щабель, що дасть їй змогу вести на рівних діалог зі своїм опонентом. Спираючись на твори західних і східних отців церкви, істориків, філософів і письменників, тодішні вітчизняні мислителі обгрунтовували право української церкви, яка має давню історію, на суверенне існування. Ця діяльність сприяла розвиткові національної самосвідомості українського народу, була стимулом поступу культури й освіти в Україні. З огляду на це створюється Києво-Могилянська академія.

І лише 1684 р. за клопотанням гетьмана України І. Мазепи цей навчальний заклад офіційно отримує царську грамоту (підтверджену в 1701 р.), яка фактично констатує статус Київської академії як вищого навчального закладу.

За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Не лише молодь України, а й зарубіжних країн йшла в Київ "по науку". Своїм важливим завданням вчені Академії вважали якомога більше молоді залучити до навчання, бо освіта є запорукою розкріпачення особистості й суспільного прогресу.

У Києво-Могилянській академії навчались діти всіх станів. З метою дати їм різнобічну освіту тут навчали різних мов, серед яких були старослов'янська й українська. Їх впровадження в освітнє й наукове життя сприяло зміцненню самосвідомості українського народу. Велика увага приділялась поетиці, риториці світовій літературі, філософії, богослов'ю. Викладались історія, географія, математика, фізика, астрономія, оптика, архітектура, економіка, медицина тощо. В Академії процвітали наука і мистецтво, в ній були започатковані основи нової української літератури і мови, формувались київська поетична школа вітчизняної філософії, знайшли тут свій початок і природничі науки, астрономія, вища математика. В Академії був започаткований перший в Україні театр. Як і західноєвропейські вищі учбові заклади, Академія мала чітку структуру поділу на окремі класи з певним обсягом предметів, що вивчалися в них. У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували гуманітарну підготовку. Насамперед тут вивчались латинська, грецька, старослов'янська, книжна українська, польська мови, а у XVIII ст. також німецька, французька та давньоєврейська. Крім мов, викладалась арифметика, геометрія і музика. Після загальноосвітніх, граматичних класів приступали до вивчення поетики - один рік, риторики -- один рік, філософії -- два роки і теології -- чотири роки.

Філософський курс складався з трьох частин: (1) Логіки, або Розумової філософії, де розглядались загальні закони і форми людського мислення; (2) Фізики, або Природної філософії, предмет якої складали -- матерія, форма, природа, мистецтво, нескінченне, неперервне; космологія, або вчення про небеса; астрологія, або вчення про зірки; психологія і методологія. Закінчувався філософський курс (3) Метафізикою. Викладання здійснювалось на грунті осмислення здобутків античної філософії, патристики та її рецепції в літературі києво-руської доби, європейської схоластики, філософії Ренесансу, Реформації і доби раннього Просвітництва.

Чимало випускників Академії стали відомими істориками, медиками, представниками різних видів мистецтва. Багато її вихованців працювали в різнях куточках України, а також в Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії тощо, несучи з собою знання, наукові й просвітницькі ідеї, встановлюючи культурні взаємовідносини.

Протягом свого двохсотлітнього існування (закрита була 1817 р.) Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у суспільно-політичному житті України, у відродженні її культури, в прилученні української молоді до джерел світової науки й мистецтва, в боротьбі за історичне право на існування своєї церкви й держави. Філософська традиція, що склалась у стінах Академії, була репрезентована плеядою видатних мислителів, серед яких С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель, Й. Кононович-Горбацький, Г. Щербацький та багато інших здійснили істотний внесок у розвиток філософії України. У діяльності Києво-Могилянської філософської школи виділяють два етапи.

Перший, що охоплює час від заснування Академії і до кінця XVII ст., характеризується початком розмежування філософії і теології, поступовою переорієнтацією від богопізнання на пізнання природи і людини, усвідомлення самостійної цінності природи і необхідності пізнання її законів. Філософи, що діють цього часу, здебільшого спираються на античну спадщину, твори представників патристики, схоластики та ідеї діячів Відродження.

Другий етап, що охоплює першу половину XVIII ст., позначений зародженням типу мислення, що наближався до тогочасної модерної європейської філософії. Поглиблюється критика властивого філософії попереднього часу авторитаризму і догматазму, зростає увага до проблем гносеології, раціоналістичної та емпіричної методології, розробляються співзвучні ідеям Нового часу теорії людини і держави. Філософи ширше звертаються до творів сучасних їм представників європейської думки. З другої половини XVIII ст. школа поступово занепадає, на початку XIX ст. припиняє своє існування.

Філософська школа, що склалась у Києво-Могилянській академії, репрезентує нове в історії української духовності розуміння предмета філософії, на грунті якого розробляється розгалужена система поглядів на світ, людину, особливості її пізнавальної діяльності, обгрунтовується погляд на особливості історичного розвитку людства, виробляється морально-етична концепція.

Для попередників києво-могилянських вчених філософія, відповідно до усталеної з часів Київської Русі традиції, розумілась як Знання істини, що здобувається через життя в істині, в релігійному і містичному досвіді. Всупереч такому тлумаченню філософії як любові до мудрості києво-могилянські вчені обгрунтовують погляд на філософію Як засіб інтелектуального пізнання людини і природи як сукупності ідеальних сутностей, що репрезентують у світі вище буття. На першому етапі історії Академії засобом досягнення цієї мети вважається насамперед досконало розроблений апарат формальної логіки.

На другому етапі філософія розуміється як наука, заснована на істинному вірогідному пізнанні, що здійснюється за допомогою єдиного методу, у підгрунтя якого покладено принцип очевидності. Такий погляд, що виявляє свою співзвучність з філософією Р. Декарта, обгрунтовується, зокрема, Г. Щербацьким.

Таке розуміння філософії, акцентуація уваги на проблему "людина і Всесвіт", зумовлює значне місце, яке посідає в системі поглядів києво-могилянців натурфілософська проблематика. Якщо раніше погляд людини спрямовувався до Бога крізь природу, то тепер природа, Всесвіт дедалі більше набувають самодостатнього значення. Це зумовлює еволюцію натурфілософських поглядів у філософії професорів Києво-Могилянської академії.

На першому етапі (XVII ст.) чітко простежується тенденція до розмежування філософії і теології, поступово акцент переноситься з пізнання Бога на пізнання природи і людини, усвідомлюється самоцінність природи і необхідність пізнання її закономірностей.

Другий етап (XVIII ст.) позначений наростанням інтересу до дослідного знання, застосування раціоналістичних та експериментальних методів, що поєднується з критикою догматизму та авторитаризму, притаманного філософському мисленню попередньої епохи.

Переосмислюється коло традиційних натурфілософських проблем, серед яких однією з центральних є проблема "Бог і природа". На відміну під притаманного середньовічній філософії дуалістичного протиставлення Бога і природи, земного та небесного реалізуються спроби до зближення і ототожнення Бога і природи, а з іншого боку, до максимального розведення їх, що приводить до ствердження самодостатності природи, стосовно якої роль Бога обмежується функцією творця або першопричини.

Зближення Бога з природою, розчинення його в природі приводить до появи пантеїстичних елементів у філософії києво-могилянців. Бог, що творить за допомогою архетипів, прообразів все існуюче у світі, наповнює собою весь простір, не перебуваючи у жодному конкретному місці, а водночас -- всюди. Не менш чітко в академічних філософських курсах простежується деїстична тенденція. На думку І. Гізеля, Бог створив природу, а процеси, що відбуваються у матеріальному світі, залежать не від нього, а від "вторинних", природних причин. Аналогічні ідеї містять філософські курси Ф. Прокоповича, Й. Туробойського, Г. Щербацького Та ін. Здійснюється рішучий відхід, від антропоморфного розуміння Бога, який визначається як самодостатня сутність, вічна, безмежна, нескінченно творячи і неосяжна для людського розуму.

Обгрунтовується ієрархічна структура п'яти світів:

Нестворений (інтелігибельний)

Ангельський

Елементарний

Усі п'ять світів визнаються однаково реальними, але предметом натурфілософії вважаються лише три останні, і розглядові їх приділяється найбільша увага.

Важливе місце у натурфілософії києво-могилянців відводиться проблемі матерії. Поняття матерії осмислюється через виокремлення субстанції як самобуття, визначеної сутності, що існує в собі і сама по собі. Матерія є неповною субстанцією. Повною субстанцією може бути лише природне тіло. Стосовно природного тіла матерія виступає одним із принципів, основою його. У природному тілі розрізняються принципи фактичного буття -- матерія і форма -- та принципи становлення -- матерія, форма і позбавлення. Обгрунтовується ідея про незалежне від форми існування матерії, про її нестворюваність, незнищенність і активність. Форми не відриваються від матерії, а, згідно з поглядами професорів Академії, передіснують у матерії, з якої вони виводяться за допомогою природних факторів. Матерія наділяється певною активністю, самостійним існуванням і навіть, з погляду Ф. Прокоповича, протяжністю -- вона вже не мислиться як абстрактний субстрат, а як така, що має ширину, глибину, висоту, довжину тощо. Це створює передумови виникнення механістичних концепцій, згідно з якими матерія являла собою сукупність вічних, незмінних первісних якостей, фундаментальних конструктивних елементів Всесвіту. Найближче до такого розуміння підійшов Г. Щербацький.

Чільне місце у натурфілософії професорів Києво-Могилянській академії посідає концепція руху. Рух розуміється як цілеспрямований процес, що здійснюється між двома межами, під час якого відбувається з'єднання і боротьба протилежностей -- матерії та форми, кількості і якості, акту та потенції. Рух невіддільний від матеріальних речей. Він має неперервний і універсальний характер. Розглядається співвідношення руху та спокою: від ствердження не лише спокою, а й руху природним етапом речей, до обгрунтування погляду лише на рух як природний стан тіла, тимчасом як спокій характеризується як відсутність руху.

Спираючись на уявлення про конечність світу, києво-могилянці заперечують актуальну безконечність, але визнають наявність безконечності в потенції. Хоча поряд з цим деякі з них визнають безконечну подільність тіл, можливість безконечного розмаїття речей.

Спеціально у системі натурфілософських поглядів розробляються й вчення про простір і час. Простір мислився невіддільним від середовища, абсолютно позбавленим порожнечі. Простір ототожнюється з місцем, що його займає тіло. Час мислиться ієрархічним, структура ієрархії грунтується на протиставленні часу земного і небесного. Час поділявся на зовнішній, внутрішній, час незмінних сутностей і на божественну вічність. Але поряд з цим в процесі еволюції поглядів києво-могилянців здійснюються спроби наблизити і якоюсь мірою об'єднати час матеріальних речей з божественною вічністю, використовуючи при цьому ідеї неоплатонізму.

Заснування Києво-Могилянської академії. Тенденції визволення філософії і науки від теологічних ідей - Філософія в Києво-Могилянській академії (XVI

Похожие статьи